ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..2
РОЗДІЛ І. КОНЦЕПТ КОЛЬОРУ У ФРАЗЕОЛОГІЇ ЯК ЛІНГВОКОГНІТИВ-
НИЙ ФЕНОМЕН.
Колірна номінація в аспекті вторинної мовної картини світу…………..8
Концепт як втілення картини світу соціуму у мові…………………….29
Висновки до розділу 1 …………………………………………………..............35
РОЗДІЛ І. МОВНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ КОЛЬОРУ ЯК ВИЯВ ЛІНГВО-МЕНТАЛЬНОСТІ НАРОДУ.
2.1. Характеристика фразеологізмів з колірним компонентом……………….37
2.4. Концептуальна маніфестація червоного кольору………………………...59
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………………..96
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….100
РЕЗЮМЕ………………………………………………………………………..108
ВСТУП
Якщо мова – це душа народу, а фразеологія – це душа мови, то людина засвоює словесну форму мовної діяльності, мовний етикет, вчиться репродукувати власні переживання, відчуття, дії, прилучається до національної ментальності. Саме у фразеології виявляється самобутність мови, її специфічний колорит, лад народного мислення, зокрема образний. Коріння фразеології сягає живого мовлення, тому фразеологічні засоби мови є її національним обличчям, національним духом мови. Фразеологізми – це мовне багатство, у якому закарбовано етнокультурне обличчя нації. Проблема відображення позамовної дійсності у фразеології, зокрема елементів матеріальної та духовної культури, особливо актуальна сьогодні, коли семасіологія приділяє велику увагу культурній зумовленості змістового боку мовних одиниць, їхній історичній, соціальній, етнічній співвіднесеності з нормами певної національної культури, коли дослідження мови стає неможливим поза історико-культурним контекстом, а мова є одним з основних засобів збереження етносу.
У мові виявляється ментальність народу, оскільки життя народу діє через унікальну душу певної культури, а це обумовлює специфіку світовідчуття та світосприйняття особистості, що у свою чергу привертає дослідника до вивчення фразеології за тематичними групами, кожна з яких має специфічні особливості. Нашу увагу привернули фразеологічні одиниці з колірним компонентом, у яких відбито національну психологію англійського та українського народів, внутрішній світ мовця. Розуміння кольору, а також пов’язані з ним асоціації, ґрунтуються на віковічних традиціях певного етносу: колір пов'язаний з історією народу, його культурою, побутом. Визначення впливу певного кольору на людину, його специфічне відображення у людській психіці та з’ясування ставлення представників різних етнокультур до одних і тих же колоронімів є вкрай важливим для взаєморозуміння та продуктивного діалогу культур. За п’ятдесятирічну історію вивчення кольоропозначень сформувалось багато підходів до її вивчення. В останні роки дослідницькі акценти змістилися в сторону проблем когнітивної семантики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, у зв’язку з цим актуальним є дослідження фразеологічних одиниць з колірним компонентом з позицій концептуального аналізу.
Філологічні дослідження кольористики мають тривалу історію та представлені різними підходами, методами і завданнями. Аналіз лексико-семантичної групи кольору проводиться на матеріалі багатьох мов у таких напрямах: зв’язок і взаємодія між концептуалізацією кольору носіями мови і розвитком словника кольороназв у мові (Б.Берлін, П.Кей [2]), колір у світлі психолінгвістики (Воробйова Л.М. [17], Р.М.Фрумкіна [67],), структурний і семантичний аналіз кольоропозначень (Козак Т.Б. [39], Лонська Л. [45]), історія виникнення та розвитку колірних лексем (Замашна С.М. [35])
Колоративи-компоненти фразеологічних одиниць були предметом досліджень багатьох лінгвістів. О.А. Зубач дослідила національно-культурну своєрідність семантики фразеологізмів з колористичним компонентом у сучасній німецькій мові. У етнолінгвістичному аспекті на матеріалі української та англійської мов здійснено аналіз кольористики у фразеології І.І. Гуменюк, яка вважає її ключем до культурної інтерпретації. О.Куцак дослідила символи-колоративи «білий» і «чорний» у фразеологічних одиницях української мови. Як бачимо, колірні назви у фразеологізмах привертали увагу багатьох лінгвістів, що й обумовлює актуальність досліджуваної проблеми. Проте поза увагою лінгвістів залишаються питання мовної концептуалізації кольору як вияву лінгвоментальності народу у зіставному аспекті. Актуальним на даний час є необхідність поглибленого концептуального та зіставного аналізу фразеологізмів, що містять у своїй структурі колірний компонент, у асоціативному, конотативному та семантичному аспектах щодо культурно-етнічного висвітлення. Актуальність роботи зумовлена тим, що вона знаходиться в руслі сучасних досліджень, спрямованих на вивчення людського фактора у мові, взаємозв’язку між мовою та людською свідомістю (антропоцентрична парадигма).
