2. Утворення та розвиток малої групи

Таким чином, виникнення організованої малі групи слід розглядати як двощаблевий процес, який полягає, по-перше, в оголошенні її формальною, офіційною ланкою суспільства і, по-друге, в наповненні її конкретними індивідами, здатними взаємодіяти і розв’язувати певні завдання. Утворення групи є процесом її формального виникнення і наповнення людьми, які привносять у групу свої індивідуальні властивості, особистісні устремління, життєвий досвід взаємодії і розв’язання групових завдань.

Мала група у своєму розвитку переживає зміни етапів, стадій, які розглядаються як рівні групового розвитку. Кожен із представників різних соціально-психологічних шкіл по-своєму виділяє ці рівні.

Так, ам. психолог Б.Такмен, надаючи перевагу двомірній моделі розвитку групи, розглядає 2 основні сфери групоої життєдіяльності: інструментальну (ділову) сферу, пов’язану з розв’язанням групового завдання, та експресивну (емоційну) сферу, пов’язану з міжособистісними взаєминами між членами групи. Обидві сфери групового розвитку, хоч і впливають одна на одну, однак наділені своїми внутрішніми особливостями та закономірностями. У кожній сфері існує по 4 стадії, які послідовно змінюють одна одну.

Експресивна (емоційна) сфера проходить такі стадії свого розвитку:

• “Переврки і залежності”, яка включає орієнтування членів групи щодо характеру дій кожногоі пошуку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки у групі;

• “Внутрішнього конфлікту”, пов’язану із порушенням взаємодії та відсутністю єдності в групі;

• “розвитку групової згуртованості”, яка досягається шляхом подолання непорозумінь і розв’язання конфліктів;

• “функціонально-рольової узгодженості”, що переважно пов’язана з утворенням рольової структури групи, яка відповідає змісту групового завдання.

Модель, запропонована І.Волковим, відображає власне емоційну динаміку групи. Охоплюючи 4 послідовні фази розвитку міжособистісного контакту, вона містить детальний аналіз розвитку емоційних взаємин у малій соціальній групі. Цими фазами є:

• фаза первинного сприймання і впізнавання, на якій формується перше враження про члена групи;

• фаза зближення, де проходить формування оцінки і самооцінки ,розвиток рефлексивних стосунків, актуалзаія установки на спільні дії;

• фаза спільної дії у вигляді прийняття міжособистісних ролей і визначення статусу в процесі спілкування;

• фаза зчеплення, на якій зміцнюється почуття “Ми”, формуються норми спілкування, включаються механізми взаємовпливу.

Моделі колективоутворення розроблялися вітчизняними дослідниками Л.І.Уманським та А.В.Петровським, котрі виходили з теорії про колектив як вищий рівень розвитку малої групи, що формується на засадах спільної соціально значущої діяльності.

Л.Уманський, розгортаючи свою концепцію поетапного розвитку групи (параметрична концепція), взяв за основу послідовну зміну стадій, які різняться ступенем психологічної інтегрованості у діловій та емоційних сферах. Груповий розвиток, на його думку, починається з точки, яка знаходиться всередині стадії і називається конгломерат (лат. conglomeratis – нагромаджений) – сукупність незнайомих один одному індивідів. Розвиток групи може відбуватися за двома напрямами: за асоціальної спрямованості група перетворюється на антиколектив. За просоціальної орієнтації (рух до позитивного полюса) група, долаючи різні стадії, розвивається уверх аж до вищої точки, якою є колектив. Цими стадіями є:

• номінальна група – зовнішнє, формальне об’єднання людей навколо поставленої цілі;

• група-асоціація – характерна їй первинна міжособистісна інтеграція у сфері міжособистісних взаємин;

• група-кооперація – характеризується перевагою інтеграційних процесів у сфері ділових відносин; група починає функціонувати в індивідуальній площині, індивіди орієнтуються на співробітництво;

• група-автономія – наділена високою внутрішньою єдністю у сфері ділових емоційних відносин. Формується почуття “МИ”, групові еталони і норми, внутрішні взаємини.

Концепція діяльнісного опосередкування міжособистісних відносин А.В.Петровського (стратометрична концепція) грунтується на тому, що критеріями розвитку групи є міра опосередкованості міжособистісних стосунків у групі змістом спільної діяльності, її суспільна значущість.

Виходячи з цього, розвиток групи описується ним як рух у своєрідному континуумі, позитивним і негативними полюсам якого є відповідно колектив і корпорація. У центральній точці розміщується так звана дифузна група (спільнота, в якій спільна діяльність відсутня, а носить однаковий характер). Проміжне місце між дифузною групою і позитивним та негативним полюсами континууму посідають відповідно просоціальна і асоціальна асоціації, тобто групи з низькою мірою опосередкованості міжособистісних стосунків спільною діяльністю.

Попри певні відмінності, кожна модель розвитку малих соціальних груп не залишає поза увагою такі основні етапи:

• орієнтування у ситуації, який полягає в орієнтації осіб групи у міжособистісних взаєминах;

• конфлікт, який є результатом суперечності між індивідами, між групою та індивідами, а також між різними уявленнями про групові цілі і засоби їх досягнення;

• динамічна рівновага, яка забезпечує функціонування групи як єдиного цілого, не застраховуючи від виникнення нових непорозумінь.