Технологія виготовлення аплікації (3 власного досвіду роботи)

Картина-аплікація — резуль­тат гри вільної фантазії. Це можуть бути замальовки пейзажу, малюн­ки до змісту певної казки, байки або цікавий вид пейзажу із твари­нами, птахами чи український ко­лорит, де танцює пара українців.

У 2008/09 н. р. члени гуртка «Художня аплікація» працювали над проектом картини «Курочка Ряба». Наведемо приклад її виго­товлення.

Послідовність виготовлення

1. Збільшити малюнки до не­обхідного розміру.

• тканину, шкіру, хутро, повсть зазвичай пришивають;

• тополиний пух накладають на бархатний папір без клею.

Аплікація - найбільш про­стий і доступний спосіб створен­ня художніх робіт, за якого збері­гається реалістична основа са­мого зображення. Це дає можли­вість широко використовувати аплікацію не тільки в оформлювальних цілях (при виготовленні наочності до різних ігор, ігра­шок, прапорців, сувенірів, при­крас до святкових та інших кос­тюмів, оформленні стінгазет, стендів, виставок, приміщень дитсадка), а й для створення картин, панно, орнаментів тощо.

Аплікація може бути:

1. Наочною — такою, що скла­дається з окремих зображень: листок, гілочка, дерево, гриб, квітка, птах, тварина, будинок, машина, людина і т.ін.;

2. сюжетною — що відобра­жає сукупність дій, подій; «Ку­рочка ряба», «Дністровський ли­ман», «Пташина комора»», «Коло­бок», «Півень хворий» і т. д. (див. малюнки додатка на с. 49,50);

3. декоративною — що вклю­чає орнаменти, узори, якими можна оздобити різні предмети.

Еволюція розвитку аплікації

Аплікація є одним із найдав­ніших способів оздоблення одягу, взуття, предметів побу­ту, житла* Виникнення аплікації пов'язане з появою стібка, шва на одязі зі шкур тварин. Еволю­ція аплікації простежується за зображеннями на пам'ятниках мистецтва стародавніх цивіліза­цій Ази, Європи, Америки, за лі­тературними джерелами, а та­кож за зразками аплікацій різних часів і народів, що збереглися. В умовах первісного ладу, коли не було соціальної нерівності, мате­ріали, які використовували для аплікації, були доступні всім. На­далі аплікація, як і інші види при­кладного мистецтва, випробува­ла на собі вплив нових соціаль­них умов. Вишивки, що призна­чалися для знаті, відрізнялися як складністю малюнка, так і вартіс­тю матеріалів.

Високою художньою май­стерністю відмічені найдавніші з аплікацій Пазирикських курга­нів, що збереглися (V—Ш ст. до н. е.). Проведені розкопки п'яти курганів — могил вождів пле­мен — виявили колоди з різними предметами. Хутряні фляги, зши­ті зі шматочків шкіри з вишитими на ній способом аплікації стилі­зованим зображенням голови лося, є зразком художнього шит­тя. Уся зовнішня поверхня коло­ди обклеєна вузькими смужками тонкої кори молодих берізок, що мали свого часу красивий жовто- коричневий колір, борти колоди були оздоблені наклеєними на них зображеннями півнів, вирі­заних зі шкіри.

Незважаючи на умовність і схематичність зображень, у них з дивовижною майстерністю по­мічені особливості зображення людей, птахів, звірів, передані влучні й правильні їхні характе­ристики, Звірів у давнину зобра­жували з особливою любов'ю, виявляючи при цьому гостру спостережливість: лось — з мо­гутніми широкими і гіллястими рогами, характерною горбоно­сою мордою. Майстерність у пе­редачі динаміки рухів і тонке де­коративне чуття свідчать про ви­ключно високий рівень худож­ньої культури племен кочівників.

Різні народи використовують для аплікації найрізноманітніші матеріали: тувинці, наприклад, прикрашаючи кінське сідло, по­єднують в аплікації шкіру із золотисто-жовтою корою степо­вого чагарника-караванника, що створює неповторну за своїм об­разом і красою гру світлотіні й об'єму. Повсть знаходила широ­ке застосування у західних ту­винців, яку використовували, прикрашаючи головні убори. Аплікацією з тканини оформляли мішечки для чаю, солі, кисети, шаманські костюми.

Нанайці, уличі, нівхи, удеге й інші малі народності мають висо­ку стародавню художню культу­ру, що походить ще з епохи нео­літу. Основа цієї культури — ба­гатий барвистий орнамент, що відображає в образній формі все різноманіття природи їхнього рідного краю. У сучасному на­найському будинку можна зу­стріти килимки, виконані в техні­ці аплікації, у яких центром ком­позиції є зображення супутників або кремлівських башт.

Упродовж багатьох століть аплікація знаходить широке за­стосування і розповсюдження не тільки в Азії, а й у Європі: Італії, Іспанії, Німеччині, Франції.

Справжнього розквіту апліка­ційні роботи досягли в XVI ст. в Італії та Іспанії в церковному вбранні. Вони характерні повто­ренням одного й того самого мо­тиву і контрастними поєднання­ми тонів. Наймоднішим було по­єднання червоного, жовтого і зе­леного кольорів. Наприклад:

• герб із зображенням ключів, що схрещуються, вишитий аплі­кацією по червоному оксамиту жовтим шовковим атласом {Ні­меччина, XVII ст.);

• чохол для крісла, вишитий аплікацією по вишневому окса­миту жовтою шовковою ткани­ною (Франція, XVII ст.);

• зображення святого Лаврен- тія; вишите аплікацією по чер­воному оксамиту жовтою ткани­ною із зеленим контуром (Італія, XVII ст.).

На зміну аплікації з тканини прийшла аплікація з паперу. Пов'язана вона з початком ви­робництва паперу. Найбільш модним видом аплікації вважа­лися чорні силуети, вирізані з паперуш Силует, як вид образот­ворчого мистецтва, виник у гли­бокій давнині, у V! ст. до н. е. У Греції народилася легенда про те, як дочка Дібутара накреслила на стіні будинку тінь свого коха­ного, 3 тих пір чорні плоскі про­фільні фігури прикрашали грець­кі вази. Відродилося мистецтво силуету у Франції. Тут же з'яви­лася і сама назва силует.

У Росії кінця XVIII — початку XIX ст. силуети були також модні.