РОЗДІЛ І. КОНЦЕПТ КОЛЬОРУ У ФРАЗЕОЛОГІЇ ЯК ЛІНГВОКОГНІТИВ-
НИЙ ФЕНОМЕН
Колірна номінація в аспекті вторинної мовної картини світу.
Поняття «картина світу» належить до фундаментальних наукових понять. Воно виражає найсуттєвіші характеристики людини, її буття, взаємозв’язків із позамовною дійсністю. Картина світу як його глобальний образ постійно формується у процесі контактування людини з навколишнім середовищем та іншими членами соціуму, предметно-практичної діяльності, світосприйняття, яке є виявом характеру духовної сутності особистості. Картина світу об’єктивується у мові, культовому і світському образотворчому мистецтві, у музиці, ритуалах, етикеті, різноманітних соціокультурних стереотипах поведінки людей тощо.
Саме за допомогою слова, основної одиниці мовної картини, здійснюється її зв'язок з концептуальною картиною світу, яка міститься в свідомості людини. Саме тому, на нашу думку, всі особливості пізнавальної діяльності людини відображаються у мові, зафіксовані в концептах, що реалізуються різними мовними засобами, тому саме в мовній картині відображується національна специфіка. Чим більше різняться мови за своїми характеристиками, тим більшою є ступінь варіації додаткової інформації мовної моделі світу.
Мовна картина світу – це представлення предметів, явищ, фактів, ситуацій дійсності, ціннісних орієнтирів, життєвих стратегій і сценаріїв поведінки в мовних знаках, категоріях, явищах мовлення, що є семіотичним результатом концептуальної репрезентації дійсності в етносвідомості.[61,14]
Таким чином, у визначенні мовної картини світу О. Селіванової є пряма вказівка на «репрезентацію дійсності в етносвідомості», що цілком узгоджується з розумінням мови як духу народу (В. фон Гумбольдт). Інколи мовну картину світу розглядають як абстрактну систему, яка існує ізольовано від носіїв мови. Мабуть, це суперечить осмисленню самої суті мови, яка не наявна поза мовцем і поза соціумом.
Ю.М. Караулов, який заклав своєю славнозвісною монографією «Общая и русская идеография» основи вивчення лексико-семантичних полів у радянській лінгвістиці, розумів мовну картину (модель) світу як « ... спосіб існування лексики (словника) у свідомості носія» [20,8]. З ним солідарний і Г.О. Брутян, який визначав мовну картину світу, як « ...знання, закріплене в словах і словосполученнях конкретної розмовної мови» [23,9].
Таким чином, мова виступає не просто зберігачем інформації, накопиченої мовним соціумом протягом тривалого історичного розвитку: за допомогою мовних форм фіксується спосіб світобачення етносу, погляд на світ крізь «вуаль» національно-культурних уявлень і образів, що робить національну мову найважливішим етногенним фактором, по суті, головним засобом «етнічної соціалізації» індивідуума.
Дослідники мовної картини світу наголошують на таких її особливостях: кожен народ має певні відмінності у своїй мовній картині світу, картини світу варіюють, мовна картина світу є вторинною за своєю природою, антропоморфною за своєю спрямованістю, складається з окремих фрагментів. Стереотипи, еталони, концепти є своєрідними константами мовної картини світу, оскільки через ці імена в концептуальну картину вплітається ужитково – побутове уявлення про світ, зафіксоване даною мовою.
Національно-специфічні відчуття, матеріалізуючись у мовній тканині, породжують ту особливу для кожної мови субстанцію, яка в сучасній антропоцентричній лінгвістиці отримала назву національно-мовної картини світу (НМКС). Адже саме взаємодія колективної мовної свідомості, реального світу і мови як засобу репрезентації знання про світ призводить до формування цього особливого феномену – національно-мовної картини світу (національно-мовної моделі світу).
За висловом В.І. Постовалової, картина світу жодною мірою не є стенограмою знання про світ, вона – «не дзеркальне відображення світу і не відкрите «вікно» у світ, а саме картина, тобто інтерпретація, акт світорозуміння ..., вона залежить від призми, крізь яку відбувається світобачення» [47 ,183].
