29.Проблема людської гідності та національної самосвідомості у статті у. Самчука „Нарід чи чернь?"

Головними питаннями, які поставив Улас Самчук у статті «Нарід чи чернь?» є проблеми національної самосвідомості народу, його власного ставлення до цього, митець намагається знайти причини та шляхи подолання культурної, історичної, національної «амнезії» своїх співвітчизників. Руйнування національної свідомості корениться у русі самої історії: влада, яка панувала на Україні, чи то польська, чи то російська, чи то радянська, проводила не лише певне економічне, а й — що найстрашніше — ідеологічне, духовне насилля. Саме тут і криються причини занепаду людської гідності: із більшовицькою ідеологією викорінювалися власне людські, вічні цінності, все духовне замінювалося матеріальним, «класовим». Зі свідомості українців поступово витісняли віру в Бога, відчуття власної землі, власного господарства, відповідальності за свою працю — все це викорінювалося шляхом встановлення системи колгоспів. Улас Самчук висловлює дуже важливу думку: «Основою життя є не клас, а людина». Розв'язання поставленої проблеми Улас Самчук бачить насамперед у викоріненні глобальної байдужості людей, боротьби з денаціоналізацією, яку треба «вирвати з корнем».

30.Українська література другої половини XIX - XX ст.. У контексті світового літературного процесу.

Літер. дійсність в Україні 20-х рр. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, М. Хвильовий, В. Підмогильний, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. Яновський, Тодось Осмачка, М. Бажан та ін, Привертає увагу дивовижне нуртування розмаїтих стильових течій, що ніби водночас вибухнули в художньому часопросторі,—авангардизм із своїми відгалуженнями (футуризм і конструктивізм), революційний романтизм, неоромантизм, неореалізм, необароко, «неокласика», імпресіонізм, експресіонізм тощо. Злива різних видань, калейдоскоп літературних угруповань («Плуг», «Гарт», «Аспанфут», ВАПЛІТЕ, МАРС, ВУСПП та ін.), потоки маніфестів і декларацій, пристрасні полеміки про сутнісні проблеми творчості, —справді, нелегко було молодому митцеві зорієнтуватися в такій стихії. Здавалося, перед ним відкрилися широкі перспективи художнього самоствердження. Це давало підстави вважати 20-ті рр. «ренесансними». Йдеться про свіжі, оновлювальні процеси, що мали свій конкретно-історичний зміст, відмінний від змісту класичного Відродження, зорієнтованого на універсальні критерії, поціновуваного як одна з органічних ланок поступу європейського мистецтва. Інша річ —укр. відродження, що сприймається як спонтанний порив уперед, але часто з поглядами, оберненими у минувшину, в накопичені вчорашні проблеми.

31.Краса духовного світу героїв Олеся Гончара (за романом «Собор»)

Зачіплянський собор - центральний об’єкт роману. Собор - суддя, і навітм не в метафоричному значенні. Дивлячись на людей, так чи інакше пов’язаних із цією історичною пам’яткою, читач може аналізувати їхні характери, мрії, прагнення, вчинки тощо. Найбільш яскравим образом роману, на мою думку, є Єлька Че-чіль. її доля дуже складна: сирітство, колгоспна каторга, приниження, жахливе тавро «збитої роси», але тим сильнішою й духовно прекраснішою є героїня. Чи була б нона щаслива, будучи інакшою? Гадаю, що ні! Сила ж її духу вражає, як і розум. Н умовах цілковитого тоталітаризму (навіть не маючи паспорта) Єлька знаходить сили, щоб втекти до іншого життя. Справжнім ідеалом, про який мріяла дівчина, став для неї Микола - чесний, розумний, працьовитий хлопець, який прагне допомогти односельцям врятувати собор та захистити їх від екологічного забруднення. Єлька і Микола приваблюють нас щирістю й скромністю, світлими поривами своїх молодих сердець, ясними думками і чистими ідеалами. Від щирого серця їм симпатизує і сам письменник.