Проблема групової згуртованості
Групова згуртованість – утворення, розвиток і формування зв’язків у групі, які забезпечують перетворення зовні заданої структури на психологічну спільність людей, складний психологічний організм, що живе за своїми власними законами.
Існують різні підходи до аналізу цієї проблеми. В руслі соціометричного дослідження малих груп згуртованість пов’язується з таким рівнем розвитку міжособистісних взаємин у групі, який характеризується високою кількістю виборів, заснованих на симпатії. Запропонований соціометрією “індекс групової згуртованості” обчислювали як співвідношення кількості взаємних позитивних виборів до загальної кількості можливих виборів.
Інший підхід до визначення згуртованості запропоновано в рамках когнітивістської концепції Л.Фестінгера, який визначає згуртованість як результат всіх сил, що діють на членів групи з метою утримання їх у ній. «Сили» визначаються як привабливість групи для індивіда, або як задоволення членством у ній.
Т.Ньюком ввів поняття «згода», за допомогою якого розглядав згуртованість. Він висунув ідею про необхідність виникнення схожих орієнтацій членів групи по відношенню до якихось значимих для них цінностей.
Підходи до дослідження згуртованості у вітчизняній соціальній психології спираються на ідею про те, що головним об’єднуючим фактором групи є сумісна діяльність її членів. Процес формування групи та її подальшого розвитку представлено як процес все більшої згуртованості на основі включення індивідів в процес спільної діяльності.
Трактування “згуртованість” групи відрізняється від трактування “сумісність” людей у групі. Хоча ці феномени тісно пов’язані, але кожен з них означає різний аспект характеристики групи. Сумісність членів групи означає, що даний склад групи може забезпечити виконання групою її функцій. Згуртованість групи означає те, що даний склад групи не просто може взаємодіяти, а що він інтегрований найкращим чином, що в ньому досягнуто особливий ступінь розвитку відносин, а саме ,такий ступінь, у відповідності з яким всі члени групи якнайбільше поділяють цілі групової діяльності і ті цінності, які пов’язані з цією діяльністю.
Підхід до вивчення згуртованості з цих позицій у вітчизняній соціальній психології розроблено А.В.Петровським в рамках “стратометричної концепції групової діяльності”, яка пізніше була названа “теорією діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків у групі”.
Основна ідея полягає в тім, що структуру групи можна представити як таку, що складається з декількох шарів (рис.1).
Ставлення кожного індивіда до цілей і
цінностей групи
Ц
ілі
і цінності
д
іяльності
Міжособистісні
відносини, опосередковані цілями і
цінностями групи (ділові)
Міжособистісні відносини, не опосередковані цілями і цінностями групи (емоційні)
Рис. 1. Структура малої групи з точки зору теорії діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин у групі (за А.Петровським)
Зовнішній шар групової структури (зовнішня страта) – це емоційні міжособистісні відносини. Це ті відносини, що традиційно вимірюються соціометрією. Емоційні відносини мають особливу здатність: відокремлюючись, вони починають існувати своїм власним життям, суттєво впливаючи на ділові відносини і навіть на продуктивність групи. Без емоційної привабливості членів групи майже неможливо створити згуртовану групу.
Друга страта являє собою більш глибоке утворення, яке характеризується тим, що відносини тут опосередковані сумісною діяльністю, відображенням чого є збіг для членів групи орієнтацій на основі цінності, яка стосується сумісної діяльності. Цей шар (страта) позначається як “ціннісно-орієнтаційна єдність” (ЦОЄ).
Третій шар групової структури – є більш глибоким шаром і передбачає ще більшу “включеність” індивіда до сумісної групової діяльності. На цьому рівні відносин члени групи поділяють цілі групової діяльності, тому його називають “ядром” групової структури, предметно-цільовою єдністю.
Три шари групової структури можуть бути розглянутими як три рівні розвитку згуртованості групи. На першому рівні згуртованість виражається розвитком емоційних контактів. На другому рівні відбувається подальша згуртованість групи, що виражається у співпаданні основної системи цінностей, які пов’язані з процесом сумісної діяльності. На третьому рівні інтеграція групи виявляється в тому, що всі члени групи починають поділяти загальні цілі групової діяльності. Важливим моментом у цьому процесі є та обставина, що розвиток згуртованості здійснюється не за рахунок комунікативної практики, а на основі сумісної діяльності.
Як бачимо, феномен згуртованості розглядається як характеристика особливих зв’язків у групі, що грунтуються на єдності оцінок, установок і позицій групи стосовно значущих об’єктів – осіб, завдань, ідей, подій. Тобто згуртованість охоплює опосередковані цілями і завданнями діяльності відносини у групі.
Засобами підтримання групової згуртованості є все те, що сприяє єдності та стабільності групи. Чинниками, що зумовлюють досягнення групової згуртованості, є:
рівень емоційної привабливості, взаємної симпатії у міжособистісних стосунках. Чим більше індивідів подобається один одному, тим вищою є згуртованість групи;
ступінь привабливості групи для індивідів, особливості групових цілей. Чим більше людей задоволених своїм перебуванням у групі, тим вища її згуртованість;
спосіб взаємодії у групі і провідний соціальний мотив, тобто мотиваційна сфера згуртованості осіб групи;
особливості та характеристики, які засвідчують подібність індивідів між собою, передусім, у ціннісному плані близькість поглядів, ціннісних орієнтацій і т.д.);
спосіб прийняття рішення, стиль керівництва у групі.
Стабільність і згуртованість групи залежить від того, наскільки індивід має змогу самоствердитися, самовизначитися, знайти в ній емоційний захист. Отже, згуртованість групи є й індивідуальною цінністю, оскільки посилює задоволеність групою, стабілізує самооцінки, міжособистісні контакти, знижує тривожність індивідів. Вона не обов’язковово передбачає постійність складу групи та одностайність при розв’язанні групових проблем. Головне, щоб згуртованість гарантувала ефективне функціонування групи при різноманітних думках і бажанні розв’язати завдання.