23. Структура педагогічного процесу.

24. Характеристика структурних елементів педагогічного процесу.

25. Організація педагогічного процесу.

Теоретичні положення про педагогічний процес повинні знайти своє практичне застосування в педагогічній діяльнос­ті. Вони покликані допомогти педагогу спроектувати педаго­гічний процес, організувати співробітництво, оперативно контролювати хід процесу, вносити відповідні корективи, уважно аналізувати досягнуті результати, виявляти причини можливих недоліків і, нарешті, організувати цей процес на рівні, який забезпечує досягнення вищих цілей. Організація педагогічного процесу містить, отже, три головних етапи: підготовчий, основний і заключний.

На етапі підготовки педагогічного процесу створюються належні умови для протікання процесу в заданому напрямку.

З цією метою вирішуються такі важливі завдання: цілепокла-дання, діагностика умов, прогнозування досягнень, проекту­вання та планування розвитку процесу.

Сутність цілепокладання (обґрунтування і постановки цілі) полягає в тому, щоб трансформувати загальну педагогічну мету, що стоїть перед системою освіти, в конкретні завдання, які можливо реалізувати на даному етапі педагогічного про­цесу в наявних конкретних умовах. Цілепокладання завжди «прив'язане» до конкретної системи здійснення педагогічного процесу - школи, класу, уроку, виховної ситуації і под.

Правильно визначити завдання процесу неможливо без ді­агностики. Педагогічна діагностика (від гр. diagnostikos -здатний розпізнавати) - це дослідницька процедура, спрямо­вана на вияснення умов і обставин, у яких протікатиме педа­гогічний процес. її головною метою є отримання чіткого уяв­лення про ті причини, які будуть сприяти чи перешкоджати досягненню накреслених результатів. Діагностика забезпечує усією необхідною інформацією про реальні можливості педа­гогів і учнів, рівень їх попередньої підготовки, умови проті­кання педагогічного процесу тощо. Часто конкретні умови коректують завдання, визначені спочатку.

Наступний крок етапу підготовки - прогнозування резуль­татів педагогічного процесу. Сутність прогнозування в тому, щоб завчасно, до початку процесу оцінити його можливу ре­зультативність у даних умовах. Це потрібно для того, щоб своєчасно втрутитися в проектування та хід педагогічного процесу, не допустити небажаних наслідків.

Завершується цей етап скоректованим на основі результа­тів діагностики і прогнозування проектом організації проце­су, який після остаточного опрацювання перетворюється в план. План, як і сам процес, завжди «прив'язаний» до конк­ретної системи. План - це документ, у якому точно визначе­но, кому, коли і що потрібно робити. У педагогічний практи­ці застосовуються різні плани: проведення уроків, окремих виховних справ, виховної роботи в класі, управління нав­чально-виховним процесом у школі та ін.

Основним етапом є етап здійснення педагогічного проце­су. Він передбачає: постановку і роз'яснення мети та завдань діяльності, які необхідно виконати; взаємодію педагогів і ви­хованців; використання визначених методів, засобів і форм педагогічного процесу; створення сприятливих умов; стиму­лювання діяльності школярів; забезпечення зв'язку педагогіч­ного процесу з іншими процесами. Результативність педаго­гічного процесу залежить від того, наскільки доцільно ці елементи пов'язані між собою, наскільки їх спрямованість та практична реалізація відповідають загальній меті.

На цьому етапі організації педагогічного процесу важливе значення мають зворотні зв'язки, які дають змогу знайти ра­ціональне співвідношення педагогічного управління і самоу­правління власною діяльністю з боку вихованців. Оперативні зворотні зв'язки дозволяють своєчасно здійснити корекцію, надати педагогічній взаємодії необхідного спрямування.

Завершальний етап організації педагогічного процесу -етап аналізу досягнутих результатів. Він необхідний для того, щоб проаналізувати хід і результати педагогічного про­цесу, зрозуміти причини їх відхилення від плану, визначити, де, як і чому допущені помилки. Практика свідчить, що най­більше помилок допускається тоді, коли педагог ігнорує діаг­ностику й прогнозування процесу і працює «навпомацки». Такий процес нічого, крім втрати інтересу, часу, зусиль, уч­ням не дає.

26. Закономірності педагогічного процесу.

У такій складній, великій динамічній системі, якою є педа­гогічний процес, проявляються численні різноманітні зв'язки й залежності. У закономірностях, пригадаємо, відбиваються об'єктивні, суттєві, необхідні зв'язки, що повторюються. Ці зв'язки мають різні рівні.

Виховання занесено до суспільних процесів розвитку і є їх складовою частиною. Зв'язки педагогічного процесу з цими процесами вважаються найбільш широкими, закономірними зв'язками. Наступним рівнем закономірних зв'язків є взаємо­дія вихователів і вихованців. У самому виховному процесі існує взаємозв'язок між його метою, завданнями, засобами і результатами. До цілісного педагогічного процесу входять і окремі процеси. На розвиток і виховання школярів зарівно діють численні свідомі й випадкові, незаплановані виховні впливи. Залежно від мети і завдань, що висуваються на пер­ший план, способу організації педагогічного процесу, в центр уваги потрапляють ті чи інші закономірності. Відповідно до функцій, які виконує педагог (викладання певного предмета, керування гуртком), визначається мета, обирається зміст, ор­ганізаційні форми і методи, які щоразу враховують законо­мірності різного рівня. Успіху ж педагог досягне лише тоді, коли враховуватиме найважливіші закономірні зв'язки.

