23

ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

Контрольна робота

на тему:

„Організаційно-управлінські акти міських, районних і прирівняних до них прокуратур”

Виконав: студент 1 курсу

групи № 7 ІПК

Безруков Павло Сергійович

Перевірила: завідуюча кафедрою організації роботи та управління в органах прокуратури ІПКК

Європіна І.В.

Київ-2008

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття та ознаки організаційно-управлінських актів міських, районних і прирівняних до них прокуратур.

2. Характеристика окремих видів організаційно-управлінських актів міських, районних і прирівняних до них прокуратур:

   1. Наказ про розподіл обов’язків між оперативними працівниками міської (районної) прокуратури.

   2. План роботи прокуратури міста (району).

   3. Протокол (постанова) координаційної наради, протокол оперативної наради при прокуратурі міста (району).

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Організація роботи будь-якого колективу вимагає, по-перше, умілого розміщення людей і, по-друге, узгодження діяльності, об'єднання зусиль із метою найефективнішого вирішення завдань, що стоять перед даною системою. Ці вимоги повною мірою стосуються і організації роботи міських, районних і прирівняних до них прокуратур.

При організації роботи є свої особливості, які обумовлені, по-перше, тим, що міськрайпрокуратура, з однієї сторони, є самостійною ланкою прокурорської системи, а з іншої, - є її складовою частиною, функціонує в режимі всієї прокурорської системи і відчуває на собі управлінський вплив вищестоящих органів прокуратури. По-друге, штати міськрайпрокуратур малочисленні, внаслідок чого більшість прокурорів, які зобов’язані організувати роботу прокуратури, з однієї сторони, недооцінюють значення організаційного фактора, а з іншої, - більшість з них об’єктивно позбавлені можливості серйозно займатися організацією внаслідок великої завантаженості прокурорською роботою.

Виділяються два основних елементи ор­ганізації роботи: раціональний розподіл праці та забезпе­чення взаємодії членів трудового колективу, які є важливи­ми, але не єдиними.

Поняття "ор­ганізація роботи прокуратури" варто розглядати у двох ас­пектах: статиці й динаміці. Щодо першого, — то це комплекс заходів, спрямованих на раціональний розподіл праці, ство­рення її належних умов і підтримку організаційного порядку, здорової психологічної атмосфери в колективі. Другий ас­пект — це повсякденна процесуальна й не процесуальна діяльність прокурора, пов'язана з постановкою перед підлег­лими конкретних завдань, контролем за їх виконанням і оцінкою здійсненої роботи. Динамічний аспект організації роботи прокуратури охоплює також суть оперативного керівництва роботою працівників прокуратури.

На практичному рівні зазначені аспекти організації робо­ти прокуратури співіснують у єдності, утворюють систему організаційно-управлінських заходів і дій, спрямованих на своєчасне якісне виконання завдань, що стоять перед про­куратурою, удосконалення прокурорської діяльності.

Саме для здійснення дієвої та ефективної організації роботи приймаються організаційно-управлінські акти. На основі цих актів здійснюється діяльність в органах прокуратури.

Розділ і. Загальні вимоги до організаційно-управлінських актів міських, районних і прирівняних до них прокуратур.

У наказі генерального прокурора №1 гн. викладені загальні засади організації роботи та постановки контролю виконання в органах прокуратури.

У прокуратурах районної (міської) ланки відповідальність за цей напрям роботи покладається безпосередньо на керівників прокуратур. Реалізація поставлених завдань наказами Генерального прокурора України у прокуратурах районного рівня досягається за допомогою таких основних організаційних чинників: розподіл службових обов’язків між працівниками прокуратури;

- Планування;

- Оперативного керівництва;

- Проведення аналітичних досліджень та використання на практиці їх результатів;

- Проведення оперативних, координаційних, міжвідомчих нарад;

- Впровадження в діяльність прокуратури науково обґрунтованих найбільш досконалих та ефективних форм і методів роботи;

- Поточного контролю та оцінки ефективності проведеної роботи;

- Навчання і підвищення кваліфікації кадрів;

Управлінська діяльність апарату прокуратури складається із різних за своїм характером функцій управління. На теоретичному і практичному рівні їх може бути виділено досить багато. Проте завжди, у всіх сферах державної діяльності, основ­ний зміст управління складають прийняття і реалізація управлінських рішень. Не є винятком у цьому розумінні і прокурорська система.

