1.2. Підприємництво як сучасна форма господарювання

Основними факторами виробництва є земля, праця, капітал, підприємницький потенціал (потенційна можливість максималь­но ефективно використовувати сукупності кадрових, матеріаль­них і нематеріальних ресурсів). Формування і використання цьо­го потенціалу - це практично і є суттю поняття «підприємництво», яке заведено вважати особливою сферою ви­робничо-господарської або іншої діяльності з метою одержання певного зиску.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, на власний ри­зик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами госпо­дарювання (підприємцями) з метою одержання економічних і со­ціальних результатів та одержання прибутку. Підприємницька діяльність - це діяльність, яка здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємст­ва (організації").

Основними функціями підприємницької діяльності є:

1) творча - генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);

11

2. ресурсна - формування й продуктивне використання вла­сного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

3. організаційно-супровідна - практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ.

Підприємницька діяльність може здійснюватися без викорис­тання і з використанням найманої праці, без створення або з утворенням юридичної особи.

Важливо усвідомити, що підприємництво завжди має здійс­нюватися за науково обґрунтованими принципами. До цих прин­ципів належать:

1. вільний вибір видів підприємницької діяльності;

2. самостійне формування програми діяльності, вибір поста­чальників та споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, встановлення цін на продукцію та послуги;

3. вільний найм робочої сили;

4. комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

5. вільне розпорядження прибутком, що залишився після сплати податків, борів та інших платежів;

6. самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання належної частки валютної виручки на власний роз­суд.

Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, на­дання послуг тощо). Поряд з цим завжди виокремлюються інди­відуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як: а) малий бізнес (мале підприєм­ництво), що базується на особистій власності або оренді майна; б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колектив­ній власності; в) корпоративне підприємництво, матеріальною основою якого служить акціонерна власність.

Традиційно існують дві моделі підприємницької діяльності: класична та інноваційна модель підприємництва. Класична мо­дель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найе­фективніше використання наявних ресурсів підприємства (орга­нізації"). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можли­востей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; вико­ристання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матері-

12

альних і нематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприєм­ництва передбачає активне використання переважно інновацій-дих організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціа­льно-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Хому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спи­ратися на таку послідовно здійснювану систему дій: 1) науково об­ґрунтоване формулювання головної підприємницької мети; 2) усе­бічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї; 3) неупереджена порівняльна оцінка влас­них матеріально-фінансових ресурсів і спрогнозованих можливо­стей; 4) конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел ві­дповідних видів ресурсів (за потреби); 5) ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідній ніші ринку; 6) практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницької діяльності.

Правильне розуміння сутності підприємницької діяльності випливає із визначення її значення для функціонування ефектив­ної системи господарювання. Воно (значення) полягає у тім, що підприємництво: по-перше, служить головним структурних змін у системі господарювання; по-друге, створює живильне середови­ще для конкуренції і завдяки цьому стає своєрідним каталізато­ром соціально-економічного розвитку країни в цілому; по-третє, сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, матеріа­льних і нематеріальних ресурсів; по-четверте, забезпечує належ­ну мотивацію високопродуктивної праці.

ІЗ. Місце фінансової діяльності серед інших видів діяльності суб'єктів підприємництва

Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надан­ня послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення еко­номічних і соціальних результатів та з метою одержання прибут­ку, є підприємництвом. Якщо господарська діяльність здійсню­ється без мети одержання прибутку, то її називають некомерційною господарською діяльністю. Вона здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального сек­торів економіки у видах діяльності, в яких забороняється підпри-

13

ємництво, на основі рішення відповідного органу державної вла­ди чи органу місцевого самоврядування, а також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської дія­льності у формі підприємництва забороняється. До них відносять суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з обігом на­ркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекур­сорів, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо ва­жливих об'єктів права державьсї власності, з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних екс­пертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та екс­плуатацією ракет-носіїв (державні підприємства), з виробницт­вом бензинів моторних сумішевих з вмістом не менш як 5% високооктанових кисневмісних добавок (нафтопереробні підприємс­тва), з виробництвом абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру (державні спиртові заводи).¹

Практика господарювання підтверджує можливість здійснен­ня двох основних типів підприємницької діяльності - виробничої та посередницької. Виробнича підприємницька діяльність вважа­ється визначальною, оскільки вона найбільше впливає на ефекти­вність системи господарювання та якість суспільного життя. За­гальну типологію виробничої та посередницької підприємницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурні елементи та їх групування в певні блоки, показано на рис 1.1. Фізичні чи юридичні особи, які репрезентують інтереси виробників або споживачів, заведено називати посередниками. Виходячи з цього основною метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів.

