17. Розвиток педагогіки на Україні (хіх-хх ст.)

У другій половині XIX - на початку XX століття в Україні на питаннях освіти і виховання зосереджували свої зусилля майже всі діячі культури та мистецтва, літератури і науки. Т. Г. Шевченко (1814-1861) підготував і видав «Букварь юж­норусский» (1861). І. Я. Франко (1856-1916) зробив суттєвий внесок у розробку історії шкільної і університетської освіти в Україні. М. П. Драгоманов (1841-1895) обстоював національ­ну народну освіту як таку, що вбирає в себе кращі здобутки світової культури. П. А. Грабовський (1864-1902) присвятив ряд статей проблемам народної освіти. Леся Українка (1871-1913) обстоювала необхідність народної освіти, змальовувала жалюгідність сільських шкіл і учителів.

Закарпатський педагог О.В. Духнович (1803-1865) зробив вагомий внесок у теорію і практику початкової освіти: напи­сав буквар, методичні книги для вчителів. Відомий українсь­кий педагог Х.Д. Алчевська (1841-1920) досліджувала про­блеми навчання дорослих і відтворила їх у посібниках «Що читати народові?», «Книга для дорослих». Відомий педагог і громадський діяч С.Ф.Русова (1856-1940) створила концеп­цію національної системи освіти і виховання, написала ряд праць з педагогіки: "Дошкільне виховання", "Дидактика", "Моральні завдання сучасної школи" та інші.

Педагогіка соціалістичного періоду пішла шляхом розроб­ки ідей виховання людини нового суспільства. З цих позицій педагогічну теорію розробляли Н. К. Крупська (1869-1939), П. П. Блонський (1884 - 1941), С. Т. Шацький (1878-1934), А.С.Макаренко (1888-1939), В. О. Сухомлинський (1918-1970).

Славу педагогіці соціалістичного періоду принесли праці A. С. Макаренка і В. О. Сухомлинського. А. С. Макаренко висунув і перевірив на практиці принципи створення дитячо­го колективу, педагогічного керівництва ним, запропонував методику трудового виховання, вивчав проблеми формування свідомої дисципліни і виховання дітей у сім'ї. B. С). Сухомлинський досліджував проблеми розумового, мо­рального, естетичного та фізичного виховання школярів, пи­тання політехнічної освіти, теорії навчання, виховання дітей у сім'ї, самовиховання і самоосвіти, професійної майстерностівчителя, здійснення загального навчання та керівництва шко­лою. Багато його порад, влучні спостереження зберігають своє значення і при осмисленні сучасних шляхів розвитку педагогічної думки та реформуванні школи.

18. Зародження та розвиток ідеї про всебічний розвиток особистості.

Найвище призначення виховання - сформувати досконалу людину. Ідеали досконалої особистості у різних народів дуже схожі. Вони включають розум, красу, працелюбність, високі моральні якості, фізичну силу, витривалість, риси борця за справедливість, тобто якості, які характеризують всебіч-но і гармонійно розвинену людину.

Поняття всебічний розвиток означає розвиток людської особистості з усіх боків, всесторонньо; поняття гармоній­ний— гармонію усіх сторін, їх пропорційність, погоджену

єдність.

Ідея гармонійного розвитку тілесної і духовної краси заро­дилася в античній філософії. Ще Арістотель акцентував увагу на вихованні мужності й витривалості, поміркованості й справедливості, високої інтелектуальної і моральної чистоти. Педагоги-гуманісти епохи Відродження Ф. Рабле, М. Монтень до змісту всебічного розвитку вносили культ ті­лесної краси, насолоду мистецтвом, музикою, літературою. Вони не могли піднятися до розуміння необхідності поєднан­ня розумової праці з продуктивною, бо в самому суспільстві для цього не було об'єктивних причин. Більше того, низький рівень суспільного виробництва не тільки не вимагав всебіч­ного розвитку особистості, а й зумовлював його однобічйІЙЬ.

У соціалістів-утопістів Т. Мора, Т. Компаннели ідея всебі­чного гармонійного розвитку отримує нову спрямованість. Вони вперше висунули питання про включення до процесу всебічного гармонійного розвитку особистості праці, поєд­нання виховання і праці. Французькі просвітителі XVIII сто­ліття К.Гельвецій, Д.Дідро цю ідею обмежували розумовим і моральним розвитком, не пов'язаним з працею.

Отже, протягом тривалого часу ідея всебічного розвитку особистості як мети виховання мала, власне, характер поба­жань, мрій та сподівань.

Поява соціально-економічних передумов для всебічного формування особистості пов'язана з становленням засновано­го на машинному виробництві суспільства, яке довело дифе­ренціацію виробничої діяльності до крайнощів: різко розме­жувало працівників розумової і фізичної праці, звузило спе­ціалізацію до рівня виконання робітником однієї технологіч­ної операції - повторення тих самих фізичних рухів упро­довж місяців і років. Природно, що у такому випадку в лю­дини розвиваються лише деякі органи й системи, інші фізичні й духовні властивості згасають.

