Тема 5. Система планування на підприємстві.
ПЛАН:
1.Економічна робота.
2.Мета й принципи державного регулювання економіки.
3.Методологічні основи планування. Класифікація методів планування.
4.Тактичне та оперативне планування.
5.Бізнес-планування.
1. Економічна робота.
Економічна робота містить в собі такі види управління, як аналіз, прогнозування та планування.
Аналіз буквально означає розчленування , розкладання об`єкта, що досліджується, на частини, елементи, на внутрішньо властиві цьому об`єкту складові.
Результати аналізу дозволять адекватно оцініть діяльність підприємства та використовувати її в управлінській роботі, з урахуванням змін що відбуваються в економіці. Основна мета аналізу – пошук резервів підвищення рентабельності діяльності.
Види аналізу:
Ретроспективний (звернений у минуле);
Поточний (оперативний, повсякденний);
Перспективний ( звернений у майбутнє, прогнозний попередній).
Прогнозування - це початковий стан планування. Це наукове передбачення ходу подій, побудова гіпотези, сценарію, моделі економічних процесів, що можуть спостерігатися в майбутньому.
Економісти використовують прогнози, щоб потім діяти краще, впевненіше, надійніше.
Головні функції прогнозування : на основі аналізу виявити найважливіші, пріоритетні напрямки й можливі варіанти розвитку, не обмежені обрієм планування; дати приблизну оцінку тих чи інших тенденцій.
Планування – це побудова плану, засобу майбутніх дій, визначення економічної траєкторії, тобто утримання й послідовність кроків, що ведуть до накресленої мети, досягнення кінцевих результатів.
На відміну від прогнозу, план – це не гіпотеза, не припущення, а установка, завдання, уявлення поводження.
2.Мета й принципи державного регулювання економіки.
Мета державного регулювання економіки — досягти найефективнішого економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Таке регулювання може здійснюватись як економічними, так і адміністративними методами. Держава завжди повинна дотримуватися певного правила: так впливати на підприємницьку діяльність та економіку країни, щоб не зруйнувати ринкові основи господарювання і не допустити кризових явищ.
Основні принципи державного регулювання:
• мінімальне втручання державних органів в економічні процеси;
• вплив владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлених державою економічних регуляторів і нормативів.
Основні функції держави:
• забезпечення сприятливої правової бази та суспільної атмосфери (правову основу регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, що визначають порядок формування і функціонування елементів ринкової економіки);
• визначення глобальної стратегії розвитку країни (стратегічні напрями розвитку економіки повинні визначатись у процесі макроекономічного планування, яке є центральною ланкою державного регулювання);
• узгодження і стимулювання пріоритетних напрямів інноваційних процесів та інвестиційної діяльності (економічний розвиток кожної країни є результатом її науково-технічного прогресу);
• перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захистнаселення (з метою сприяння збалансованому і стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності: мінімальний розмір заробітної плати, пенсії, допомога багатодітним сім’ям, непрацюючим тощо);
• регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища (гарантування екологічної безпеки, охорона та ефективне використання довкілля на основі різноманіття форм власності й прав користування природними ресурсами; створення
умов для спілкування людини з навколишнім середовищем; розробка заходів для ощадливого використання і відтворення природних ресурсів).
Напрями і методи державного регулювання економіки.
До економічних важелів, що використовуються державою для регулювання економіки, належать податки, перерозподіл доходів і ресурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредитно-фінансові механізми тощо.
Фіскальна політика держави — це управління державним бюджетом та оподаткуванням з метою пожвавлення та стабілізації економіки.
Державний бюджет — це затверджений у законодавчому порядку опис (баланс) доходів і видатків держави, як правило, на один рік.
Сукупність визначених у бюджеті доходів разом з відповідними цільовими чи спеціальними фондами (пенсійним, зайнятості, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи тощо) становлять консолідовані фінансові ресурси, які мають бути в розпорядженні держави для витрачання на різні потреби: фінансування народного господарства, включаючи розвиток пріоритетних галузей і структурну перебудову економіки, наукових і соціально-культурних установ, оборони, заходи соціального захисту населення, утримання владних структур різних рівнів, створення резерву Кабінету Міністрів України тощо.