Серед загальних закономірностей педагогічного процесу найсуттєвішими є:

Діяльність педагога

Діяль­ність вихованця

Ціль

Закономірність зумовленості педагогічного процесу по­требами суспільства й особистості, можливостями (матері­ально-технічними, економічними та ін.) суспільства, умовами протікання процесу (морально-психологічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та ін.).

Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі. Темпи і досягнутий рівень розвитку особистості за­лежить від спадковості, виховного і навчального середовища, залучення до навчально-виховної діяльності, засобів і спосо­бів педагогічного впливу.

Закономірність управління педагогічними процесом. Ефективність педагогічного впливу залежить від інтенсивно­сті зворотних зв'язків між вихованцем і педагогом; обґрунто­ваності й характеру коректуючих впливів на вихованців.

Закономірність стимулювання. Результативність педаго­гічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів і моти­вів навчально-виховної діяльності; доцільності, своєчасності й інтенсивності зовнішніх (суспільних, педагогічних, мо­ральних, матеріальних та ін.) стимуляторів.

Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практи­ки в педагогічному процесі. Ефективність навчально-виховного процесу залежить від інтенсивності та якості чут­тєвого сприймання, логічного осмислення сприйнятого, прак­тичного застосування осмисленого.

Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внут­рішньої (пізнавальної) діяльності. Ефективність педагогічно­го процесу зумовлюється якостями педагогічної діяльності та власної навчально-пізнавальної діяльності вихованців.

Закономірність єдності завдання, змісту, організаційних форм, методів і результатів виховання. Правильно визначе­не завдання (пов'язане з суспільно зумовленою загальною ме­тою виховання), зрозуміле і сприйняте всіма учасниками пе

Рис. 8. Умовні позначення: Ц - ціль, 3 - завдання,

ЗМ - зміст, М - метод, Ф - форма, Р - результат, КРП - кінцевий

результат процесу

дагогічного процесу, значно впливає на вибір педагогічних засобів; аналіз результатів виховання допомагає встановити-доцільність обраного варіанта організації педагогічного про­цесу.

Закономірність динаміки педагогічного процесу. Педа­гогічний процес як розвиваюча взаємодія між педагогами і вихованцями має поступовий, етапний характер; чим вищі проміжні досягнення, тим вагоміші кінцеві результати. Вели­чина всіх наступних змін зумовлюється величиною поперед­ніх.

Закономірність інтегрального (нерозривно зв'язаного, суцільного, єдиного) результату педагогічного процесу. Кін­цевий результат педагогічного процесу є наслідком взаємоз­в'язків результатів усіх етапів процесу. Кожний результат етапу - наслідком взаємозв'язків усіх компонентів етапу.

Пропонована схема (рис. 8) ілюструє загальну будову пе­дагогічного процесу, його динаміку.

Слід мати на увазі, що визначені закономірності не розк­ривають усіх зв'язків, які діють у педагогічному процесі. Останніх набагато більше. До вивчення глибинних зв'язків дослідники щойно підходять.

27. Принципи побудови педагогічного процесу як системи.

28. Учитель – центральна фігура педагогічного процесу.

29. Мовлення вчителя як засіб педагогічної праці.

30. Елементи педагогічної майстерності.

31. Поняття про педагогічну технологію. Структура технології.

32. Основні тенденції розвитку сучасної освіти в контексті Болонських угод.

33. Поняття про дидактику. Історія розвитку дидактики.

Важ­ливим аспектом освіти є оволодіння учнем тією складовою куль­тури, яка містить у собі знання, практичні уміння і навички, а та­кож способи творчої діяльності. Сформульоване завдання вирішу­ється ^.процесі навчання шляхом з'ясування питань: яким повинен бути процес навчання, як його потрібно здійснити і використати для розвитку особистості? Теоретична розробка цих питань зумо­вила розвиток особливої наукової дисципліни - дидактики.

Вважається, що термін «дидактика» запропонував німецький педагог В. Ратке (1571-1635). Першою фундаментальною працею з теорії навчання була «Велика дидактика» Яна Амоса Коменського (1592-1670), написана у 1632 р. і опублікована в 1657 р. Видатний чеський педагог не випадково назвав дидактику Великою, оскіль­ки вона містщь універсальну теорію «вчити всіх усьому».

Традиційно дидактика відповідає на два питання: «Що вчити?» (зміст освіти) і «Як вчити?» (процес навчання). Сучасна наука на­магається з'ясувати також питання «Для чого вчити?» (смисл на­вчання).

Дидактика (від гр. didacticos - той, хто повчає і didasko - той, хто вивчає) - складова загальної педагогіки, яка досліджує на­вчання на найбільш загальному рівні - теоретичному. Це педагогі-

чна теорія, яка науково обґрунтовує зміст освіти, виявляє зако­номірності, які діють у процесі навчання, розкриває принципи на­вчання, визначає зміст, методи і організаційні форми навчально­го процесу.

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності, спрямований на передачу новим поколінням соціального досвіду, його засвоєння, творче відтворення. Надбанням учня стає та час­тина культури, яка входить до змісту освіти і складає змістову сторону навчання.

Головню у діяльності, спрямованій на соціалізацію особисто­сті, з позицій педагогіки, є відношення між двома видами діяльно­сті - викладанням і умінням, що виступають в єдності. Інші відно­шення (учень - навчальний матеріал, учень - інші учні, учень -книга й інші) стають дидактичними настільки, наскільки вони об'єднуються цим відношення. Наприклад, книга стає підру­чником, якщо вона включається в процес навчання і стає засобом діяльності учителя й учня. Звідси предметом дидактики є зв'я­зок викладання (діяльності вчителя) і учіння (навчально- пізнавальної діяльності учня), їх взаємодія.