1.2 Сутність податкової політики та напрями її проведення

Спочатку визначимо, що означає термін «політика». Визначення представимо у вигляді табл. 1.1.

Розрізняють внутрішню і зовнішню політику. Зовнішня політика [17,с. 784]— діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями.

Таблиця 1.1. Визначення терміну «політика»

Автори	Визначення
Панов М. І. [62, с. 44]	- особлива сфера діяльності між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання та використання державної влади.
Азрилиян А. Н. [11, с.354]	- це діяльність органів державної влади і державного управління, що відображає суспільний устрій і економічну структуру країни, а також діяльність суспільних класів, партій і інших класових організацій, суспільних угрупувань, що визначається їх інтересами та цілями; - це питання і події суспільного, державного життя.
Кирилюк Ф. М. [61, с. 16]	-. причинно зумовлена , ситуативно змінна за формою і орієнтацією діяльність, яка служить практичній організації суспільства.
Агафонов Ю. А. [5, с. 5]	-. самостійна сфера діяльності людей з власними принципами і закономи.
Рудич Ф. М. [66, с. 6]	- це сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів у використанні інститутів публічної влади задля реалізації своїх соціально значущих інтересів і потреб; - це обмежене застосування влади.
Матвєєв С. А. [60, с. 34]	- це відносини, що включають згоду, підкорення, домінування, конфлікт і боротьбу між класами. групами і людьми та між державами, ядром цих відносин є влада.

Внутрішня політика [17с. 784] охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на[17, с. 784]: економічну; національну; соціальну; демографічну; культурну; аграрну; науково-технічну; екологічну; військову, або оборонну; антропологічну.

Економічна політика [65, с. 459] – це генеральна лінія дій, система заходів у сфері управління економікою, надання певної спрямованості економічним процесам відповідно до цілей, задач, інтересів країни і включає: інституціональну, структурну, інвестиційну, фінансово-кредитну, зовнішньоекономічну, науково-технічну, податкову та бюджетну політики.

Одним з найважливіших видів економічної політики є податкова політика. Вона виступає основою поповнення бюджету.

Податкова політика [53, с. 56] – це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів.

Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися залежно від об’єктивних та суб’єктивних факторів та обумовлені соціально політичним устроєм суспільства. Виділяють фіскальну та економічну цілі податкової політики (рис. 1.1) [3, с. 36].

Рис. 1.1. Цілі податкової політики

Залежно від механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи [3, с. 38] – дискреційну і не дискреційну, а залежно від величини податкового тиску на виробників та споживачів ВВП її поділяють на три типи [3, с. 38] – стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій (рис. 1.2) [3, с. 38].

При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи,кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного виробника використовують певний вид ставок та податкових пільг.

Стримуюча (діє у пері-од переваги попиту над пропози-цією

Стимулююча (діє у період економічного спаду)

Дискреційна (уряд свідомо вносить зміни у доходи та витрати бюджету)

Не дискреційна (саморегульована, на основі законів ринку)

За величиною податкового тягаря

Високі ставки податку з виплатами соціальних допомог та субсидій

Помірна податкова політика (існує поєднання інтересів держави та виробників)

Політика стягування максималь-них подат-ків (держа-ва має лише фіскальну мету)

За механізмами реалізації

ТИПИ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ

Рис. 1.2. Типи податкової політики

У світовій практиці ставки поділяють на [3, с. 37]: прогресивні, регресивні та пропорційні. Щодо пільг, то їх класифікують за такими ознаками [3, с. 37]:

1) залежно від ступеня зниження податкових виплат: система пільг, що знижує податкові суми та система пільг, що звільняє від оподаткування;

2) залежно від ступеня впливу на податковий процес:

а) вилучення: (за видами платників податків – повні та часткові; за термінами дії – постійні та тимчасові; за видами об’єкта – майнові та прибуткові; за видами діяльності).

б) знижки;

в) податкові кредити (зниження ставки податків, зниження оподаткованої суми, перенесення терміну сплати чи сплата податку частинами, повернення раніше сплаченого податку, зарахування раніше сплаченого податку).

Для податкової політики України характерні такі форми податкових пільг[3, с. 39]:

• встановлення неоподатковуваного мінімуму;

• вилучення визначених складових об’єкту оподаткування;

• зменшення податкових ставок;

• звільнення від оподаткування певних категорій населення;

• використання податкових кредитів.

Застосовуючи вказані вище форми у тому чи іншому співвідношенні, держава збільшує або зменшує податковий тягар, який лягає на плечі громадян країни.

Для його вимірювання використовують декілька показників.

Так, на макрорівні податкове навантаження визначає частка податкових поступлень у бюджет у ВВП (П₁). Податкове навантаження визначається відношенням податкових поступлень в бюджет до валового внутрішнього продукту, помноженим на сто відсотків[3, с. 37]:

П₁ = * 100%,

де ПБ – податкові поступлення в бюджет;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

При характеристиці податкового навантаження на підприємстві можна використовувати такі показники:

1) частку податкових виплат підприємства (П₂) в загальній сумі прибутку. Податкове навантаження дорівнює податковим виплатам підприємства, поділеним на прибуток підприємства і помноженим на сто відсотків[3, с. 38]:

П₂ = * 100%

де ПВ – податкові виплати підприємства;

П – прибуток підприємства.

