Література до теми

1. Звіт про рух грошових коштів: П(С)БО 4, затверджено наказом і Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87. - [Чинний від

1999-03-31].

2. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. / О. О. Терещенко. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с.

3. Філіна Г. І. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. / Г. І. Філіна. - К.: ЦУЛ, 2007. - 320 с

4. Фінансова діяльність підприємств: навч. посіб. / [В. І. Аранчій, В. Д. Чумак, О.Ю.Смоленська, Л.В.Черненко]. - К.: Професіонал, 2004.-240 с

5. Фінансова діяльність підприємства: підручник / [О. М. Бандурка, М. Я. Коробов, П. І. Орлов, К. Я. Петрова]. - 2-ге вид., перероб. і доп. -К.: Либідь, 2002.-384 с.

6. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч.-метод. по­сіб. для самост. вивч. дисц. / [О. О. Терещенко, Я. І. Невмержицький,

', А. П. Куліш та ін.]; за заг. ред. О. О. Терещенка. - К.: КНЕУ, 2006. -312 с.

191

Тема 5. Дивідендна політика підприємства 5.1. Суть та види дивідендної політики

Ключовим елементом дивідендної політики є категорія «диві­денд» (dividend, інколи payouts). Дивіденд - частина чистого при­бутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з ро­зрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошови­ми коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результа­ти розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавст­вом порядку. Дивіденди, що виплачуються за простими акціями у грошовій формі, можуть бути таких видів³⁰:

• регулярні;

• додаткові;

• спеціальні;

• ліквідаційні.

Регулярні дивіденди корпорації США виплачують зазвичай 4 рази на рік, у Великобританії - 2 рази на рік. Дивіденди, які ви­плачуються наприкінці кожного кварталу або півріччя, до оголо­шення загальної суми, називаються проміжними (interium dividend). Наприкінці фінансового року виплачуються остаточні дивіденди (final dividend).

Додаткові дивіденди корпорація виплачує нерегулярно, за пе­вних обставин, наприклад, у разі одержання прибутку вище очі­куваного.

Спеціальні дивіденди звичайно пов'язані з певними подіями, що відбулись у фінансовому господарстві корпорації.

Ліквідаційні дивіденди пов'язані з реалізацією частини майна корпорації і виплачуються як із прибутку, так і за рахунок опла­ченої частини акціонерного капіталу.

У вітчизняній фінансовій літературі домінує підхід, за яким політику виплати грошових дивідендів ототожнюють із дивіден­дною політикою. Однак таке твердження є неповним, оскільки не враховує низки проблемних питань фінансової діяльності суб'єктів підприємництва, а також можливостей її оптимізації. Крім того, необхідно звернути увагу на те, що дохід власника ко­рпоративних прав підприємства включає як суму отриманих ди-

Росс С. Основы корпоративных финансов / С. Росс, Р. Вестерфилд, Б. Джор­дан; пер. с англ. - М.: Лаборатория базовых знаний. - 2001. - 720 с.

192

відендів у грошовій формі, так і приріст ринкової вартості на­лежних йому корпоративних прав {capital gain).

Отже, під дивідендною політикою слід розуміти керовану ді­яльність підприємства, спрямовану на забезпечення формування до­ходу власників його корпоративних прав. Дивідендна політика формується як системна сукупність цілей та завдань у сфері уча­сті власників у прибутках підприємства.

За кордоном дивідендні виплати характерні тільки корпорати­вним формам організації бізнесу. Акціонерне товариство або ко­рпорація, як його прийнято називати на Заході, - це єдина форма організації бізнесу, створена для функціонування в умовах роз­поділу управління та володіння.

Можна сказати, що в українських умовах дивідендні виплати характерні для всіх підприємств взагалі, оскільки практично будь-яка форма організації бізнесу (господарські товариства та приватні підприємства) є юридичною особою, тобто особою об'єктивно відокремленою і незалежно існуючою від свого влас­ника. І законодавством передбачено розподіл частини їхнього прибутку, що фактично є дивідендним розподілом. Проте на практиці ті товариства, які функціонують в умовах невеликої кі­лькості власників, які самі активно займаються бізнесом (а це практично всі неакціонерні господарські товариства), рідко за­стосовують цей механізм через потребу проведення грошового потоку через стадію утворення прибутку, який обкладається по­датком. Тому більшість таких підприємств в Украші застосовують усі можливі законодавчо-податкові резерви для організації ви­ключно внутрішнього перерозподілу багатств.

Отже, дивіденди виникають у тих фірмах, де існує розподіл управління та володіння, і є механізмом обслуговування розподі­лу згенерованого бізнесом чистого прибутку на власне спожи­вання та реінвестування.

