32.Мужність і стійкість ліричного героя у нерівній боротьбі зі злом і неправдою (на прикладі поезії Василя Стуса).

Його лірика – одкровенна розмова добровільного вигнанця, політв'язня, який до кінця був переконаний в тому, що правда і добро здолають зло. Розумів поет й інше: без боротьби у державі “напівправди, напівпітьми” добро не восторжествує. Філософія життя і смерті не є позою поета і він переконав нас у цьому осо-бистим прикладом, повернувшись на Батьківщину в труні.

У творах В. Стуса в'язничного періоду немає конкретних випадків соціальної кривди чи зла. Ліричний герой поета підноситься над особистими прорахунками із суспільством. Навіть у вірші, присвяченому пам'яті художниці Алли Горської, яка стала жертвою кадебістської жорстокості, В. Стус підноситься над власним болем за втраченим другом. Передає його як біль всієї України – “у чорній стужі сонце України...”. До власної музи тут лише єдине благання: “Ярій, душе! Ярій, а не ридай!” Без сумніву, фізичні страждання В. Стуса у снігах Сибіру, тюрмах і таборах Мордовії були безмежними.. Та він здолав неподоланне. Вороги вбили його фізично, але героїчний чин його духу приборкати не зуміли. Адже поетові байдуже було, що буде з його власним життям, коли йшлося про духовні ідеали. Він щодня був готовий гідно зустріти смерть, хоча за життя боровся активно. В. Стуса більше турбував стан власної душі. Національна свідомість, голос духу засвідчували його усвідомлений патріотизм Поет вірив у своє повернення на Батьківщину. Важливим для нього було те, що він зможе чесно подивитися Їй у вічі, як син, який до кінця виконав свій обов'язок.

ЗЗ.Краса і щирість почуттів в інтимній ліриці Василя Симоненка.

Зворушлива відвертість інтимної лірики В.Симоненка викликає захоплення читача, бере у полон його душу, спонукає співпереживати ліричному героєві. Такими є вірші "Розвели нас дороги похмурі...", "Дотліває холод мій у ватрі", "Я тобі галантно не вклонюся". У них поезіях багато тривоги, муки, недовисло-влених почуттів. Ліричний герой з ніжністю згадує про свою дівчину. Вона "крихітна", "мила" і "прозора, мов ранкова тінь". До цього образу він звертається, коли на душі холодно, незатишно, коли у вогнищі життя (ватрі) "дотліває холод".Заслуговують на увагу ті вірші інтимної лірики В.Симоненка, в яких він по-філософськи розмірковує про взаємини закоханих на тлі буденщини. На думку автора, втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатен відрізнити важливого від дрібничкового, мізерного. Життя, звичайно, "не можна заховати за рожевих ілюзій вуаль", але можна обійти незначні життєві незгоди. Вчасно сказане: "Пробач, моя вина" (вірш "Моя вина") рятує кохання, допомагає подолати кризу.

34.Реалізм і символіка картин української дійсності романі Уласа Самоука„Марія".

У цьому творі, як і в попередніх, Улас Самчук проявив себе суворим реалістом, побутописцем українського селянства. Йому притаманна традиційність зображення: реалістичні картини-описи побуту, праці постають через спокійну оповідь, без тієї надмірної емоційності, яку можна спостерегти в літературі 20—30-х рр. Маємо тут і традиційний любовний трикутник: Корній—Марія—Гнат. Описи зовнішності героїв теж традиційні, щоправда, без зайвої деталізації. Портрет створюється двома-трьома штрихами, які передають погляд, одяг, поставу. У. Самчук не ідеалізує своїх героїв. Кожен із них має живе, природне обличчя, поводиться відповідно до розвитку дії, часто замислюється над своїми вчинками сам або ж автор супроводжує оповідь психологічно ненав'язливим коментарем. Твір має підзаголовок: «хроніка одного життя». Загальний стиль викладу цілком відповідає хронікальному жанрові — про Маріїне життя розповідається в чіткій часовій послідовності. Таку широку, монументальну картину тогочасного українського села малює Улас Самчук. Зіткана вона з багатьох красномовних деталей і фактів, болючих діалогів і монологів. Як кульмінація схвильованої авторської оповіді — страшні картини голодомору в колись багатому «куркульському» селі.