187

Визначимо специфічні риси нематеріальних активів:

1. відсутність матеріальної основи для отримання вигід;

2. умовна невіддальність від суб’єкта господарювання;

3. тривалий термін використання;

4. відсутність корисних відходів;

5. невизначеність усього спектра можливих ефектів від використання;

6. підвищений рівень ризику на стадіях створення та використання.

Зазначені риси нематеріальних активів характеризують їх в якості об’єкта обліку, як узагальнену оцінку результатів творчої діяльності і засобів індивідуалізації юридичних осіб.

1. Класифікація нематеріальних активів за правовою ознакою:

1. Об’єкти авторського права:

• твори науки — письмові твори наукового, технічного та прикладного характеру (книги, статті, брошури, комп’ютерні програми тощо), ескізи, креслення і т. ін.; твори літератури; твори мистецтва; комп’ю­терні програми; бази даних.

1. Об’єкти суміжних прав:

• виконавців (актори, співаки, музиканти); виробників фонограм; організацій теле-, радіо- ефіру; гудвіл (ділова репутація).

1. Об’єкти науково-технічної інформації:

• науково-технічна інформація; наукові відкриття.

1. Об’єкти промислової власності:

• винаходи; корисні моделі; промислові зразки; знаки для товарів та послуг; сорт рослин; топології інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції, фірмові найменування; ноу-хау; порода тварин; способи захисту від недобросовісної конкуренції; найменування місця походження товарів; секретні об’єкти промислової власності.

1. Об’єкти природного середовища:

• земельні ділянки; надра; геологічна та інша інформація про навколишнє середовище; інші природні ресурси.

1. Об’єкти права користування:

• монопольне становище на ринку; економічні та інші привілеї

2. Класифікація нематеріальних активів за ознакою цілісності:

2.1. Нематеріальні активи, невіддільні від підприємства: системи та методи функціонування; сукупність постійних клієнтів; репутація підприємства; переваги територіального розміщення тощо.

2.2. Нематеріальні активи, невіддільні від індивіда: особиста репутація; особисті професійні якості, комерційні здібності; талант, ерудиція, інтелект, комунікаційні якості тощо.

2.3. Нематеріальні активи, невіддільні ні від підприємства, ні від індивіда: фірмові найменування; фабричні марки та клейма; товарні знаки; секретні рецепти та технології; технологічно-технічні бібліотеки; авторські права; креслення та шаблони тощо.

Рис. 8.1. Процес перетворення продукту інтелектуальної праці в нематеріальний актив підприємства

Існує декілька основних стратегічних рішень стосовно процесів фор­мування та використання нематеріальних активів. Передусім керівни- цтву компанії потрібно:

1. визначитися з ринками чи окремими сегментами цільових ринків, які найкраще відповідають цільовим орієнтирам, сильним і слабким сторонам фірми;

2. визначити співвідношення розподілу ресурсів;

3. сформувати портфель підприємницьких ідей;

4. проранжувати альтернативи розвитку фірми;

5. визначити цільові пріоритети портфеля підприємницьких ідей;

6. визначити вартість реалізації підприємницької ідеї на основі самостійних розробок фірми;

7. визначитися щодо вартості купівлі промислового вирішення підприємницької ідеї та запитань;

8. створення чи купівля нематеріального ресурсу;

9. оформлення прав виключного користування чи прийняття рішення про відмову від правового захисту;

10. формування портфеля нематеріальних активів підприємства (чи включення до існуючого);

11. господарське використання нематеріальних активів;

12. оцінка отриманого ефекту від використання нематеріального активу;

13. оцінка ефективності використання нематеріального активу.

Головною метою обліку інтелектуальної власності, в якості нематеріальних активів підприємства, виступає якнайповніше визначення розміру виробничих фондів суб’єкта господарювання. При цьому, характерною особливістю є те, що об’єктом обліку виступає не сама інтелектуальна власність, а права на її використання. Документальне підтвердження прав інтелектуальної власності дозволяє реально контролювати процес управління нематеріальними активами підприємства. Слід особливо відзначити, що реєстрації в документах обліку підлягають операції щодо руху об’єктів інтелектуальної власності.

Залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту, підприємство повинно враховувати:

• якісні характеристики об’єкта з позицій його корисності;

• вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, ураховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;

• строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;

• ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності (прибутковості) та конкурентоспроможності;

• капіталізацію об’єкта нематеріальних активів з товарних позицій, тобто нематеріальний актив виступає об’єктом купівлі-продажу.

З позицій вартості нематеріальний актив слід розглядати в таких аспектах:

• джерело походження нематеріального активу, враховуючи його вплив на процес виробництва, та способи управління цим процесом;

• придбання прав власності (чи аналогічних) при одночасному позбавленні всіх прав власника нематеріального активу;

• механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його придбання;

• механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його прийняття на баланс підприємства.