Узагальнюючи всі наявні підходи до визначення даного поняття без заглиблення в їх детальний розгляд, приймемо як «робоче» таке визначення: МКС (НММС) є виражене етносом засобами певної мови світовідчуття і світорозуміння, вербалізована інтерпретація мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі.
Могутнім генеруючим фактором для національно-мовних картин світу виступає етнічна культура як у своїй «матеріальній», так і в «духовній» іпостасях, що сприяє визначенню поняття «культура» через поняття «картина світу»: «Культура – це та частина картини світу, що відображає самосвідомість людини, яка історично змінюється в процесах особистісної чи групової рефлексії над ціннісно значущими умовами природного, соціального і духовного буття людини» [20,25].
Серед факторів, що детермінують онтологію національно-мовних картин світу (НМКС), слід назвати реальний світ (точніше, його фрагмент, даний етносові в безпосередньо-чуттєвому сприйнятті), а також колективну етнічну свідомість, яка зберігає досвід попередніх поколінь і відбиває реальний світ у поступальноу процесі пізнання. До поля безпосередніх відчуттів етносу, чи, в термінах Б. Рассела, до поля його сенсибілій потрапляло насамперед природне середовище етносу, а пізніше, в процесі історичного розвитку і самоідентифікації етносу – і матеріальне, рукотворне середовище.[7,118]
Створювана інтелектом людини мовна картина світу включає як свій фрагмент складну, дисперсну колористичну побудову, елементи якої розташовуються по її первинному та вторинному ярусах. Так як наше дослідження спрямоване на дослідження кольору (кольоронайменувань) у мовній картині світу, то варто нагадати, що світ кольору представлений у мові широким спектром лексичних одиниць, що інтерпретують інформацію, яка надходить по зоровому каналу зв’язку, – від елементарних колірних відчуттів до складних, багатогранних понять кольору, які складають концептуальну систему.[6, 563]
Дослідження мовної семантики кольору потребує ретельного аналізу співвіднесеності значень кольоронайменувань, з одного боку, з реальними колірними сигналами, з іншого – з їхніми ментальними репрезентаціями в мисленні людини, оскiльки особливостi семантичної структури кольоронайменувань вiдбивають специфiку уявлень людини про колiрний простiр, який є важливою складовою унiверсуму.[8,34]
Нагадаймо, що з усього безперервного поля колірних відчуттів свідомість людини виділила одинадцять визначених за своєю якістю колірних зразків, котрі сформували каркас колірних уявлень людини про розмаїтість колірних ознак і закріпились як базові складові колірної номенклатури мови. Вибір основних кольоронайменувань не є випадковим: усі вони – наслідок абстрагування колірних ознак від об’єктивних реалій, які виявляються суттєвими в житті та діяльності мовного колективу, про що свідчить існування колірно-еталонного компонента в змістовій структурі базових кольоронайменувань. [3,167]
Колірні фрагменти вторинної мовної картини світу є ще більш суб’єктивними. Якщо первинний ярус мовної картини кольору являє собою комунікативно орієнтовану раціональну обробку інформації про колір, то вторинний ярус мовної картини світу містить в собі різноманітні колірні образи – наслідок емоційно-чуттєвого заломлення відповідних фрагментів із первинного ярусу.[17,18] Саме вторинна мовна картина світу фіксує національно-культурну специфіку уявлень мовного колективу про колір і його роль у житті людини, а також специфіку колірних асоціацій, котрі стають основою формування смислових відтінків кольоронайменувань, якими оперує даний мовний соціум.
Хоча судження про колір мають значною мірою індивідуальний, суб’єктивний характер, ставлення індивіда до кольору визначається, як правило, всім об’ємом інформації про певний колірний зразок, котра накопичується як досвід цілого суспільства і неначе «нав’язується» індивідові у вигляді готового пакету інформації, що автоматично входить до системи сформованих у його мисленні понять.