2) частку податкових виплат підприємства (П₃) в обсязі реалізації. Тоді податкове навантаження розраховується як відношення податкових виплат підприємства до обсягу реалізації, помножене на сто відсотків[3, с. 38]:

П₃ = * 100%

де О_р – обсяг реалізації підприємства.

Податкове навантаження в країнах-членах Організації економічної співдружності і розвитку коливається від 52% в Швеції до 30% в США і Туреччині[29, с. 38]. В основній групі країн воно складає 40-45% [29, с. 38]. Спостерігається тенденція до збільшення податкового тиску, що пояснюється інтеграційними процесами в Європі, які передбачають вирівнювання умов господарювання, в тому числі оподаткування.

Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає. На шляху реалізації такої політики стоять наступні проблеми [29, с. 38]:

• наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;

• дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;

• великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться.

Крім того, економічне зростання не обов’язково відбувається в умовах зниження податкового навантаження. В умовах неконкурентоспроможної економіки та відсутності механізмів її створення зниження податкового тягаря – надзвичайно обмежений метод, що не дає довгострокових результатів. Слід також врахувати масштаби збитковості – для збиткових підприємств будь-яка ставка є високою.

Податкова політика є найбільш ефективною при стабільному обмінному курсі і стійкому русі капіталів. При аналізі податкової політики країни, велику увагу приділяють структурі оподаткування. В країнах з низькими доходами структура оподаткування виглядає наступним чином[29, с. 40]:

1) більшу частину поступлень складають податки на вітчизняні товари і зовнішньо-торгівельні операції, які в сукупності складають близько 70% всіх податкових поступлень, причому частка лише імпортованого мита складає більше 40%;

2) внутрішні прибуткові податки не є значними (більше 25% податкових поступлень), причому юридичні особи оподатковуються в більшій мірі ніж фізичні. Це пов’язано зі зручністю використання великих (часто іноземних) компаній в якості джерел доходів, а також з адміністративними труднощами в організації оподаткування ефективним прибутковим податком приватних осіб.

Надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає у всіх суб’єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з другого - забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Податкова політика здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування. Встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами[53, с. 63].

Держава формує свою податкову політику через зміну елементів системи оподаткування (наприклад, збільшення або зменшення податкових ставок, бази оподаткування; введення або скасування податкових пільг та ін.).

Результатом формування податкової політики є податкова система.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система — це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства (рис. 1.3) [72, с. 116].

Рис. 1.3. Структура податкової системи України

Отже, податкова система[53, с. 65] — сукупність податків і зборів, механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.

Побудова ефективної системи оподаткування можлива при науковому поєднанні наступних критеріїв (за інтерпретацією Паретто) [3, с. 42]:

1) критерій фіскальної достатності (максимальне забезпечення інтересів держави);

2) критерій економічної ефективності (належне задоволення інтересів та потреб платників податків);

3) критерій соціальної справедливості (забезпечення належного рівня соціальних гарантій для найменш забезпечених верств населення);

4) критерій стабільності (формування стабільної продовж певного періоду системи оподаткування для підвищення ефективності виробництва та полегшення роботи податкових органів);

5) критерій гнучкості (можливість податкової системи вчасно реагувати на найменші зміни в економічній політиці держави.

Визначний вплив на структуру податкової системи має політичний устрій держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи федеративною, відтворюється структура податкової системи. Держава не може виконувати покладених на неї функцій без фінансових ресурсів, тому система розподілу бюджетів різних рівнів має бути адекватною системі делегування влади.

На відміну від країн з низькими доходами, як Україна, в промислово розвинутих країнах основним джерелом надходжень є податки з приватних осіб і податки, які утримуються відповідно до програми соціального страхування.

Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є [3, с. 36]:

а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми доходів може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний ріст надходжень є результатом змін в податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо. Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства;

б) здатність податкової політики визначити прийнятну податкову базу. Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. при значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоби забезпечити відповідні податкові надходження. В результаті цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків;

в) направленість політики податків на мінімізацію затрат на їх сплату. Для того, щоб не було затримок, викликаних заборгованістю по патентах, необхідно використовувати штрафні санкції;

г) нейтральність податкової політики відносно стимулів.

Отже, результатом податкової політики є податкова система. Вона повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних затратах, а також при мінімальних порушеннях характеру виробництва. До економічної діяльності, яка є найбільш прибутковою для сплати податків, не потрібно втрачати інтерес і після їх сплати.

Таким чином, можна зробити висновки, що податкова система України на даний момент не є ефективною, хоча урядом проводяться реформування з метою її наближення до світових стандартів. Тож у наступному пункті розглянемо з якими проблемами стикається податкова політика України.