Методика 1 Дослідження типології характеру на основі конструктивної мотивації

Мета: визначити типи мотивації особистості

Матеріали та обладнання: бланк, ручка

Методика КМ може бути використана для безпосереднього діагностування індивідуальних розходжень людей стосовно чотирьох основних типів мотивації, що розрізняються якістю (характером) конструктивної мотивації людини, яка формується під впливом особливостей її взаємодії із зовнішнім світом. Методика КМ є спеціальним психодіагностичним інструментом, що дозволяє розкрити сутність індивідуальних розходжень мотивації й активності людини. Причинна типологія мотивації відрізняється від збірних або описових типологій тим, що не тільки впорядковує відношення індивідуального до типологічного, але й пояснює його відносини істотними розходженнями способів взаємодії внутрішнього й зовнішнього, що одночасно є провідними, глибинними мотивами цієї взаємодії. Ці чотири провідні мотиви, що втілюють у собі чотири основні підструктури взаємодії внутрішнього і зовнішнього, розгортаються у відповідні мотиваційні стратегії.

Інструкція: „Уявіть собі, що Ви – екзаменатор, який оцінює запропоновані нижче судження. Ті, які не задовольняють Вас, оцінюються одиницею або двійкою, а співпадаючі з Вашою особистісною думкою, або близькі до неї – четвіркою або п'ятіркою. Оцінка „3” не повинна використовуватися зовсім. Оцінюється кожне судження без особливо довгих роздумів, щоб не затягувати процедуру іспиту.

1. Перший млинець завжди невдалий.

2. Чия земля – того й хліб.

3. Коли м'яко стелят – жорстко спати.

4. Один розум добре, а два краще.

5. Рубай дерево по собі.

6. Бур’ян з поля геть.

7. Не підмажеш – не поїдеш.

8. На смак та на колір друзів немає.

9. Чужа душа – сутінки.

10.  Загнаних коней варто пристрілювати.

11.  Краще пізно, чим ніколи.

12.  Ні в кого немає повної відповіді, але в кожного є, що додати.

13.  Мовою мед, а на серці лід.

14.  Хто сміливий, той і з'їв.

15.  Курчат по осені рахують.

16.  Правда у вогні не горить й у воді не тоне.

17.  Вище голови не стрибнеш, вище чола вуха не ростуть.

18.  Вовків боятися – у ліс не ходити.

19.  Кращий спосіб вирішувати суперечки – зовсім уникати їх.

20.  Винось турботи на світло й тримай із друзями раду.

21.  Ласкаве телятко двох маток ссе, а вперте – ні однієї.

22.  Всяк цвіркун знай свій шосток: у чужі санчата не сідай.

23.  На світі немає нічого, що заслуговувало б суперечки.

24.  Дружно – не грузно: згуртованої череди й вовк не бере.

25.  І мутну воду п'ють у негоду.

26.  Не даремно, що Фомі городи копати, а Яремі над ним воєводою стояти.

27.  Дружба дружбою, а служба – службою.

28.  У остаточному підсумку справедливість тріумфує, а зло карається.

Обробка результатів: скласти кількість балів окремо по чотирьох групах питань:

1. №№: 1, 5, 9, 13, 17, 21, 25 Сума: ______________ („Ведмідь”)

2. №№: 2, 6, 10, 14, 18, 22, 26 ______________ („Тигр”)

3. №№: 3, 7, 11, 15, 19, 23, 27 ______________ („Пантера”)

4. №№: 4, 8, 12, 16, 20, 24, 28 ______________ („Лев”)

Бажано, при збігу значень сум знову звернутися до питань відповідних стовпчиків, за якими Ви, як екзаменатор, виявили надлишкову доброзичливість і тим самим мимоволі зрівняли різне. Виправити досить дві – три оцінки.

Результати застосування методики „КМ” дозволяють зробити попередньо висновок про основний тип мотивації (мотиваційної стратегії) за наступною схемою:

Співвідношення типів (стратегій) мотивації:

„ТАК – НІ”: „ПАНТЕРА” Інтернально-суб'єктивна стратегія МД Зовнішнє „ – „ МВ Внутрішнє „+” Меланхолія - Сангвінік	МВ „ЛЕВ”: „ТАК – ТАК” Мотивація відносини Інтернальність Інтернально-об’єктивна стратегія МВ Внутрішнє „+” МД Зовнішнє „-„ Сангвінія - Холерик МД
Флегматія - Меланхолік Інтровертність Экстернально-суб'єктивна стратегія МВ Внутрішнє „+” МД Зовнішнє „-„ „НЕМАЄ – НІ”: „ВЕДМІДЬ”	А Холерія - Флегматик Мотивація досягнення Екстравертність Екстернально- об'єктивна стратегія МВ Внутрішнє „ – „ МД Зовнішнє „+” „ТИГР”: „НЕМАЄ – ТАК” Екстернальність

