3. Джерела історії держави і права

Історичні джерела – це залишки минулого, що пов’язані з діяльністю людини і „відбивають” її історію.

Їх можна поділити на такі типи:

– писемні, літературні джерела – літописи, хроніки, грамоти, настінні і наскальні написи, документи офіційних органів влади (укази, накази, розпорядження, універсали, закони тощо), спогади очевидців подій, архівні документи, наукові і науково-популярні історичні дослідження, публікації в періодичних виданнях тощо;

– археологічні джерела: будівлі, речі, предмети, знаряддя, пам’ятки матеріальної культури;

– усні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість, в якій „відбиті” ті чи інші події історії українського народу;

– лінгвістичні: аналіз мови, її діалектів у тій чи іншій місцевості;

– етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв;

– фото-, кінодокументи, електронні носії інформації тощо.

Джерельна база є основою для дослідження, вивчення історії України.

4. Рабовласницькі держави на території України

Процес виникнення і розвитку державності на території нинішньої України має давню історію. Перші державні утворення на цій території з'явилися в степах північного Причорномор'я. За типом це були держави з рабовласницьким способом виробництва. Найдавнішим народом на території нинішньої України, що створили потужну державну структуру були кіммерійці. Вони займали великі простори північного Причорномор'я, а також Приазов'я і Криму. На початку VII століття кіммерійців винищили скіфи.

Територію Причорномор'я і Приазов'я, де сьогодні розташована Автономна Республіка Крим та Херсонська, Миколаївська і Одеська області незалежної України, тоді населяли різні племена скотарів, землеробів, ремісників. Серед скотарів слід звернути увагу на кіммерійців, скіфів, сарматів та кочівників тюркських народів. Вони мешкали на території Північного Причорномор'я. Держави в них у той час ще не було. Грецькими містами-державами античного світу, які виникли на території сучасної України були міста північного Причорномор'я. Вони мали безпосередній вплив на східнослов'янські племена, які пізніше утворили Давньоруську феодальну державу. Для класифікації рабовласницьких держав північного Причорномор'я і Приазов'я за видами потрібно провести аналіз міст полісів та державних утворень кочових народів вищезгаданих територій. Звідси можна говорити про два основні види рабовласницьких держав:

а) античні міста-держави північного Причорномор'я;

б) державні утворення кочових народів на території України. Античні міста і поселення зосереджувалися на таких територіях:

а) узбережжя Дніпровсько-Бузького та Бережанського лиманів із найвизначнішим центром Ольвією;

б) Південний Крим з основним центром Херсонесом;

в) Боспор Кіммерійський з найбільшими містами Пантікапеєм, Гермессою, Торгіпнією та Феодосією.

Ольвію заснували в другій половині VII ст. до н. е. вихідці з Іонії. Найбільшого розквіту Ольвія досягла в V - першій половині IV ст. до н. е. Місто було незалежною республікою. Безпосередньою формою демократії було народне віче, а представницькою - сенат. У народному віче юридично могли брати участь усі повноправні громадяни Ольвії. До його компетенції відносилися питання:

а) зовнішньої політики;

б) оборони держави;

в) ухвалення законів про грошовий обіг (бюджет);

г) вирішення питань про забезпечення населення продовольством у неврожайні роки. До функцій сенату входило:

а) попереднє обговорення всіх найважливіших питань державного життя;

б) винесення обговорених питань на розгляд народного віча. Виконавчу владу в Ольвії мали архонти і стратиги, які обиралися народними зборами на один рік.

Другим осередком цивілізації в північному Причорномор'ї було західне узбережжя Криму з найбільшим містом Херсонесом Таврійським. Він був грецькою колонією, заснованою в 422-421 рр. до н.е. вихідцями з Гераклєї Понтійської, що знаходилася на малоазійському узбережжі Чорного моря. Розташований Херсонес був у південно-західній частині Криму, біля бухти, яка в теперішній час називається Карантинною. Через сто з невеликим років після заснування територія Херсонеса вже займала весь простір півострова, що лежить між Карантинною і Пісочною бухтами (у перекладі з грецької "Херсонес" і означає півострів). Тут жили землероби і ремісники, лікарі і скульптори, архітектори і художники, історики і поети. За державним ладом Херсонес на ранніх етапах історичного розвитку був рабовласницьким демократичним полісом, а згодом набув деяких рис елліністичної централізованої держави. Народні збори і сенат, як верховні органи міста-держави, вирішували всі питання внутрішнього і зовнішнього життя. Особливістю Херсонесу серед держав північного Причорномор'я була наявність службової особи, яку називали царем. Цар був особою, ім'ям якої при датуванні державних документів називався рік. На нього покладалися обов'язки здійснювати релігійні справи. Це фактично були єдині функції царя. Виконавчу владу в Херсонесі здійснювали різноманітні колегії.