За джерелами походження нематеріальні активи підприємства можна класифікувати наступним чином:

1. з позицій розробника — результати науково-дослідних робіт, проектно-конструкторських розробок, винаходи, раціоналізаторські пропозиції тощо;

2. з позиції продавця та покупця — фізичних та юридичних осіб; резидентів чи нерезидентів (відповідно до діючого законодавства);

3. за сферами прояву ефекту від використання — зменшення собівартості, покращання управлінських рішень, зростання обсягів продажу тощо.

Механізм формування ціни нематеріального активу значною мірою пов’язаний з методами оцінки, що визначаються залежно від природи об’єкта, його походження, мети оцінки тощо. Слід відзначити одну особливість ціноутворення в цій сфері — ціна нематеріального активу тісно пов’язана з об’єктом його матеріального втілення. Більшість нематеріальних активів підприємства за своєю суттю є унікальною, тобто кожен продавець виступає ніби монополістом у короткостроковому й, навіть, у середньостроковому періоді часу. У свою чергу, той чи інший об’єкт має споживчу вартість тільки стосовно певного майнового комплексу, що створює на ринку диктат покупця. Встановлена ціна нематеріального активу виступає компромісом між цими факторами. Формування ціни покупця базується на витратах і можливих доходах — «зиску», котрий він сподівається отримати в майбутньому та окупить сьогоднішні витрати. В якості обмежень при цьому виступають валові витрати на виробництво та ціна кінцевої продукції. У ціни продавця навпаки вплив фактора собівартості та ціни продукції майже не враховується.

З позицій строку корисного використання покупцю нематеріального активу слід ураховувати життєвий цикл продукту, а також пов’язаних із цим технологій, методів організації виробництва і т. ін. У цілому життєвий цикл нематеріального активу дещо не співпадає з життєвим циклом товару, звичайно випереджаючи його на один-два етапи.

З позиції дохідності (прибутковості) об’єктів нематеріальних активів покупцю доводиться враховувати бажання продавця щодо механізму поділу прибутку від використання активу. З позиції капіталізації, об’єкти нематеріальних активів купують як і інші товари (продукцію), тому їм притаманні всі властивості типового ринкового товару. Об’єкт може бути проданий, перепроданий, закладений у якості застави під зобов’язання, переданий на збереження (без прояву своїх споживчих властивостей), безоплатно переданий іншому суб’єкту господарювання.

В якості методологічної основи оцінки нематеріальних активів доцільно використовувати базові принципи ціноутворення, що були вироб­лені протягом тривалого періоду часу та неодноразово перевірені на практиці:

• принцип комплексного обліку трьох груп чинників: витрат, ціннос­ті для споживача, впливу конкуренції;

• принцип обліку тільки релевантних витрат;

• принцип обліку чинників, що визначають чутливість покупця до ціни інтелектуальної власності;

• принцип використання адекватних методів виділення частки інтелектуальної власності в загальній вартості чи прибутку від використання майнового комплексу підприємства.

Нематеріальні активи можуть бути оцінені в грошовій формі з використанням таких видів оцінок:

• за фактичною собівартістю — визначення вартості об’єкта інтелек­туальної власності на основі первісної вартості при їх придбанні;

• за поточною відновною вартістю — визначення вартості нематеріального активу на основі сучасних цін та з урахуванням ринкової ситуації при заміні відповідного об’єкта такої ж корисності;

• за поточною ринковою вартістю — визначення вартості не матеріального активу, що може бути отримана за його продажу чи ліквідації на ринку;

• за чистою вартістю реалізації — сума коштів, що може бути отримана чи оплачена при конверсії у національну (чи іноземну валюту) об’єкта інтелектуальної власності в ході господарської діяльності, за вирахуванням витрат на проведення операції.

Дохідний підхід базується на встановленні причинного зв’язку між функ­ціональними (фізичними, техніко-економічними та іншими) властивостями об’єкта інтелектуальної власності та майбутніми доходами від його викорис­тання. Слід відзначити, що нематеріальні активи, як правило, не використо­вуються поодиноко, а завжди у певному комплексі. Тому визначення економічної цінності об’єкта інтелектуальної власності на основі майбутніх доходів від його використання ускладнюється відсутністю технологій елімінування впливів на результуючий показник дії інших факторів.

Основна концепція методів цієї групи: перевага в прибутку утвориться або в порівнянні з підприємствами, що випускають аналогічну з аналізованим підприємством продукцію (але без використання оцінюваного нематеріального активу), або стосовно даного підприємства, що випускало продукцію до використання нематеріального активу. Потім виражена в грошовій формі перевага в прибутку капіталізується (приводиться до поточної вартості) й отриманий розмір приймається як вартість нематеріального активу.