Державна система оподаткування повинна передбачати певні пільги в оподаткуванні для підприємств, які функціонують у бажаних для держави сферах економіки, для стимулювання розвитку малого бізнесу, для підприємств, які значну частину своїх коштів спрямовують на реконструкцію, технічне переозброєння та розширення діючого виробництва. Податкова політика держави повинна стимулювати підприємницьку діяльність до збільшення обсягів випуску продукції або надання послуг.
Основним інструментом здійснення регулюючої функції держави в економічній сфері є податкова система, тобто сукупність податків, що стягуються в державі, методів їх розрахунку і стягнення, а також сукупність державних органів, які реалізують цю функцію. Основні види податків, зборів і платежів, що запроваджені в Україні згідно із Законом України “Про систему оподаткування”, наведено в табл. 5.
Фінансово-кредитна політика — це цілеспрямоване державне управління банківськими відсотками, грошовою масою та кредитами. Сутність цієї політики полягає в тому, що держава впливає на грошову масу і процентні ставки, а вони, у свою чергу, впливають на
споживчий та інвестиційний попит. Головну роль у реалізації кредитно-грошової політики виконує Національний банк, який своїми діями регулює (розширює або звужує) можливості видачі кредитів комерційним банкам.
Кредитно-фінансова система в державі має забезпечувати управління грошовим обігом та кредитом. Державний кредит — це кредитна форма, згідно з якою позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади, а кредит набирає вигляду цінних паперів,
що реалізуються фінансово-кредитними установами. Використовують такий кредит для покриття частки державних видатків і регулювання економічних процесів у випадку, якщо державний бюджет є дефіцитним. Банківський кредит є найпоширенішою формою надання грошових коштів у тимчасове користування юридичним і фізичним особам та державі. Комерційний кредит надають у товарній формі у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Такий кредит оформлюється векселем.
Науково-технічна політика — це система цілеспрямованих заходів, що забезпечують комплексний розвиток науки й техніки, впровадження їх результатів у галузі економіки. Для здійснення єдиної науково-технічної політики держава повинна застосовувати певні першочергові заходи: достатнє фінансування сфери освіти і академічної науки; здійснення прогресивної амортизаційної та інвестиційної
політики; вдосконалення системи оплати праці наукових працівників; створення умов зацікавленості у впровадженні інновацій; сприяння активній участі у міжнародному науково-технічному співробітництві тощо.
Амортизаційна політика є складовою науково-технічної політики держави. Затверджуючи норми амортизації, порядок її нарахування та використання, держава регулює темпи й характер оновлення основних фондів. Підприємства повинні своєчасно переоцінювати основні фонди. При цьому норми амортизації мають бути диференційовані залежно від функціонального призначення основних фондів з урахуванням терміну їх морального й фізичного зношення, здійснювати цільове використання амортизаційних відрахувань.
Інвестиційна політика держави є вагомим важелем впливу на підприємницьку діяльність суб’єктів господарювання. За її допомогою держава має змогу впливати на темпи збільшення обсягів виробництва, прискорення НТП, зміну структури суспільного виробництва та розв’язання багатьох соціальних проблем. Нині в Україні обсяги інвестицій, особливо у довготермінові проекти, незначні порівняно з іншими країнами з приблизно однаковим рівнем економіки. Держава має змогу впливати на інвестиційну активність через різноманітні важелі фінансово-кредитної та податкової політики, що дуже відповідально, адже від того, яку саме інвестиційну політику здійснює держава залежить майбутнє її економіки.
Ціноутворення. Використовуючи цінову політику держава впливає на попит і пропозицію, перерозподіл доходу й ресурсів, забезпечення мінімального прожиткового рівня, а також на антимонопольні, антиінфляційні процеси в бажаному для неї спрямуванні. Відомо,
що в ринкових умовах ціни на більшість товарів та послуг є вільними, але деякі з них регулюються державою. У цьому вбачається прояв соціального захисту населення через встановлення мінімального прожиткового рівня, мінімального розміру заробітної плати, фіксованих цін тощо.
Державне підприємництво — це пряме втручання держави у виробничий процес. Особливо цього потребують низькорентабельні галузі економіки, які традиційно не становлять інтерес для приватного інвестора, проте їх розвиток визначає загальні умови відтворення. Насамперед це галузі економічної інфраструктури — транспорт,
зв’язок, енергетика. Держава як самостійний суб’єкт господарювання здійснює структурну перебудову виробництва, усуває галузеві й територіальні диспропорції, стимулює науково-технічний прогрес, підвищує ефективність господарювання.