3. Спілкування як взаємодія

Інтерактивна сторона спілкування - це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, але й організацію сумісних дій, які дозволяють реалізувати деяку загальну для партнерів діяльність. У дослідженні цієї сторони спілкування використовуються понят­тя "інтеракція", "взаємодія", "соціальна взаємодія".

Взаємодія (інтеракція) в соціально-психологічному плані – аспект спілкування, що виявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної спільної мети.

Людина, взаємодіючи з іншими людьми, одночасно вступає у певні конкретні зв'язки та відносини з ними, з різними соціальними групами, суспілі|ством загалом. Тому в струкгурі інтерактивного спілкування (взаємодії) можна виокремити два боки: внутрішній (змістовний) і зовнішній (формальний).

Внутрішнім (змістовним) боком взаємодії є сукупність відносин особистості з соціальним середовищем, які можна розглядати у двох аспектах: широкому (соціаль­ному) і вузькому (міжособистісному).

У широкому розумінні особистість є суб'єктом чис­ленних і різноманітних відносин: виробничих, політич­них, релігійних, національних, моральних тощо. Такі відносини найчастіше називають суспільними, або со­ціальними, їхньою характерною ознакою є те, що вони позбавлені індивідуальності, особистісного виразу і відо­бражають зв'язки, взаємодію не між конкретними осо­бистостями, а між представниками різних соціальних груп, між різними соціальними типами. Щ відносини мають об'єктивний характер: особистість вступає в них незалежно від своїх бажань і прагнень, симпатій чи антипатій.

У соціальних відносинах відображаються найсуттєвіші зв'язки між різними сферами життєдіяльності людей, які виконують у суспільстві певні соціальні функції (ролі). Система цих функцій визначає поведінку та діяльність особи певними нормами, що відображають найбільш ти­пові, суспільно необхідні різновиди діяльності та спосо­би їх виконання.

Але для кожної конкретної особистості такі суспільні відносини дуже рідко виступають у «чистому» вигляді. Відбиваючись у її внутрішньому світі, вони набувають суб'єктивного, особистісного забарвлення, індивідуаль­ного відображення і форми вияву, стають фактом свідо­мості людини як міжособистісні відносини, як конкрет­ний результат її взаємодії з соціальним середовищем.

Так, у концепції інтеракціонізму, в соціометрії Дж.Морено соціальні відносини ототожнюються з міжособистісною взаємодією. Звідси робиться висновок про визначальну роль мікросередовища в розвитку су­спільства й особистості.

Насправді ж усе, що відбувається в межах міжособистісних відносин, змістовно зумовлене певним типом со­ціальних відносин, задане метою спільної діяльності лю­дей. Самі міжособистісні відносини формуються не десь поза суспільними відносинами, а всередині них, як кон­кретна персоніфікація знеособлених соціальних зв'язків.

Обидва різновиди відносин — і соціальні, і міжособистісні — реалізуються саме у спілкуванні (прямому чи опосередкованому), в діяльності людей та соціальних груп. Але кожний з них виявляється у специфічних фор­ мах спілкування.

Міжособисгісні відносини формуються під впливом без­посередніх умов життєдіяльності людини, їхньою специ­фічною рисою є емоційна забарвленість. Почуття, які ви­значають ці відносини, можна поділити на дві групи: кон'юнктивні та диз'юнктивні.

До кон 'юнктивних належать почуття, які зближують лю­дей, об'єднують їх у кооперацію, виражають готовність співробітничати, спільно діяти. Диз'юнктивні почуття роз'­єднують людей, роблять взаємини напруженими, кон­фліктними. Інтенсивність виявлення почуттів впливає на ефективність діяльності членів групи і є одним із показників соціально-психологічного клімату групи.

Реалізація відносин у конкретнії! діяльності відбу­вається у формі взаємного обміну діями, який визначає зовнішній (формальний) бік взаємодії. Саме такий обмін (навичками, вміннями) є підгрунтям взаємодії як матеріального, практичного аспепкту спілкування на відміну від інформаційного обміну думками, почуттями, цінностями.