У науково-практичній літературі виділяють третій тип підпри­ємництва - підприємництво фінансових інституцій. Як суб'єкти підприємництва фінансового спрямування, що з одного боку, є посередниками, а з іншого - надавачами послуг, виступають спе­ціалізовані банки та інститути спільного інвестування (ІСІ).

Четвертий тип підприємницької діяльності - міжнародна під­приємницька діяльність, тобто діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну й іншу взає-мо корисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).

¹ Ст. 4 Про підприємництво: Закону України № 698-ХІІ від 7.02.1991,

ст. 42 Конституції України: за станом на 28 квіт. 2009 р. // Відомості Верховної

Ради України. - 1996. - 23 лип., № 30.

Рис. 1.1. Типологія виробничої та посередницької підприємницької діяльності

У межах вказаних типів підприємницької діяльності на рівні суб'єкта підприємництва згідно П(С)БО виділяють такі види діяльно­сті:

1. звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підп­риємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення;

2. надзвичайна діяльність - операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона по­вторюватиметься періодично або у кожному наступному звітно­му періоді;

3. основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною

15

метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу;

4. операційна діяльність - основна діяльність підприємст­ва, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фі­нансовою діяльністю;

5. інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Еквіваленти грошових коштів - це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових кош­тів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості;

6. фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу підпри­ємства.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність під­приємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності. Прикладом звичайної дія­льності буде виробництво та реалізація продукції, розрахунки із постачальниками і замовниками, працівниками, банківськими установами, податковими органами тощо. Списання знецшених запасів, переоцінка короткотермінових інвестицій, курсові різни­ці, економічні санкції за господарськими договорами, за пору­шення податкового законодавства теж належать до звичайної ді­яльності як операції, які її супроводжують.

До надзвичайної діяльності відносять операції або події, які відрізняються від звичайної і не відбуваються часто або регуляр­но. Це - стихійне лихо, пожежа, «техногенні» аварії тощо. Втрати внаслідок таких подій, їх покриття за рахунок страхового відш­кодування та інших джерел враховуються під час розрахунку фі­нансових результатів від надзвичайної діяльності.

Слід зауважити, що одні й ті ж події можуть бути надзвичай­ними для одного підприємства і звичайними для іншого. Напри­клад, втрати від стихійного лиха будуть розглядатись як надзви­чайні підприємством, яке їх зазнало, та звичайними витратами для страхової компанії, яка здійснює страхування від таких ви­падків.

Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову та інвестиційну). Операційна діяльність є час­тиною основної діяльності підприємства, а також включає інші операції, які не можна віднести до інвестиційної чи фінансової. Для торговельного підприємства основною діяльністю будуть опе­рації з придбання та реалізації товарів, для виробничого - прид-

16

бання матеріалів і сировини, виготовлення продукції та її реалі­зації) для ІСІ² - формування портфелю інвестицій тощо. Витрати, пов'язані з основною діяльністю, розрізняють за функціями - ви­робництво, управління, збут та інші.

Інвестиційну та фінансову діяльність, як правило, визначають під час складання звіту про рух грошових коштів. Інвестиційна діяльність пов'язана з ефективним вкладенням залученого капі­талу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприєм­ницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальний, фінансовий або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.

Отже, основна мета інвестиційної діяльності - підвищення цінності підприємства, яке принесе вигоду його власникам у ви­гляді дивіденді, які зростають, або підвищення ціни акцій.

До інвестиційної діяльності відносять операції* пов'язані з:

• реалізацією та придбанням фінансових інвестицій, не­оборотних активів, майнових комплексів;

• отримані відсотки (відсотки за позики, які надані іншим сторонам за фінансовими інвестиціями у боргові цінні папери) та дивіденди (від придбаних акцій або часток у капіталі інших підп­риємств крім виплат за такими інструментами, які визнаються як еквіваленти грошових коштів або такими, що утримуються для дилерських та торгових цілей);

> інші надходження і платежі; > дезінвестиції.

