2.Поняття соціального статусу та ролі.

Р. Лінтон визначив статус як місце, яке займає індивід у даній системі і яке пов'язане з певною сукупністю прав і обов'язків. Соціальний статус визначається належністю до певних груп. Прикладами соціальних статусів є статус жін­ки, чоловіка, студента, батька, пасажира, громадянина, пре­зидента тощо. Оскільки ми належимо до багатьох соціальних груп, то, відповідно, ми маємо багато статусів. Так, одночас­но людина може бути студентом, чоловіком, громадянином України, росіянином за національністю, буддистом за віро­сповіданням.

Можна розрізняти соціальний і особистий статус індивіда. Перший пов'язаний з його належністю до певної групи і пре­стижем групи, другий — з положенням усередині групи, особ­ливо малої, і особистісними якостями, що викликають повагу або неповагу оточуючих.

З поняттям статусу пов'язано поняття со­ціальної ролі. Р. Лінтон визначав роль як ди­намічний аспект статусу — діяльність щодо реалізації певних прав і обов'язків. Іншими словами, якщо лю­дина має статус студента, сина, менеджера, пасажира, то її по­ведінка на лекції, в родині, на роботі, громадському транспорті буде різною.

3.Структури особистості.

Існує кілька підходів до аналізу структури особистості у віт­чизняній соціології. Однак всі вони кінець кінцем виділяють такі елементи як:

• потреби;

• інтереси;

• мотиви;

• соціальні установки;

• ціннісні орієнтації;

• ідеали (як найвища форма ціннісних орієнтацій).

Саме їді складові формуються, коли індивід стає особистістю піл впливом суспільства. Розглянемо докладніше кожну з них.

З точки зору багатьох соціологів, потреба — це брак чогось. Потреба показує протиріч­чя між наявним і необхідним.

У вітчизняній соціології виділяються такі види потреб:

1) матеріальні (їжа, одяг, власність) і духовні (у спілкуван­ні, пізнанні);

2) первинні (їжа, сон, повітря) і вторинні (телевізор, коктей­лі, книги, театри).

У соціології також застосовуються ієрархічна класифікація потреб Абрахама Маслоу.

А. Маслоу припустив, що всі потреби людини уроджені, або інстинктивні, і що вони організовані в ієрархічну систему пріо­ритету, або домінування.

Потреби в порядку їх черговості (за А. Маслоу):

• фізіологічні потреби (в їжі, воді, сні, сексуальних стосунках);

• потреби безпеки і захисту (у відчутті безпеки, стабіль­ності, впевненості у завтрашньому дні);

• потреби приналежності і любові (знати, що тебе цінують та люблять, про тебе піклуються);

• потреби поваги та самоповаги (відчувати, що ти є автори­тетом для когось, ти вартий поваги);

• потреби самоактуалізації, або потреби особистого удоско­налювання (потреба робити те, що цікаво, що подобається та відповідає вродженим здібностям).

В основі цієї схеми лежить допущення, що домінуючі потре­би, розташовані спочатку, мають бути більш-менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність потреб, розта­шованих далі.

До того ж потреби, що з'являються в ієрархії, виникають поступово. Люди не просто задовольняють одну потребу за ін­шою, але одночасно частково задовольняють і частково не задовольняють їх. Слід також зазначити, що не важливо, наскільки високо просунулася людина в ієрархії потреб: якщо потреби більш низького рівня перестають задовольнятися, людина повернеться на даний рівень і залишиться там, поки ці пот­реби не будуть у достатній мірі задоволені. Так, якщо людину звільнять з роботи, то вона, перш за все, буде думати про те, як прогодуватись, а не як підвищити свій статус або сподобатись кому-небудь.

Наступний компонент особистості — інте­рес. Інтерес — це спрямованість на певні со­ціальні інститути, установи, групи, від яких залежить задоволення потреб. Це зацікавленість чимось або кимось, хто може задовольнити пенні потреби.