У загально-прийнятній психологічній термінології чотири основних типи мотивації можуть бути розкриті як результат ортогонального відношення мотивації досягнення (МД) і мотивації відносин (МВ). Відношення МД до МВ цілком може бути представлена наступною схемою взаємин типів мотивації.

„ЛЕВ”: Основний спосіб (мотив) взаємодії – „ТАК – ТАК”, тобто мотив взаємного прийняття внутрішнього й зовнішнього, взаємного їхнього позитивного заперечення, що спричиняє можливість саморозвитку особистості. Конструктивна єдність мотивації досягнення й мотивації відносин, результатом якої є прагнення до співробітництва. Урівноваженість внутрішнього й зовнішнього у взаємодії є основою балансу цілей і відносин як у зовнішньому, так і у внутрішньому планах особистості. В ідеалі „Лев” на основі інтернальності й екстравертності спрямований до спільної творчості у всіх основних видах діяльності та у подоланні розбіжностей (за К.Томасом – прагнення до співробітництва).

Може бути Вчителем (з великої літери), ректором, засновником (наукової) школи, колекціонером, пастирем, духовним наставником, майстром на всі руки. Але при невимогливому до себе ставленні й суспільній непотрібності „вироджується” у веселуна, мрійника, уболівальника в суспільних явищах, душею компаній, „свого хлопця”.

У випадках крайньої напруги сердечних і фізичних сил виявляється за параметрами особистісної реактивності в темпераменті холерика, у той час як звичайний особистісний стан за параметрами конструктивної його активності – сангвінія. Це варто розуміти так, що „левом” не народжуються, ним стають. Причому, швидше за все це відбувається або в сфері спілкування, або в пізнавальній діяльності, де для цього є специфічні, властиво людські, родові для людини розумної, „тепличні” умови. Особливо часто тип „лева” діагностується в науковому середовищі, у варіаціях школярів і студентів, у благополучних родинах і виробничих об'єднаннях. У той же час, поза оптимальними умовами діяльності або поза спеціальним вихованням „лев” при тій же самій мотиваційній стратегії проявляє себе, згідно моделі типологічної єдності особистості, саме своїм природно-реактивним чином, – як холерик, з усіма наслідками. У різній мірі ефект самовиховання демонструють такі, наприклад, „леви”, як С.Радонежський, Д. Менделєєв, В. Вернадський, І. Павлов.

„ПАНТЕРА”: Основний спосіб (мотив) взаємодії – „ТАК – НІ”, тобто мотив реконструктивної єдності мотивації досягнення й мотивації відносин, коли самоактуалізація особистості здійснюється в спілкуванні скоріше від розуму, ніж від серця. Результатом цієї реконструктивної мотивації найчастіше є „уникання” (за К. Томасом) складних ситуацій, де виникають гострі питання взаємодії внутрішнього й зовнішнього. Духовна робота над собою, загострена рефлексія у самовдосконаленні, в цілому представляють „пантеру” як інтернала, але зверненого більш усередину, – тобто інтроверта. Мотивація відносин до самого себе домінує над мотивацією досягнення; самовідносини домінують над цілями – більше важливим стає розуміння себе або якої-небудь абстрактної істини, і тільки потім уже, через себе, сприймається зовнішній світ. Звідси загальна спрямованість на види діяльності, що припускають самостійність праці: учений, письменник, композитор, мудрець, пустельник. Звичайний особистісний стан за параметрами активності – меланхолія, причому саме вихована, придбана, але не обов'язкова в сприятливих обставинах життя.

У випадках стресових ситуацій, а ще ймовірніше, – у сприятливих обставинах, – проявляється не меланхолія, а природно-реактивний стан людини, який відповідає темпераменту сангвініка. У позитивному змісті прояву реактивності „пантера” здобуває необхідне їй почуття творчої незалежності й можливість співпраці, а при негативному змісті самозвільнення різко падає самодисципліна й людина стрімко „знижується”, позбувшись властивого інтерналам почуття відповідальності за себе й інших. Прикладом вихованої меланхолії слугують А. Чехов, М. Гоголь, О.  Ухтомський, В. Гегель і Л. Виготський.