Під фінансовими інвестиціями розуміють активи, які утриму­ються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод інвестора. Ними можуть бути акції або боргові зобов'язання, час­тки у капіталі інших підприємств. Придбання фінансових інвес­тицій може здійснюватися двома способами:

1) шляхом обміну на цінні папери власної емісії - їх собівар­тість визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів;

ІСІ - це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який проводить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх. у цінні папери інших емі­тентів, корпоративні права та нерухомість.

17

2) шляхом обміну на інші активи - собівартість визначається за справедливою вартістю активів.

Собівартість фінансових інвестицій складається з ціни її прид­бання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, пов'язаних з придбанням фінансової ін­вестиції. Дивіденди, відсотки, роялті та рента, що підлягають отри­манню за фінансовими інвестиціями, відображаються як фінансо­вий дохід інвестора якщо імовірне надходження економічних вигод, пов'язаних з такою операцією та дохід може бути достовірно оціне­но. Такі доходи мають визначатися у такому порядку:

1. проценти визначаються у звітному періоді, до якого вони належать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відповідними активами;

2. роялті визначаються за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди;

3. дивіденди визначаються у періоді прийняття рішення про їх виплату.

До необоротних активів належать нематеріальні активи, неза­вершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. Нематеріальні активи - немонетарні активи, які не мають матері­альної форми, можуть бути ідентифіковані та утримаються підп­риємством з метою використання протягом періоду більше одно­го року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи на­дання в оренду іншим особам. До них згідно П(С)БО-8 «Немате­ріальні активи» відносять права користування природними ресур­сами, майном, права на комерційні позначення, на об'єкти промислової власності, авторське право та суміжні з ним права, незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи, право на провадження діяльності, використання різних видів привілей тощо. Реалізація придбання майнових комплексів пов'язана з операціями щодо дочірніх підприємств та інших господарських одиниць. Цілісний майновий комплекс (ЦМК) - об'єкт, сукуп­ність активів якого забезпечує провадження окремої господарсь­кої діяльності на постійній і регулярній основі. ЦМК можуть бу­ти структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в само­стійні об'єкти з подальшим складанням розподільного балансу і мо­жуть бути зареєстровані як самостійні підприємства.³

³ Оцінка цілісних майнових комплексів: національний стандарт № 3, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1655 від 29.11.2006 р. - (Чинний від 2006-11-29] // Урядовий кур'єр. - 2006. - 13 груд., № 235.

18

До інших надходжень у рамках інвестиційної діяльності від­носять операції, які забезпечують надходження грошових коштів від повернення авансів, не пов'язаних з операційною діяльністю, та позик, наданих іншим сторонам; надходження грошових кош­тів від ф'ючерсних, форвардних контрактів, опціонів. До інших платежів відносять операції, які показують аванси, не пов'язаних з операційною діяльністю, та позик, надані іншим сторонам; ви­плати грошових коштів за ф'ючерсними, форвардними контрак­тами, опціонами.

Під поняттям «дезінвестиції» розуміють повернення (вивіль­нення) заморожених у конкретних майнових об'єктах коштів. Дезінвестиції можуть здійснюватися через реалізацію чи лікві­дацію фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів.

Мобілізація підприємством необхідних для виконання постав­лених перед ним планових завдань фінансових ресурсів назива­ється фінансуванням. Система використання різних форм і мето­дів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей називається фінансовою дія­льністю.⁴ У вузькому розумінні основний зміст фінансової діяль­ності полягає у фінансуванні підприємства. У широкому розу­мінні фінансова діяльність включає весь комплекс функціональних завдань, здійснюваних фінансовими службами підприємства і пов'язаних з фінансуванням, інвестиційною дія­льністю та фінансовим забезпеченням (обслуговуванням) опера­ційної діяльності суб'єкта господарювання. До фінансової діяль­ності відносять операції, пов'язані з:

1. надходженням власного капіталу від розміщення акцій та інших операцій, що призводять до його збільшення;

2. отриманням та погашенням позик. У результаті цієї опе­рації утворюються/зменшуються боргові зобов'язання за позика­ми, векселями, облігаціями;

1. сплатою дивідендів;

2. іншими надходженнями і платежами.