Про мотиви говорять тоді, коли людина по­чинає діяти, щоб задовольнити певну потребу. Мотиви — це внутрішні побудники до дії. Якщо взнати мо­тиви людини, можна зрозуміти її поведінку. Проте однакова поведінка, що спостерігається у багатьох людей, може бути викликана різними мотивами. Наприклад, одні люди навча­ються в університеті, щоб отримати знання, другі — щоб не піти служити в армію, треті - щоб весело провести час і відкласти момент влаштування на роботу.

Мотиви слід відрізняти віл стимулів, які є зовнішніми по­будниками до дії. Так, обіцянка викладача виставити оцінки іс­питу за рейтингом у випадку активної роботи на семінарських заняттях є стимулом. Такий стимул може вплинути на поведін­ку студента в тому випадку, якщо дострокове складання іспиту є для нього цінним, саме тоді стимул перетвориться в мотив. А якщо студент готується до семінарських занять без зовніш­ніх спонукань, то це є прикладом мотиву.

Особливим елементом особистості, що регулює її поведінку в соціальному середо­вищі, є ціннісні орієнтації. Ціннісні орієнтації — це результат засвоєння людиною в процесі життя соціальних цінностей, тобто того, що цінується в цьому суспільстві. Ціннісні орієнтації людини — це упорядкування цінно­стей суспільства, уточнення або індивідуальне переломлення групових і суспільних цінностей. З усього різноманіття цін­ностей, що існують у суспільстві, люди засвоюють цінності тих груп, на які вони орієнтуються, які їм подобаються і членами яких вони хочуть бути.

Основними видами цінностей і, відповідно, ціннісних орієнтацій є:

а) матеріальні (наприклад, одяг, автомобіль, мобільний те­лефон) і духовні (наприклад, доброта, ідея справедливості);

б) природні (наприклад. їжа, відпочинок) і соціальні (нап­риклад, мода, престиж);

в) реальні (ті, які людина цінує на цей час) та потенційні (те, на то вона може в принципі орієнтуватись);

г) цінності-норми (норми поведінки, на які людина орієн­тується) та цінності-об'єкти (об'єкти, які людина цінує);

д) термінальні цінності, або цінності-цілі (те, що людина хоче досягти, мати, наприклад, сім'ю, високий матеріальний статок, престижну роботу) та інструментальні цінності, або цінності-засоби (людські якості, які поважають ся, наприклад доброта, чесність, практицизм, економність тощо).

Центром системи ціннісних орієнтацій є ідеа­ли. Ідеали — це те, чого прагне людина, це вираз належного в майбутньому. Ідеали можуть існувати в персоніфікованій формі, як уявлення про ідеальну людину. Класифікація ідеалів:

1. За сферами діяльності — політичні, економічні, релігійні, соціальні.

2. За суб'єктами - суспільні та індивідуальні.

Деякі соціологи та соціальні психологи розглядають цінніс­ні орієнтації та ідеали як різновид соціальних установок — ще одного важливого компонента структури особистості.

Соціальна установка — це продукт, резуль­тат зіткнення потреб і умов, за яких ці пот­реби можуть бути задоволені. Соціальні установки можуть закріплюватися в структурі особистості в про­цесі розвитку людини.

Установка — це стан готовності, налаштованості на певну поведінку у певній ситуації для задоволення потреби.

Будь-яка соціальна установка складається з трьох основних елементів — емоційного, раціонального та поведінкового.

Емоційний компонент виражається у ставленні, почуттях людини до чого-небудь або кого-небудь, раціональний — в оцін­ці якого-небудь об'єкта, поведінковий являє собою дії людини стосовно якого-небудь об'єкта. Часто буває, що ці три складові рівні не збігаються, тобто людина почуває одне, говорить друге і робить третє.

Поняття соціалізації має багато різних відтінків, однак ос­новне його значення — процес, за допомогою якого індивід переймає спосіб життя свого суспільства. Єдиного поняття соціалізації дотепер не вироблено, проте можна дати найбільш загальне визначення.