13, Кліматичні ресурси

До кліматичних ресурсів належать енергія сонячної радіації й вітру (енергетичні ресурси), суми температур і кількість опадів за певний період. Вони є визначальними для вирощування сільськогосподарських культур, садів, виноградників (агрокліматичні ресурси). Кліматичні ресурси впливають на характер життєдіяльності населення (біокліматичні ресурси) та відпочинку (рекреаційні ресурси).

Сонячна радіація — основне джерело енергії в географічній оболонці. Промениста енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується в теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня і сонячного сяйва, хмарності тощо. Оскільки територія України розташована між 44 і 52° пн. ш., тому найвище (69° на півдні і 61° на півночі) Сонце знаходиться опівдні з 20 по 24 червня, а найнижче (22° на півдні і 14° на півночі) — в період з 20 по 24 грудня. З цим пов'язані відмінності в тривалості сонячного сяйва на території України. Найменшою вона є в північно-західній частині зони мішаних лісів, де становить 1 700—1 800 год за рік. У лісостеповій зоні тривалість сонячного сяйва зростає до 1 900—2 000 год за рік. У степовій зоні, на морських узбережжях вона досягає 2 300— 2 400 год за рік. А максимальна кількість годин сонячного сяйва спостерігається в Кримських горах на Карабі-яйлі — 2 453 год за рік. Енергією сонячної радіації забезпечується нагрівання ґрунту, а від нього — і атмосфери, випарування вологи рослинами. За участю сонячної радіації відбувається фотосинтез, у процесі якого рослини збільшують свою масу. Кліматичні енергетичні ресурси вважаються екологічно чистими. Про це свідчить досвід використання геліоенергетичних пристроїв, вітрових електростанцій. Ресурси сонячної енергії в Україні доцільно використовувати в теплий період року. Сонячна експериментальна електростанція функціонує в Криму поблизу Керчі. Вітроенергетичні ресурси використовуються взимку: в періоди, коли швидкість вітру зростає. Це характерно для степових і приморських районів, вершин гір і гірських схилів, берегів водосховищ, річкових долин та ін. Для оцінки агрокліматичних ресурсів використовують такі показники: теплозабезпечення території, ступінь зволоженості та континентальності клімату. Теплозабезпеченість визначається тривалістю періоду інтенсивної вегетації (кількість днів з пересічною температурою понад +15 °С). За теплоза-безпеченістю в межах України виділяють: 1) Південний берег Криму з максимальним для України періодом інтенсивної вегетації — 150—140 днів; 2) рівнинну територію, що поділяється на 4 смуги: від рівнинного Криму з періодом інтенсивної вегетації 140—130 днів до Західного і Центрального Полісся та Передкарпаття з періодом інтенсивної вегетації 105—80 днів; 3) гірські райони з найменшим в Україні періодом інтенсивної. вегетації (в Карпатах — до 80 днів, в Кримських горах — до 120 днів).

Ступінь зволоженості має зональний характер. На Поліссі та на заході Лісостепу коефіцієнт Р більший, ніж 1,9; в Центральному і Східному Лісостепу він становить 1,9—1,2. Степ має найменшу вологозабезпеченість в Україні: Р становить від 1,3 до 0,8.

Континентальність клімату характеризується тривалістю весняного і осіннього періодів (число днів з пересічною температурою від +5 до +15 °С), річними і добовими амплітудами температур. Найменш континентальний клімат в західних частинах України.