До інших надходжень відносять операції з продажу на ринку раніше викуплених акцій підприємства, отримання орендної пла­ти за здані об'єкти у фінансову оренду. Під іншими платежами розуміють використання коштів для викупу раніше випущених акцій підприємства, виплати орендодавцю для погашення забор-

Фінанси підприємств: Підруч. / [за ред. проф. А. М. Подцєрьогіна]. - [3-тє вид.]. -К.:КНЕУ,2000.-С. 14

19

гованості за фінансовою орендою тощо. Фінансова оренда - оре­нда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов'язаних з правом користування та володіння активами. Орен­да вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак⁵:

1. орендар набуває права власності на орендований актив пі­сля закінчення строку оренди;

2. орендар має можливість та намір придбати об'єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;

3. строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об'єкта оренди;

4. теперішня вартість мінімальних орендних платежів з по­чатку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вар­тість об'єкта оренди;

5. орендований актив має особливий характер, що дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його моде­рнізацію, модифікацію, дообладнання;

6. орендар може продовжити оренду активу за плату, значно нижчу за ринкову орендну плату;

7. оренда може бути припинена орендарем, який відшкодо­вує орендодавцю його втрати припинення оренди.

Застосовуючи розглянуту класифікацію, слід мати на увазі, що віднесення операцій до відповідної групи залежить передусім від характеру господарської діяльності підприємства. Наприклад, інвестиції в цінні папери звичайно є інвестиційною діяльністю підприємства, але основною (операційною) діяльністю інвестиційної компанії. Крім того, якщо одна операція включає суми коштів від декількох видів діяльності, ці суми необхідно розподіляти між ві­дповідними видами діяльності. Так, наприклад, суму, сплачену бан­ку, яка включає погашення позики та відсотки, буде відображено двома позиціями: відсотки - у складі операційної діяльності, а погашення позики - у складі фінансової діяльності.

Негрошові операції - це операції, які не потребують викорис­тання грошових коштів або їхніх еквівалентів. Прикладом таких операцій є:

• бартерні операції;

• надходження основних засобів на умовах фінансового лі­зингу;

⁵ Оренда; П(С)БО 14, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. №> 181. - [Чинний від 2000-07-28] // Бухгалтерія. - 2005. - 18 лип., № 29 (652).

20

_ перетворення зобов'язань на власний капітал.

Негрошові операції, пов'язані з фінансовою та інвестиційною діяльністю, розкриють у примітках до фінансових звітів.

У звіті про фінансові результати статті, пов'язані з фінансо­вою і інвестиційною діяльністю, такі: дохід від участі в капіталі; інші фінансові доходи (прибутки); інші доходи (прибутки); фі­нансові витрати; втрати від участі в капіталі; інші витрати. На рис. 1.2. подані статті від операційної, інвестиційної та фінансо­вої діяльності, які відображені у звіті про фінансові результати.

У доходах від участі капіталу відображається доход, отрима­ний від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємст­ва, облік яких ведеться методом участі в капіталі. Метод участі в капіталі передбачає облік інвестицій, згідно з яким балансова ва­ртість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному ка­піталі об'єкта інвестування.

Під асоційованим підприємством слід розуміти підприємство, на яке інвестор має суттєвий вплив і яке не є дочірнім або спільним під­приємством інвестора. Витрати від участі в капіталі відображають збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спі­льні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі. Інші фінансові доходи відображають дивіденди, відсотки та інші доходи, які отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі). Під фінансовими витратами розуміють витрати на проценти та інші витрати підп­риємства, пов'язані із залученням позичкового капіталу. Інші до­ходи (витрати) показують дохід від реалізації (собівартість реалі­зації) фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; доход (витрати) від неопераційних курсових різниць тощо.

З операційною діяльністю у звіті про фінансові результати пов'язані такі статті:

• чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

• собівартість реалізованої продукції;

• інші операційні доходи та витрати;

• адміністративні витрати та витрати на збут.

21