Кольоронайменування здатні передавати багату гаму смислових відтінків. Емпірійне значення кольоронайменування – це конотативний смисл, що виникає в семантиці найменування кольору за умов його реалізації у відповідному контексті таким чином, що попередній досвід взаємодії з навколишнім світом дозволяє адресату повідомлення адекватно «розшифрувати» додаткове інформаційне та комунікативне навантаження, закодоване в змістовій структурі даного кольоронайменування. Механізм впливу колірного образу, який створюється мовними засобами, на емоційну сферу людини базується на здатності людини штучно викликати у себе відчуття кольору, а також весь комплекс інших, пов’язаних з ним відчуттів та емоцій. [27,199]
Крім емотивного та оцінного компонентів, конотативну сферу кольоронайменувань може бути представлено рядом інших експресивних та інформативних конотацій, через які «висвітлюється» суттєва позамовна інформація про колір, котра зберігається в інших знакових системах або надходить з емпіричних джерел. Така інформація в семантиці колірних номінацій є наслідком пристосування їхньої змістової структури до комунікативних потреб адресата і подібно до того як реальний колірний сигнал може ставати інформаційно та емоційно значимим для людини, конотативна зона значення кольоронайменування може містити в собі додаткові компоненти експресивного та/або інформативного характеру.[25,17]
Знання та досвід складають два основних джерела формування колірних концептів та еволюції уявлень людини про колір – відповідно семіотичний та емпіричний. Саме ці джерела визначають характер конотативних відтінків, що формуються в семантичній структурі кольоронайменувань. З іншого боку, мова фіксує ті зміни, які відбуваються в уявленнях людини про колір під впливом психофізіологічного та культурно-символічного досвіду.[12,67] Ті самі джерела (емпіричне й семіотичне) стимулюють і акумуляцію, й еволюцію уявлень людини про колір.
Культурний компонент семантики кольоронайменувань містить у собі інформацію, яка закріплюється мовним знаком як елемент сукупного культурного знання про позначувану реалію та її мовний корелят. Інформація культурного характеру накопичується окремою культурно-мовною спільнотою і відображує національно-специфічне розуміння або сприйняття позначуваної реалії (або реалії, що існує лише в даній культурній спільноті).
У наведеному нижче фрагменті кольoронайменування «white» реалізується одночасно у своєму прямому колірному значенні й у символічних значеннях: дане кольоронайменування позначає реальну колірну ознаку, а також відсилає думку адресата до понять, що знаходяться на паралельних рівнях буття («чистота», «дівочість», «незайманість», «духовність»), тобто відкриває цілу смислову перспективу: «You’re not sorry you married me?» « The mistake of my life. First you persuaded me not to sell the Hall – « … «When has any woman made any man do what he didn’t want to?» «You got married in white at Dimmerstone church like you said in the letter» (I. Murdoch).
У наступному фрагменті тексту кольоронайменування white реалізується в значенні «сніжний», яке є похідним від власне колірного («білий») і виникає на основі спільної семантичної ознаки «білизни»: «Memphis had seen two white Christmases in the past ninety years, and the experts predicted no more in the century» (J. Grisham).
Проаналізувавши таку проблему як мовна картина світу, ми можемо зробити відповідні висновки, а саме: мовна картина світу – це система понять, характерна для кожної мови, за допомогою якої носії мови сприймають та інтерпретують світ. Вивчення мовної картини світу – це шлях до кращого пізнання власне специфіки будь-якої мови, розуміння системи уявлень окремого народу, його самобутності та ментальності. На всіх етапах історичного розвитку, як мови так і самого народу, мовна картина світу набуває нових видозмін, дослідження яких допоможе чіткіше та глибше поглянути на причини та особливості еволюції окремого соціуму. Внаслідок цього ми маємо новий погляд на традиції народу, специфіку його мови та мислення.
Отже, поняття мовна картина світу перетинається з поняттям національно-мовної картини світу (НКМС), що дефінується як «виражене етносом засобами певної мови світовідчуття і світорозуміння, вербалізована інтерпретація мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі». Таке розуміння НКМС підтверджується фразеологією, яка у сталих одиницях будь-якої лексичної системи одночасно передає денотативне та конотативне значення.
Мова є начебто промiжною мiж світом реальності та світом мислення. Мовна картина колірного простору відображує як риси природного видимого колірного поля, так і його образу, намальованого мисленням людини.
Колір є важливою, інформаційно та емоційно значущою характеристикою життєвого простору людини. Таким його зображено й у мовній картині світу, про що свідчить значний семантичний та прагматичний потенціал колірної номенклатури. Саме інформативність та емоціогенність природних колірних стимулів визначає місце відповідних кольоронайменувань у мовній картині кольору. Будь-яка інформація про колір, що зберігається в знакових формах або є наслідком емоційно-чуттєвого чи побутового досвіду взаємодії людини з кольором, може кодуватися мовними засобами, якщо вона стає комунікативно релевантною в певній ситуації.
Колірний концепт, який виступає комунікативно значущим у тій чи іншій ситуації, надає відповідне комунікативно-функціональне навантаження корелюючій колірній номінації, котра використовується у вказаній ситуації, яку представлено мовними засобами.