В науковій літературі управлінське рішення визначається як акт, який містить постановку цілей і завдань, а також визначення засобів їх здійснення. Управлінське рішення приймається у межах певної системи, спрямовано на роз­виток цієї системи і вирішення завдань, які стоять перед нею. Прийняття управлінського рішення є прерогативою керівника або колегіального органу, наділеного правом прийняття рішень. Управлінські рішення являють собою різновид т. з. «управлінського продукту» і за своїм харак­тером діляться на правові і неправові, технологічні і соціально-організаційні».

Прийняття управлінських рішень не слід розглядати як якийсь одночасний, відокремлений вольовий акт. Це про­цес, який відбувається у певних часових межах і який складається з декількох етапів. На першому етапі відбу­вається накопичення системи відомостей про стан керова­ної системи та її зовнішнього середовища. На другому — встановлюється певна мета, якої є бажаним досягти. Третій етап полягає у визначенні можливих способів або шляхів досягнення мети, а четвертий — у виборі з багатьох мож­ливих найкращого за ефективністю досягнення мети. На п'ятому етапі відбувається фіксація прийнятого рішення і його реалізація.

Одночасно з підкоренням загальним закономірностям функціонування будь-якої управлінської системи уп­равлінські рішення в органах прокуратури характеризують­ся певними особливостями. Головною з них є те, що ці рішення приймаються посадовими особами, які є пред­ставниками влади і тому носять характер або нормативно-правових актів (накази, інструкції, положення, регламен­ти), або характер актів застосування права або індивідуаль­них правових актів. Це стосується як стосунків прокура­тури з іншими органами у процесі реалізації" її зовнішніх функцій, так і внутрішніх організаційних відносин всере­дині прокурорської системи або її окремих органів. Лише певна невелика частина управлінських рішень, які приймаються посадовими особами адміністративно-господарського персоналу, не мають сили актів застосування права. Другою важливою особливістю управлінських рішень в прокуратурі є те, що вони видаються у специфічних фор­мах, які інколи навіть передбачені процесуальним законо­давством (наприклад, вказівка прокурора слідчому проку­ратури про виконання певних слідчих дій).

Відомості, які характеризують стан підпорядкованої системи і у зв'язку з цим використовуються органом уп­равління при підготовці і прийнятті управлінських рішень, охоплюються поняттям «управлінська інформація». її об­сяг і зміст в різних системах управління не є однаковими. В органах прокуратури для цілей управління підпорядко­ваними прокуратурами використовується правова інфор­мація, яка надходить до апаратів Генеральної прокуратури України, міських, районних і прирівняних до них прокуратур і акумулюється там, використовується для впорядкування діяльності як прокурорської системи в цілому, так і окре­мих її ланок і структур. Разом з тим поняття «правова інформація», яка використовується для організації і діяль­ності прокуратури і «управлінська інформація», яка по­трібна для прийняття управлінських рішень, співпадають неповною мірою, хоча і накладаються одна на одну. На рівні міської прокуратури структуру управлінської інфор­мації утворюють:

а) накази, вказівки, завдання та інші нормативно-пра­вові та іїідивідуально-правові акти, які виходять з Гене­ральної прокуратури України;

в) статистичні та інші відомості, що характеризують стан правопорядку в межах певних регіонів і населених пунктів;

г) статистичні та інші матеріали, в яких відображається наглядова та інша діяльність органів прокуратури.

