6. Морально-філософська проблематика романістики Олеся Гончара.

Опублікований уперше 1968 року «Собор» своїм публіцистичним, пристрас¬ним пафосом закликав читачів замислитися над значенням духовних начал у людському житті, історичної пам'яті, культурної спадщини народу. В той же час роман привертав увагу до таких серйозних негативних явищ у нашому жит¬ті, як бездуховність, моральне браконьєрство, бюрократизм. «Собор» — це ро¬ман запитань, шукати відповіді на які письменник і закликає читачів. Як бути справжнім? Чи збагачується духовно сучасна людина? Як жити, щоб не втрати¬ти собори своїх душ? Хоче автор дізнатися, звідки у деяких сучасників невміння поважати свій народ, любити своїх близьких, чому зник дух вольності й патріо¬тизму, що був властивий борцям за свободу й щастя українського народу. Олесь Гончар - один із найвидатніших українських письменників. У своїх творах він порушує пекучі проблеми життя, а найбільше - проблему духовності. Адже тільки тоді людина є людиною, коли вона любить свій край, почуває відповідальність за збереження природи, історичної та національної пам’яті, коли вона працьовита, добра і щедра, чутлива до краси. Все це віднайшло своє повне вираження в образах героїв роману «Собор».

7. Неоднозначність образу України у творчості є. Маланюка.

У творчості Є. Маланюка постає образ його рідної домівки – херсонських степів . Змальовуючи його, він розкриває низку почуттів – і біль від втраченої батьківщини, і захват, навіть обурення і гірке розчарування. У кожному рядку ми бачимо справжні почуття патріота. Замість «України» він говорить «Еллада», маючи на увазі сонячне місце, де панує тільки гармонія, добро та краса. Але протилежним образом до Еллади є образ Риму. І саме до нього тягнеться автор, тому що це сильна і міцна держава. Автор вірить у народ, у його сили, але й водночас бачить негатив у ньому: байдужість, нарікання на тяжку долю українців. Саме неоднозначливість образу України у творі розкривається у об’єктивному ставленні автора до неї: з одного боку ніби вболіває за неї, вірить у силу народу, розум та дух, а з іншого – показує ненависть до державницької ідеї. Варто зазначити, що описане у творі моральне знущання над героїнею - не авторська вигадка, а лише художньо опрацьовані реальні факти із життя колгосп-ників часів застою. 

8. Любов до рідної мови і боротьба за її чистоту у п’єсі м. Куліша «Мина Мазайло»

Свою любов до рідного слова у «Мині Мазайлі» драматург вклав в уста Мокієві, сину головного героя. І хоч цей юнак здається нам незграбним, смішнуватим у своєму надмірному захопленні лише мовою, ми не можемо не відзначити багатства і ґрунтовності його філологічних спостережень. За подібними поясненнями чується голос самого драматурга, схвильованого проблемами чистоти і розвитку української мови. Багато нюансів знаходить Мокій у значенні слова «бринить»! Називає до тридцяти значень слова «говорити».

Під його впливом і Уля починає прислухатися до слів української мови, знаходити їхній потаємний зміст, який полягає у тому, що мова відображає не лише якісь поняття, дії, ознаки, а й національний характер.

Мокій із любов’ю прислухався до кожного слова, ретельно вивчав мову. Ми все ж помічаємо, наскільки відрізняється мова Мокія, Улі (пізніше), дядька Тараса від скаліченої мови Мини Мазайла, його дочки та дружини, а особливо тьоті Моті.

Отже, багатство і соковитість української мови знайшли своє яскраве відображення у п’єсі «Мина Мазайло», і це не могло не привернути уваги читачів до проблеми її збереження та розвитку.