45. Історичні передумови виникнення політичних партій і рухів на теренах України

В епоху капіталізму українські землі у своїй більшій частині — Лівобережжя, Правобережжя та Південь перебували у складі Росій­ської імперії і поділялися на дев'ять губерній: Київську, Волинську, Подільську, Харківську, Полтавську, Чернігівську, Катеринослав­ську, Херсонську і Таврійську. Західноукраїнські території — Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття — були колоніальними окраїнами Австро-Угорської монархії.

Переломний етап в історії України — кінець 50-х — початок 60-х рр. У цей час, коли очевидною стала неможливість подальшого збереження феодально-кріпосницьких відносин, відбулося скасу­вання кріпосного права, почав встановлюватися новий, буржуазний лад.

Процес утвердження капіталізму в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії закономірностями і, разом з тим, в ньому виявлялися особливості, зумовлені як історичним минулим, так і колоніальною політикою, здійснюваною царатом щодо України.

Утвердження капіталістичного суспільно-економічного укладу в Україні обумовило інтенсивний розвиток промисловості, сільсь­кого господарства, торгівлі. Водночас половинчастість і непослі­довність селянської реформи зумовили збереження численних пе­режитків феодалізму в економічній, соціальній та політичній га­лузях життя.

Разом з тим реформою 1861 р. було створено певні умови для швидкого розвитку промислового капіталізму, обумовленого попи­том на продукцію чорної металургії та машинобудування, кам'яне вугілля, залізну руду. Інтенсивному зростанню промисловості спри­яли якісні зміни в засобах виробництва в металургійній, паперовій, цукровій та інших галузях. Розвиток промисловості, товарного хлібо­робства, транспорту зумовлював значний попит на робочу силу і сприяв припливу сільського населення у промислове виробництво.

Підтримуючи промисловість, царський уряд у той же час ускладнював умови капіталістичної еволюції країни. Ця еволюція гальмувалася збереженням ряду кріпосницьких пережитків в еконо­міці і політичному устрої Росії. В цих умовах капітал прямував у промисловість, якщо міг розраховувати на підвищені й гарантовані прибутки. У кінцевому підсумку ця данина, яка сплачувалася про­мисловості, своїм тягарем лягала на народ.

У другій половині XIX ст. головний зміст відносин царату і буржуазії знайшов своє відбиття у торговельного-промисловій по­літиці. Своє повне втілення вона знайшла у митному протекціонізмі. Проведення цієї лінії було пов'язане із прагненням' зберегти кріпосницькі пережитки. Це був найгірший варіант сприяння про­мисловому розвитку порівняно із свободою торгівлі, яка б зробила неминучою ліквідацію цих пережитків на більш ранньому етапі.

Протекціоністська система певним чином сприяла промислово-капіалістичному розвитку, але вона при досягнутому його рівні не була єдино можливою, а сам розвиток наприкінці XIX ст. міг би бути в цілому більш швидким і без митного заступництва, коли б усередині країни були ліквідовані кріпосницькі перешкоди, особли­во на шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві. Будучи заінтересованим у розвитку промисловості, царат сприяв і виник­ненню промислової буржуазії. Хоча уряд з підозрою ставився до класового самовизначення буржуазії, він був вимушений дозволити їй створювати свої підприємницькі об'єднання і організації. Саме в Україні виникло одне з таких об'єднань — з'їзди гірничопромис­ловців Півдня Росії. Ця організація об'єднувала крупну буржуазію провідних галузей промисловості Донбасу.

Усе вищезазначене створило історичні передумови виникнення політичних партій і рухів в Україні.

.