4. Міжнародна система “Зелена картка”.

Завдяки впровадженню обов'язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників «Зелена картка», яка функціонує з 1 січня 1953 року.

Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників — нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн. Це забезпечується виконанням певних умов країнами — членами системи «Зелена картка».

По-перше, у таких країнах має здійснюватись обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

По-друге, у кожній країні має бути єдина організація, що забезпечує врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

По-третє, держава — член системи «Зелена картка», не по­винна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Збитки у країнах — членах системи «Зелена картка» врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. При цьому перше моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге — як бюро-платник.

Відносини між моторними страховими бюро країн—членів системи «Зелена картка» регулюються двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою.

Отже, якщо автовласник є резидентом країни — членом системи «Зелена картка», він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн — членів цієї системи без укладення додаткового договору обов'язкового страхування на умовах країни відвідання.

Функціонування цієї міжнародної системи довело її ефективність, насамперед як механізму захисту потерпілих від транспортних засобів, що задіяні в міжнародних сполученнях.

5. Страхування вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом.

Страхування вантажів - один з найпоширеніших видів страхування. Страхувальниками можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, ван­тажовідправники чи вантажоодержувачі. Не виключається укладання до­говору страхування вантажоперевізником. На практиці вантаж страхує та сторона, яка найбільше зацікавлена в його збереженні. Як правило, це сто­рона, на яку за договором лягає ризик втрати чи пошкодження вантажу. При внутрішніх перевезеннях — це продавець-вантажовідправник.

У міжнародних перевезеннях в більшості випадків обов'язок страху­вання лежить на покупці-вантажоодержувачі. Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що одержала ліцензію Укрстрахнагляду і має право здійснювати цей вид страхування згідно з її установчими доку­ментами.

Цей вид страхування найбільш актуальний для підприємців, які мають іноземних партнерів в інших країнах, оскільки вантажі, які пересікають кордон України, страхуються в обов'язковому порядку.

Конкретний зміст страхування вантажів визначається в договорі. Поширені два види страхування вантажів, які відповідають стандартним умовам Інституту лондонських страховиків: "з відповідальністю за усі ризики" та "без відповідальності за пошкодження, крім випадків катастрофи". При страхуванні першого виду передбачається відшкодування збитків від пошкодження чи загибелі вантажу від будь-яких причин. Але з цих умов виключаються пошкодження чи загибель вантажів від будь-яких військових, піратських дій, конфіскації чи знищення на вимогу вла­ди (ці ризики можуть бути застраховані за додаткову плату); виключаються ризики радіації, спеціальної і грубої необережності страхувальника чи його представників, порушення встановлених правил перевезення, пересилання і зберігання вантажів, невідповідності пакування; впливу трюмного повітря чи особливих властивостей вантажу, пошкодження вантажу гризунами та ін., сповільнення в доставці вантажу і падіння цін тощо.

При страхуванні другого виду не відшкодовуються збитки внаслідок підмокання вантажу атмосферними опадами, забруднення вантажу, його крадіжки або не доставлення. За угодою сторін вантаж може бути застрахований на інших умовах.

Для виключення непорозумінь, що виникають внаслідок різного трактування в різних країнах одних і тих же понять, Міжнародна торгова палата в Парижі ще у 1936 р. розробила Міжнародні правила тлумачення торгових термінів (Інкотермс). Вони являють собою зведення умов укладання контрактів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних країнах. Правила регулюють витрати і ризики обох сторін при укладанні контракту і вміщують в собі такі основні умови страхування: СІР, СІР, РОВ, РАЗ.

Страховою сумою оцінюється ризик такого перевезення і розмір страхового відшкодування, коли з вантажем щось станеться. Визначається вона на основі міжнародних контрактів або договорів, якщо йдеться про перевезення всередині країни, які підтверджують вартість вантажу (заниження вартості не в інтересах страхувальника, оскільки робить неможливим повноцінне страхове відшкодування, якщо з вантажем щось станеться.

Середньоринковий тариф зі страхування вантажів сьогодні становить 0,5—1,5% від страхової суми. Тому, вибираючи страхову компанію, потрібно орієнтуватися не на тариф, а на умови страхування: строк, протягом якого вона зобов'язується виплатити відшкодування (бажано не більше 15 днів), перелік документів, який необхідно надати для отримання відшкодування, наявність повноцінного перестрахувального захисту. Крім того, страхова компанія може зробити надбавку до тарифу (0,1-0,6%), якщо має місце невиправданий ризик, наприклад, перевезення золота без охорони.

Наявність страхового випадку повинна бути документально зафіксована: у випадку крадіжки — міліцією, стихійного лиха — метеостанцією, пошкодження — торгово-промисловою палатою. Якщо збитки дуже великі, то на місце страхового випадку виїжджає представник страхової компанії (чи її іноземного партнера, якщо подія виникла за кордоном).