X. Гольбахом, Φ. Епінусом у Росії та іншими. Криптографія у ті часи набула ще більшого розвитку.

В історії криптографії XX ст. не останню роль відіграв винахід електромеха­нічних шифраторів, які активно застосовували в роки Другої світової війни. Ліди­рували шифратори двох типів: на комутаційних дисках, чи роторах, і на цівкових дисках. У широковідомій німецькій шифрувальній машині «Енігма» використо­вували диски першого типу, а в американській шифрувальній машині М-209 — другого. Тоді на розвиток криптографії працювали такі всесвітньо відомі матема­тики, як К. Шеннон та С. Куллбак у Сполучених Штатах Америки, В. Котельни­ков, А. Марков та А. Гельфанд у Радянському Союзі та інші.

У наш час теоретична криптографія остаточно сформувалася як математична наука, орієнтована на сучасні засоби обчислювальної техніки та телекомунікацій.

3.2. Основні поняття

Криптографія (рос. — криптография, англ. — cryptography) — це наука, що зай­мається вивченням та розробленням методів, способів та засобів перетворення інформації у вигляд, який ускладнює чи унеможливлює несанкціоновані дії з нею [28, 29]. Криптографія базується на методах (алгоритмах) шифрування та де­шифрування.

Шифрування (рос. — шифрование, англ. — encryption) — це процес крипто­графічного перетворення даних, за допомогою якого відкритий текст перетво­рюється на шифрований з метою захисту від несанкціонованого доступу.

Дешифрування (рос. — дешифрование, англ. — decryption) — це процес, зво­ротний шифруванню.

Алгоритм шифрування (рос. — алгоритм шифрования, англ. — encryption algo­rithm) — це алгоритм, згідно з яким здійснюється спеціальне криптографічне пе­ретворення інформації (його ще називають криптографічним алгоритмом або криптоалгоритмом).

Криптоаналіз (рос. — криптоанализ, англ. — cryptanalysis) — наука, що займа­ється вивченням та розробленням методів, способів та засобів розкриття шифрів.

Стеганографія (рос. — стеганография, англ. — stegonography) — набір засобів і методів приховування факту передавання повідомлення.

Криптологія (рос. — криптология, англ. — cryptology) — наука, складовими якої є криптографія, криптоаналіз та, за деякими визначеннями, стеганографія.

Криптографічні методи (криптографічні алгоритми, алгоритми шифрування), які дають змогу здійснювати криптографічне перетворення інформації, є найпо­тужнішим механізмом захисту інформації. Методи сучасної криптографії засто­совують для шифрування і дешифрування інформації (даних користувача), а та­кож для розв'язання різних задач із забезпечення коректного функціонування систем захисту інформації, на кшталт автентифікації користувачів, контролю ці­лісності інформації, унеможливлення відмови від авторства чи факту одержання інформації.

Незаперечність причетності до авторства — це поняття, зворотне понятно відмови під авторства, тобто заперечення причетності до створення або передавання якого-небудь документа чи повідомлення. У свою чергу, незаперечність причетності до одержання документа або повідомлення — поняття, зворотне поняттю відмови від причетності до одержання будь-якого документа чи повідомлення.

Важливим поняттям криптографії є криптоаналітична атака (рос. — крипто аналитическая атака, англ. — cryptoanalytic attack) — це загальна назва методу, за допомогою якого криптоаналітик намагається зламати криптосистему. Залежно від якості та кількості інформації, якою володіє криптоаналітик, криптоаналітичні атаки поділяють на атаки лише із криптотекстом, атаки з відомим відкритим текстом, атаки з вибраним відкритим текстом, атаки з вибраним криптотек­стом, атаки з вибраним ключем.

У криптографії використовують поняття стійкість криптографічних алгоритмів (рос. — стойкость криптоалгоритмов, англ. — cipher strength), яке характеризує рівень стійкості криптоалгоритму до його зламу. Стійкість визначається кількістю часу та обчислювальними ресурсами, необхідними для розшифрування криптоалгоритму. Розрізняють абсолютну й практичну стійкість криптоалгоритмів.

Абсолютна стійкість криптоалгоритмів (рос. — абсолютная стойкость крип- тоалгоритмов, англ. — perfect secrecy) — означає (за Шенноном) статистичну неза­лежність відкритого та зашифрованого текстів, якої можна досягти, наприклад, за умови, що ключ має довжину, не меншу за довжину відкритого тексту, та що його обрано з простору ключів справді випадково і буде використано лише один раз.

Практична стійкість криптоалгоритмів (рос. — практическая стойкость крип­-

тоалгоритмов, англ. — computationally secure) — це поняття стійкості алгоритмів, які не є ідеальними, тобто можуть бути дешифрованими за скінченний час.

У сучасній криптографії криптографічні методи не використовують кожний окремо, вони є основою для більш загальної криптографічної системи.

Криптографічна система, або криптосистема (рос. — криптосистема, англ. cryptosystem) — це сукупність програмних, апаратних, програмно-апаратних за­собів, а також криптографічних алгоритмів або криптографічних схем і ключових параметрів, об'єднаних в єдину систему з метою розв'язання конкретної задачі за­хисту інформації.

Історія криптографії починалася із застосування таких криптоалгоритмів, які потрібно було тримати.в таємниці. Розкриття цих алгоритмів третій стороні авто­матично призводило до розкриття шифротексту. Такі криптоалгоритми з часом дістали назву тайнопису.

Тайнопис (рос. — тайнопись, англ. — cryptographic writing) — це методи коду­вання, особливістю яких є обов'язкове збереження в таємниці криптографічного алгоритму від третьої сторони, що певним чином обмежує їх функціональні мож­ливості. У сучасній криптографії такі методи не використовують.

Сучасна криптографія базується на алгоритмах шифрування з ключем [29, 30]. Шифрування з ключем (рос. — шифрование с ключом, англ. — key coding) — це методи кодування, коли ключ зберігається в таємниці від третьої сторони (збе­рігати криптографічний алгоритм у цьому випадку не потрібно).