2. Сутнісні ознаки малої групи

Мала група – це безпосереднє соціальне оточення індивіда. Вона відіграє важливу роль у вихованні і становленні особистості, її соціалізації, являючись провідником тих ідей, установок, цінностей і норм поведінки, які існують в даному суспільстві як цілісній системі. Малі групи є відносно самостійними суб’єктами суспільних відносин. З одного боку, вони відображають в собі ті суспільні відносини, в які органічно включені, з іншого – на основі особистих контактів між членами групи виникають емоційні, психологічні відносини. Обидві системи відносин – об’єктивних (суспільних) і суб’єктивних (психологічних) зливаються в єдину систему міжособистісних групових відносин, що надає малим групам особливої якості, що відрізняє їх від інших соціальних груп.

Родовою ознакою малої групи є належність саме до груп соціальних, видовою – безпосередній стійкий особистісний контакт (спілкування, взаємодія).

У соціальній психології найпоширенішими є 2 підходи до визначення основних ознак малої соціальної групи.

Сутнісними ознаками малої соціальної групи є трива­лі безпосередні контакти індивідів (спілкування, взаємо­дія), спільність мети, наявність певної організації чи структури. Такі контакти властиві, наприклад, сім'ї, спортив­ній команді, релігійній секті.

Зосереджуючись на окремих ознаках малих груп, одні вчені тлумачили їх як сукупність ідеалів, уявлень і зви­чок, що існують і повторюються в кожній індивідуальній свідомості (Ф. Олпорт), інші — як обмежену сукупність («тут і тепер») індивідів, що взаємодіють (А. Донцов). Най­точніше відобразити сутнісні ознаки малої групи дає змогу синтез цих підходів.

Мала група — невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди об’єднані спільною діяльністю, безпосередньо контактують між собою, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування і деяку однорідність поведінки її членів.

Дискусійним залишається питання стосовно кількіс­них характеристик малої групи. Одні психологи наймен­шою її кількістю вважають дві особи (діада), аргументую­чи це тим, що більшість досліджень особливостей малої групи проведена саме на діадах. Інші доводять, що найменшою малою групою є тріада, оскільки:

— під час конфлікту група з двох осіб може легко роз­пастися. Третя особа може взяти на себе роль «третей­ського судді» або, підтримавши чиюсь позицію, зберегти групу;

— діада фіксує лише найпростішу, первинну форму спілкування. В основі його — емоційний контакт, що ут­руднює розгляд діади як суб'єкта діяльності, оскільки в ній неможливо виокремити спілкування, опосередковане спільною діяльністю;

— у діаді більшість процесів розгортається не в повно­му обсязі.

Тривалий час дослідники вважали, що мала група не може об'єднувати більше семи осіб. Такі міркування мали в своїй основі обґрунтування американського психолога Джеймса Міллера «магічного числа» 7 плюс/мінус 2, що означає кількість предметів, котрі одночасно утримуються пам'яттю. Цим числом позначалась гранична кількість осіб, які безпосередньо контактують і з якими можна здій­снювати спілкування без посередника. Однак реальне функ­ціонування малих соціальних груп свідчить, що вони мо­жуть об'єднувати десять, п'ятнадцять, тридцять і більше осіб. Тому найвдалішим щодо цього можна вважати функ­ціональний підхід, згідно з яким критерієм максимальної кількості малої соціальної групи є існування її як реальної спільності, якій притаманні всі її сутнісні та функціональ­ні ознаки.