„ТИГР”: Основний спосіб (мотив) взаємодії, – протилежний мотиву „пантери” – „НЕМАЄ – ТАК”, що означає заперечення внутрішнього стосовно зовнішнього. Це прояв мотивації відношення не тільки до себе, але й до інших: усе повинно випливати у зовнішні певні ідеї, відповідати правилу-нормі, меті й т.д. – як інструкції. Інструктивна єдність мотивації відносин й мотивації досягнення виявляється в прагненні до „суперництва” (за К. Томасом), на основі якої здійснюється самовиховання й самоствердження особистості. Мета й відносини особистості при цьому перебувають у дисбалансі: домінує мета, досягнення якої, однак, за экстернальними поданнями „тигра”, залежить не стільки від раціонального а й, зокрема, психологічного збігу обставин. Психологічне при цьому розуміється як інструментальне, а не як духовна гідність людини. Показово, що Наполеон, який представляє собою „тигра”, саме інструментально визначає талант полководця як квадрат, одна сторона якого – розум, а інша, – мужність, на противагу духовній пасіонарності „лев” домінує, таким чином, пасіонарність конкретно-матеріалізована. Цей приклад показує, що в екстернально-екстравертній (об'єктивній) стратегії у поведінці „тигрів” домінує екстернальність, що полегшує перехід від особистісного, вихованого стану холерика до природно-реактивного стану флегматика, – коли виникає реальна ситуація небезпеки, або, навпаки, ситуація найбільшого сприяння, слави й пошани. Неприборкність, що б'є через край, енергія особистісного холерика „тигрів” дозволяє їм досягти у своїй самовідданості дуже багато чого в їхньому суспільному служінні, у тому числі й в царині мистецтва. „Тигри” часто є, завдяки своєму основному мотиву, полководцями, які горять на роботі або на вівтарі родини, воїнами, поетами. У негативному плані вони проявляються собою як типи Хлестакова або Ноздрьова. Їм необхідно більше звертати увагу на здоров'ям, оскільки за темпераментом флегматика вони – реактивні, тобто досить чутливі й тому дійсно „згорають” у своїх переживаннях від власного полум'я. Вихованими, тією чи іншою мірою, „тиграми” можна назвати Наполеона, О.С. Пушкіна, А.С. Суворова, Е. В. Ільенкова.

„ВЕДМІДЬ”: Основний спосіб взаємодії і його мотив – „НЕМАЄ – НІ”, тобто мотив взаємного заперечення внутрішнього й зовнішнього, – негативного заперечення, що спричиняє відому стабільність розвитку особистості. Ця єдність мотивації відносин й мотивації досягнення в реальності виражається у двох взаємодоповнюючих формах „пристосування” (за К. Томасом). Перша з них – це форма придушення, володарювання над іншими й над собою – у взаємному запереченні внутрішнього світу, – як свого, так і світу інших людей. Друга форма – пристосування до удач інших людей і до власних звичок, що забезпечує відому стабільність існування. Питання взаємодії внутрішнього і зовнішнього вирішуються переважно вольовим, довільним чином, – іноді в буквальному значенні останнього, – зовсім довільно, непередбачено. „Ведмідь” одночасно й екстернал й інтроверт, і його поведінка може варіювати від „сплячки” і покірності, – до жорстокого придушення своєї природи й природи інших людей, відносин і речей. Тому ведмідь або проявляє себе як гедоністично спрямований добросердий художник, музикант, учений або письменник, досить умілий майстер, або як владар, цар, законодавець, суддя, менеджер, чиновник, практик у кращому розумінні слова, – який реально й трохи песимістично представляє життя. Його флегматія, однак, є особистісним станом, плодом ставлення до нього в родині або в найближчому оточенні. У стресових ситуаціях виявляються прояви значно більшої реактивності, тому що за параметрами реактивності особистості „ведмідь”, – меланхолік. Внаслідок цього в рішучі моменти життя „ведмідь” поводиться зовсім екстернально: покладається на інших людей, на свій гороскоп, не відстоює ні цілей, ні відносин, іде у відпустку, у хворобу, під „панцир”. Його рятує зазвичай гарна репутація надійної, постійної людини, так що цей „панцир” можна розуміти і як авторитет, як посідання влади або майстерність. Як приклади „ведмедів” можна назвати імена О. де Бальзака, К. Ньютона.