Для прийняття управлінських рішень, як правило, передбачена юридична форма, тобто визначене правове зовнішнє вираження. І це зрозуміло, тому що управлінське рішення в органах прокуратури, яка є одним з різновидів державних органів, за своєю суттю є юридичним актом, який обов’язково містить владне волевиявлення суб’єкта управління, обов’язкове для об’єкта. Обов’язковість однобічних розпоряджень суб’єкта управління припускає надання їм належного юридичного вираження, тому відповідне розпорядження стає юридично обов’язковим.

Організаційно-управлінські акти в органах прокуратури характеризуються такими ознаками:

1. Управління діяльністю прокурорів є проявом управління як особливої функції, процесом, який полягає, насамперед, у керівництві прокурорською діяльністю, що дає змогу організувати і погоджувати діяльність підлеглих працівників.

2. Розглядаючи всі організаційно-управлінські акти міських, міжрайонних, районних та прирівняних до них прокуратур, можна виділити те, що вони приймаються на основі аналогічних актів вищестоящих прокуратур.

3. Акти управління в органах прокуратури носять організуючий характер. Повсякденне керівництво діяльністю прокурорів, необхідність вирішення з цією метою широкого кола питань, що виникають, зосередження уваги прокурорів на актуальних завданнях нагляду, поширення передового досвіду прокурорської діяльності, подолання її недоліків – усе це зумовлює названу властивість правових актів управління в органах прокуратури.

4. Акти управління в органах прокуратури видаються у визначених ЗУ „Про прокуратуру”, галузевими наказами Генерального прокурора України випадках і повинні їм відповідати.

5. Організаційно-управлінські акти видаються уповноваженим на те органом або особою. Загльною вимогою компетенції є суворе закріплення за кожним управлінським органом права на прийняття визначених видів рішень. З огляду на це дуже важливе значення має правильний розподіл обов’язків усередині кожного з органів прокуратури – між підрозділами, а в них – між окремими працівниками.

6. Загальними гарантами ефективності управлінського рішення є всебічна обгрунтованість, яка визначає його дієвість, можливість досягнення намічених цілей.

7. Організаційно-управлінські акти повинні бути точними і чіткими, такими, що не допускають різночитань.

8. Рішення повинно бути видане за визначеною формою і підписане належними посадовими особами. Вимога підписання акта визначає відповідальність суб’єкта управління за його зміст.

9. До вимог організаційно-управлінських актів також відносяться простота, ясність і суворість форми, логічна послідовність, лаконічність.

10. Рішення у процесі управління з’являються періодично, згідно з потребами і цілями, які виникають, досягнення яких передбачає виникнення нових рішень. Тобто вони повинні бути своєчасними.

11. Організаційно-управлінське рішення приймаються у визначеному процесуальному порядку.

Інструкцією з діловодства в органах прокуратури України, затвердженою Наказом Генерального прокурора України від 21 січня 2002 року № 90, встановлено загальні правила документування діяльноcті органів прокуратури України, регламентовано порядок роботи з документами з часу їх створення.

Складання і оформлення документів – підгрунтя для всього процесу діловодства у міській, районній прокуратурі.

Для складання документів в органах прокуратури відповідно до інструкції з діловодства використовується папір форматів А3, А4, А5. Складання службових документів на папері довільного формату не допускається.

Як правило, всі службові документи повинні оформлятися на бланках прокуратури. Бланки виготовляються згідно з вимогами державних стандартів та Інструкції з діловодства.

Усі службові документи, що складаються в прокуратурі, повинні мати обов’язкові реквізити і стабільний порядок їх розміщення: найменування прокуратури, номер, дата, назва виду документа, заголовок для тексту, текст, підпис, візи, позначка про виконання документа і направлення його до справи.

На кожному документі вказують його назву: наказ, вказівка, розпорядження, інформаційний лист, доповідна записка тощо. Заголовок до тексту документа повинен мати короткий виклад його змісту. Він має бути лаконічним, точним і змістовним.

Усі службові документи підлягають датуванню. Дата на документі проставляється особою, яка його підписує або затверджує, в момент підписаня.