Більшість українських інвесторів вважає дивіденди одним із найважливіших індикаторів ефективності функціонування бізне­су. Проте, не применшуючи ролі дивідендів та дивідендної полі­тики, зазначимо, що це не зовсім так. Справа в тому, що дохід акціонера (інвестора) традиційно складається з двох важливих складових: власне дивідендних виплат та прибутків чи збитків, пов'язаних зі зміною капіталізаційної вартості фірми. Таким чи­ном, доходність вкладеного акціонером капіталу може бути об­числена у вигляді відносного прибутку періоду володіння акція­ми:

193

де г - відносний прибуток за весь період володіння цінними па­перами (виміряний у сотих долях від вкладеного капіталу);

Ро - ціна купівлі цінного паперу, гр. од.;

Рі - ціна продажу цінного паперу, гр. од.;

D - дивіденди виплачені за період володіння цінними папера­ми, гр. од.

Таким чином, із наведеної вище формули бачимо, що в цілому дохід інвестора складається не лише з дивідендних виплат D, але і з капіталізаційних прибутків чи збитків, котрі виявляються в різниці цін акцій Р/ - Р₀. Останні можуть становити значну вели­чину в практиці ведення корпоративного бізнесу, чим власне і пояснюється більша стурбованість корпоративного менеджменту курсом власних акцій замість дивідендної політики. Оскільки зміни в капіталізації можуть бути як позитивними, так і негатив­ними, крім того, значно перевищувати найщедріші дивідендні виплати, то стурбованість менеджерів курсом власних акцій ви­глядає абсолютно виправданою. Вони розглядають курс власних акцій як барометр, що індикує ефективність менеджменту ком­панії. Барометр, по суті, недосконалий, оскільки існують випад­кові коливання (флуктуації) на ринку, проте кращого ніхто ще не придумав.

Залежно від власних стратегічних цілей, акціонерна корпора­ція може застосовувати такі види дивідендної політики.

1. Політика «нульового» дивіденду полягає у невиплаті ди­відендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підт­верджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосую­чи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії. Керівницт­во такої корпорації фактично будує свою дивідендну концепцію на припущеннях Міллера-Модільяні. Прикладом такої дивіденд­ної політики може служити корпорація «Microsoft», яка взагалі не виплачує дивідендів. Така політика виправдана у випадку корпо­рації «Microsoft», оскільки ринкова ціна акцій даної компанії по­над 10 разів перевищує балансову ціну, тобто ту кількість влас­ного капіталу, яка еквівалентна одній акції. За такого співвідношення, менеджмент компанії фактично вирішує чи ске­рувати, наприклад, грошовий потік чистого прибутку на дивіден­ди, чи поповнити ним власний капітал компанії за рахунок не-

194

розподіленого прибутку. Кожний скерований таким чином долар чистого прибутку означає: у першому випадку збагачення акціо­нерів рівно на $1,00, а у другому випадку - утворення з одного долара бази потенційного зростання курсу акцій на $10,00 і біль­ше. Зрозуміло, який варіант у цьому випадку обирає менеджмент. Зазначимо, що це можливо лише у тому випадку, коли акціонери пов'язують свої очікування з значним зростанням акцій компанії, довіряють її менеджменту, або якщо їхнього сукупного корпора­тивного впливу недостатньо для того, щоб змінити цю політику.

2. Політика «100 %» дивіденду. Вона відносно рідко трапля­ється у практиці діяльності підприємств. її сутність полягає у ви­діленні 100% нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Таким чином, ця політика фактично - антипод «нульової» диві­дендної політики. Виділення 100 % чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що у розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному облі­ковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не від­бувається збільшення власного капіталу компанії, а отже, і не за­кладається фінансова база для наступного зростання курсу акцій. Така політика може бути виправдана виключно для підприємств, які обмежені у зростанні специфікою своєї діяльності. Напри­клад, підприємства, що займаються видобутком корисних копа­лин. У будь-якому випадку, даний тип політики не можна відно­сити до особливо раціонального.

3. Політика фіксованого дивіденду часто застосовується у практиці акціонерних товариств. Вона полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на од­ну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденцію становити різну величину в різних облікових періодах, то для збереження фіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну та завжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибутку компанії в даному об­ліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скерувати навіть резервний фонд компанії. Політика фіксованого дивіденду харак­терна для привілейованих акцій, проте декотрі товариства мо-іЗКуть застосовувати її і до простих акцій.

4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними випла­тами. Такий тип дивідендної політики дуже подібний до попере­дньо наведеного. Проте політика фіксованого дивіденду з премі­альними виплатами передбачає на додаток до фіксованої «гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні ви­рлата у ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх ви-

195

платити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. Такі пре­міальні виплати, як правило, - позитивний чинник для курсу цін­них паперів корпорації, оскільки відповідно до деяких теорій по­ведінки інвесторів на фондовому ринку останні чекають позитивних змін у дивідендній політиці.

5. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку. Ця політика є найпоширенішою. Метод вирахування суми дивідендів, що належать виплаті з розрахунку на одну ак­цію за цієї дивідендної політики, відносять до класичних, оскіль­ки його наводять у більшості підручників із корпоративного управ­ління та фінансів. Сутність цієї дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення, початкове вирішують, яку частку (відсоток) чистого прибутку може бути виділено на ви­плату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення цієї част­ки чистого прибутку. Це і буде сума виділена на виплату дивіде­ндів за акціями. Для того, щоб знайти суму дивідендів, яка припадає на одну акцію, потрібно суму, виділену на виплату ди­відендів за акціями, поділити на кількість звичайних акцій, що перебувають в обігу.

До позитивних моментів цієї дивідендної політики варто від­нести її простоту та зрозумілість у застосуванні. Ще однією пере­вагою можна вважати прозорість механізму нарахування. Акціо­нери корпорації, яка використовує цю дивідендну політику, розуміють що величина їхніх персональних дивідендних доходів залежить не від мінливих (та часом волюнтаритських) рішень ме­неджменту компанії, а від об'єктивних фінансових характеристик товариства, перш за все величини отриманого в цьому обліково­му періоді чистого прибутку Зважаючи на те, що чистий прибу­ток корпорації переважно має тенденцію до зростання у часі, ак­ціонери часто очікують і зростання дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію.

Один із важливих моментів даної дивідендної політики, який визначає його специфіку, - наявність сезонних аномалій у прибу­тках корпорацій залежно від специфіки їхньої операційної діяль­ності. Це пов'язано, перш за все, із сезонністю їхнього продажу. Чистий прибуток та сума, призначена для дивідендних виплат, виступають тісно пов'язаними величинами з продажами компа­нії, тобто вони переважно коливаються відповідно до сезонності продажу. Як результат, сезонні аномалії продажу відображаються

196

у сезонних аномаліях дивідендів, коли здійснюється політика ви­ділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку.

6. Прогресивна дивідендна політика. Вона є най популярні­ шою серед акціонерів. Перш за все тому, що передбачає поступо­ ве постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на од­ ну акцію. Дуже часто це поступове збільшення дивідендів проявляється постійним темпом приросту дивідендних виплат. Практика країн із розвинутими ринковими економічними систе­ мами показує, що більшість акціонерних корпорацій здійснюють поквартальну виплату дивідендів. Із причин, наведених вище, квартальні дивідендні виплати відображають сезонні аномалії продажу корпорації. Отже, для запровадження прогресивної ди­ відендної політики, треба забезпечувати приріст стосовно дивіде­ ндних виплат аналогічного кварталу попереднього року. Якщо акці­ онерна корпорація дотримується прогресивної дивідендної політики, то, перш за все, у процесі визначення величини поточ­ них дивідендних виплат варто:

• встановити величину дивідендних виплат на одну акцію в аналогічному кварталі минулого року;

• прийняти рішення стосовно темпу приросту поточних диві- I дендних виплат порівняно з аналогічним кварталом минулого року;

• на основі встановленого темпу приросту, визначити пото­чні дивідендні виплати на одну акцію;

• визначити, яка сума грошей потрібна для забезпечення даних поточних дивідендних виплат, для цього треба поточні ди­відендні виплати на одну акцію перемножити на кількість зви­чайних акцій в обігу;

• визначити, який відсоток чистого прибутку становить су­ма потрібна для забезпечення поточних дивідендних виплат;

• вирішити остаточно, чи може акціонерна корпорація ви- ' ділити цю частину прибутку на дивідендні виплати.

Якщо певна частина чистого прибутку може бути виділена на дивідендні виплати, то переходять до реалізації дивідендної політики, І а якщо ні, то зменшують темп приросту поточних дивідендних виплат та повторюють наведену вище послідовність дій, або на­віть відмовляються від прогресивної дивідендної політики.

7. Регресивна дивідендна політика передбачає стале та пос- : тупове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх при­ росту з від'ємним темпом. Це найменше популярний вид дивіде-

[■ ндної політики серед акціонерів. Застосування цієї політики часто » призводить до того, що акціонери вирішують продати акції това-1 риства. Якщо прогресивна дивідендна політика часто приводить

197

до зростання курсу акцій, то регресивна - до падіння. Тим не ме­нше акціонерні товариства часто бувають змушені застосовувати цю політику в силу об'єктивних обставин. Зростання конкуренції часто приводить до зменшення величини чистого прибутку.

8. Політика негрошових виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як пра­вило, найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політи­ка виплати дивідендів випуском ;:^йих цінних паперів, напри­клад, акцій чи облігацій.

9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів. За цієї політики дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкла­дається до кращих часів.