Однією з рабовласницьких держав Причорномор'я була Боспорська держава. Вважають, що вона виникла близько 480 р. до н. е. Найбільшого розквіту Боспорське царство досягло в IV—ПІ ст. до н.е. Але в III ст. до н.е. внаслідок кризи всієї рабовласницької системи Боспор поступово занепадає, відбуваються фінансово-економічні й соціальні катаклізми. За формою правління це був один із різновидів деспотичної монархії. Боспорська держава охоплювала територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря до гирла Дону. Центром і столицею царства було місто Пантікапей (сучасна Керч). На першому етапі міста Боспорської держави зберігали певну самостійність. Вони мали власні органи самоуправління (народні збори, ради міст, виборні посади). Але вже на межі нової ери боспорські царі стають одноосібними правителями, володарями, які називають себе "царями царів" (із приєднанням до держави нових племен до титулу глави держави - цар - долучалася їхня етнічна назва). В І—III ст. н.е. в Боспорі посилилась тенденція до централізації влади, що супроводжувалось формуванням складної державно-бюрократичної структури з царською адміністрацією на чолі. Зовнішньополітичні, воєнні та інші важливі питання перебували під контролем голови держави (монарха). Вища законодавча, виконавча й судова влада зосереджувалася в руках царя. Він був верховним власником і розпорядником земель, міст і поселень, призначав на посади державних службовців, йому підкорялися судові органи. Функції виконавчої влади виконували придворні чиновники: міністр двору, особистий секретар царя, охоронець царської скарбниці, спальник, управитель сіл тощо. До центрального апарату управління входили начальник двору, начальник фінансів, охоронець скарбниці, управляючий справами релігійних культів та ін. Зв'язок із місцевими племенами й сусідніми державами здійснювався через спеціальний штат на чолі з головним перекладачем. Численні функції виконавчої влади доручалися придворній знаті з родичів і наближених осіб. Полісні форми управління - народні збори, рада, магістратури згодом були обмежені та втратили своє реальне значення. За римських часів Боспор становив васальну державу.

Отже, у найдавніші часи на території північного Причорномор'я і Приазов'я виникли і певний час існували рабовласницькі держави у вигляді античних міст-полісів, а також державних утворень кочових народів. Це були Ольвія, Херсонес, Боспорське царство. Тип названих держав був рабовласницький. Формами правління були аристократична республіка і деспотична монархія.

В рабовласницьких державах Причорномор'я і Приазов'я право було рабовласницьким. Воно мало такі джерела, як звичай, закон, декрети грецьких міст-полісів. Для характеристики рабовласницького права названих територій слід розглянути пам'ятки окремих античних держав (Ольвії, Херсонесу, Боспорського царства) та державних утворень скіфів, готів і антів. Основним джерелом права в Ольвії були закони про державне життя, які видавали народні збори. Попередньо закони обговорювалися і приймалися сенатом. Законами, що приймалися народними зборами регулювалося внутрішнє і зовнішнє життя Херсонесу. Крім законів в Ольвії і Херсонесі діяли звичаї та декрети грецьких міст. В істориків надто мало відомостей про боспорське право. Уявлення про його характерні особливості й джерела складається на основі характеристики права міст-колоній, частина територій яких увійшла до Боспорського царства, права скіфо-сарматської держави, а також римського права. Джерелами права були звичаї місцевих племен, закони й декрети грецьких міст-полісів, закони Боспорського царства. Найбільша кількість правових норм стосувалася регулювання майнових відносин, насамперед права державної і приватної власності на землю, рабів, основні знаряддя й засоби виробництва, а також захист цих норм. Право власності, право володіння, зобов'язальне право регламентувалися найчіткіше. Правовому регулюванню підлягала й регламентація повинностей вільних селян-общинників за користування землею, що була в державній власності, або належала на правах приватної власності місцевим аристократам чи храмам. Найтяжчими злочинами вважалися замах на життя царя, повстання, державна зрада, зносини з політичними емігрантами. За ці злочини присуджувалася смертна кара з конфіскацією майна. Існував слідчий порядок розгляду таких справ. Відомими були злочини проти особи та власності. Виконання судових рішень контролювалися судовими виконавцями. Право у Скіфії було звичаєвим. Регулювалися суспільні відносини, також, рішеннями народних зборів та постановами царів. Право і його норми у Скіфії захищали життя, майно і привілеї царів та чиновницької бюрократії.