Порушення мовлення

Мовлення – це процес використання людиною мови для спілкування.

Виокремлюють такі порушення мовлення:

1. Порушення розвитку мовлення

1.1. Затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР) – характеризується загальмуванням темпу формування в основному експресивного мовлення відносно етапів його розвитку (часто виникає при деривації).

1.2. Загальний недорозвиток мовлення – зумовлюється порушенням дозрівання мозкових систем (гностичного і кінетичного аналізатора).

1.3. Алалія – відсутність або недорозвиненість мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутріутробному або ранньому періоді розвитку дитини (затримка в дозріванні нервових клітин переважно у скронево-тім’яно-потиличних ділянках, у лобно-скроневій та скроневій ділянках домінантної півкулі). Алалія – це системна недорозвиненість мовлення, при якій порушується фонетико-граматичний і лексико-граматичний лад мови.

Розрізняють такі види алалії:

1. моторна алалія – хворий розуміє мову. Але не в змозі висловитись, недорозвиток мовленнєвого праксису (зона Брока);

2. сенсорна алалія – не розуміє мовних сигналів і мовлення не розвивається (зона Верніке);

3. сенсомоторна алалія.

У дітей з алалією можуть спостерігатися такі порушення:

дислексія – часткове специфічне порушення засвоєння процесу читання, яке зумовлене не сформованістю або порушенням вищих психічних функцій і виявляється у повторюваності стійких помилок на письмі;

дисграфія – часткове специфічне порушення процесу писання;

дискалькулія – специфічне порушення у формуванні навичок лічби, пов’язане з недостатністю просторового гнозису (нерозуміння структури чисел, наприклад, плутають 537 – 357.

2. Розпад мовлення

Афазія – локальний розпад через ураження мовленнєвих та інших зон, причетних до формування та регуляції мовленнєвої функції (повна або часткова втрата мовлення).

3. Порушення вимовної функції мовлення

Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення через порушення артикуляційного праксису внаслідок органічного ураження центральної та периферійної інервації органів мовлення (губ, піднебіння, язика, голосових зв’язок тощо).

Дислалія – порушення звуковимови, при якому слух нормальний, збережена інервація мовленнєвого апарату.

4. Порушення ритму мовлення (заїкання – судоми. Які виникають в артикуляційному та дихальному апараті. Розрізняють тонічні заїкання (тягне звук), клонічні заїкання (“стрибає” звук)).

5. Порушення комунікативної функції мовлення:

   • недорозвинення комунікативної функції мовлення як засобу спілкування та організації поведінки дитини;

   • мутизм (повна німота) – розлад комунікативної функції мовлення.

****************************

У порушенні психічного розвитку розрізняють дві групи дефектів:

1. первинні дефекти – часткові та загальні порушення ЦНС, а також невідповідність рівня розвитку віковій нормі (недорозвиток, затримка, асинхронії розвитку, явища ретардації, регресу та акселерації, порушення між функціональних зв’язків). П.д. є наслідком недорозвитку чи ушкоджень мозку;

2. вторинні дефекти – виникають в ході розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує цих порушень, а, навпаки, детермінує відхилення в особистісному розвитку.