Уперше спробував подолати це машинне каліцтво людини англійський володар паперопрядильної фабрики Роберт Оуен (1771-1858). Він вважав, що основним засобом подолання повинен бути одночасний розвиток інтелектуальних і фізич­них сил особистості, її моральне та естетичне формування. Досягнути цього можна шляхом поєднання навчання і вихо­вання з продуктивною працею. Цю ідею Р.Оуен вирішив здійснити на практиці. На своїй фабриці в Нью-Ленарке він уперше в історії створив дитячий садок, початкову школу для дітей робітників та вечірню школу для дорослих. Не все ви­йшло в цих дослідах, але сам підхід до всебічного розвитку особистості на основі поєднання навчання з продуктивною працею був правильним, а ідея про необхідність всебічного розвитку особистості отримала наукове обґрунтування.

Понад 70 років наша вітчизняна школа розвивалася під впливом ідей видатних філософів-економістів К. Маркса і Ф.Енгельса; цей період викреслити з її історії неможливо. Мету виховання в майбутньому комуністичному суспільстві К. Маркс і Ф. Енгельс виводили з економічних законів і типу суспільних відносин. Вони вважали, що при комунізмі, коли будуть ліквідовані класові відмінності, а в усіх галузях техні­ки, суспільного виробництва людство досягне високого рівня розвитку, коли не буде істотних відмінностей між розумовою і фізичною працею, з'явиться можливість висунення мети всебічного і гармонійного розвитку людей.

Різні суспільно-економічні умови реалізації мети вихован­ня - формування всебічно та гармонійно розвиненої особис­тості - призводять лише до перегляду й конкретизації за­вдань, тобто до часткового звуження мети, а не цілковитої її відміни. Мета відповідає природі сучасної людини, як члена суспільства, що прагне до самоствердження, прояву всіх сво­їх природних задатків і здібностей, адже всебічно й гармо­нійно розвивати власне тіло і дух, голову й руки, серце і ро­зум - покликання кожної людини, що з'явилася на цей світ. Тому розумної альтернативи всебічному та гармонійному ви­хованню немає. Воно залишається ідеалом, до якого однаково прагнуть сучасна вітчизняна та зарубіжна школи.

Всебічний та гармонійний розвиток особистості перед­бачає дотримання єдності та взаємодії п'яти частин вихо­вання. Традиційними складовими частинами виховання нази­вають розумове, фізичне, трудове, моральне й естетичне.

Розумове виховання є ключовим у процесі всебічного і га­рмонійного розвитку особистості. Лише завдяки розуму лю­дина виділилась із тваринного світу як суспільна істота, ство­рила всі багатства матеріальної та духовної культури й забез­печує безперервний соціально-економічний прогрес. Розумо­ве виховання спрямоване на розвиток пізнавальних мотивів

Мал. 2. Складові частини виховання всебічно

особистості, культури мислення, раціональної організації навчальної праці, озброєння систе­мою знань основ наук. У ході і в результаті засво­єння наукових знань фо­рмується науковий світо­гляд — теоретична заса­да, яка передбачає гли­боке розуміння явищ природи, суспільного життя, праці і пізнання, їх пояснення і визначення власного ставлення до них: уміння свідомо будувати своє життя, працювати, органічно поєднуючи ідеї з практичними справами.

Фізичне виховання сприяє зміцненню здоров'я, повноцін­ному фізичному розвитку особистості, розвитку основних рухових якостей (сили, вправності, витривалості та ін.), під­вищенню розумової і фізичної працездатності, вихованню моральних якостей (сміливості, наполегливості, рішучості, дисциплінованості, відповідальності), гармонії тіла і духу, потреби у здоровому способі життя.

Трудове виховання формує працелюбну особистість, яка свідомо і творчо ставиться до праці, як життєвої потреби, вищої щнності людини і суспільства. У процесі трудового виховання учні засвоюють трудові уміння, навички культури розумової та фізичної праці, умілого господарювання, підп­риємництва. Вони залучаються до сучасних досягнень техні­ки, вчаться працювати на найпоширеніших машинах, пово­дитися з різними інструментами, технічними пристроями, що створює передумови для підготовки школярів до праці в су* часному виробництві, а також до життя в суспільстві, всі сфери якого пронизує техніка, що постійно ускладнюється.

Подолати однобічність особистісного розвитку дозволяє лише продуктивна праця - праця, яка має матеріальний ре­зультат, особистісну і соціальну спрямованість, організацію, включення до системи трудових відносин суспільства (трудові об'єднання учнів, бізнес-структури, що діють за за­конами ринкових відносин).

Моральне виховання. Мораль - це історично сформовані норми і правила поведінки людини, які визначають її став­лення до суспільства, людей, праці, до себе. Моральне вихо­вання вирішує такі завдання, як формування моральних по­нять, суджень, почуттів і переконань, навичок і звичок пове­дінки, що відповідають нормам суспільства.

В основі морального виховання дітей та молоді лежать за­гальнолюдські цінності - моральні норми, які виробили люди в процесі історичного розвитку суспільства (чесність, поряд-

ність, справедливість, гуманізм, повага до старших, милосер­дя, совісність, толерантність, відповідальність, обов'язок, працелюбність, гідність, честь) та нові норми, породжені су­часним розвитком суспільства: громадянськість, патріотизм, повага до Конституції, державної символіки та ін.

Естетичне виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вироблення умінь творити прекрасне у повсяк­денному житті. Перша група завдань включає формування естетичних знань, поглядів, смаків, почуттів, ідеалів, які ґру­нтуються на національній естетиці та кращих надбаннях ци­вілізації; друга — активну участь кожного вихованця у ство­ренні прекрасного своїми руками.