3 Питання

скасування кріпосного права, селянська реформа внесли істотні зміни в правове становище селянства України, а саме:

• селянин мав право самостійно вирішувати сімейні та господарські питання;

• набувати у власність нерухоме майно;

• займатися торгівлею і різними промислами;

• селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалося право подавати позив і відповідати в суді тощо.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. На 1897 р. міське населення України становило близько 13% загальної кількості населення. Кількість дрібних міст з населенням до 10 тис. осіб скоротилася майже вдвічі. У них проживало тільки 11,8% міського населення. Водночас подвоїлася кількість порівняно великих і середніх міст.

Індустріалізація та урбанізація мало торкнулися українців, які становили в 1897 р. 73% загальної кількості населення і тільки 30% міського. Лише трохи більше 5% українців жило в містах, тоді як відповідний показник для росіян, які жили в Україні, становив 38%, для євреїв – 45%. Мало українців було і серед інтелігенції: 16% – юристів, 25% – учителів, менше 10% – письменників і митців. Росіяни в 1897 р. становили 12% населення, переважно це були гірники, металурги та адміністративні службовці. Швидко зростала єврейська меншість, яка становила 8% загальної кількості населення ( у Російській імперії загалом –4%) і домінувала у торгівлі та банківській справі. Поляки, які, як і євреї, жили переважно в Правобережній Україні, становили близько 6,5% населення.

що надзвичайно важкими були умови життя та праці робітників, особливо виснажливою і небезпечною – робота в кам’яновугільних шахтах. Вона тривала у дві зміни, кожна – по 12 год. На деяких підприємствах робочий день перевищував 15 год. На фабриках і заводах все ширше застосовували жіночу і дитячу працю. Заробітна плата залишалася на низькому рівні. На підприємствах не було служб охорони праці,дуже часто траплялися нещасні випадки. За далеко неповними даними, протягом 1864-1899 рр. на промислових підприємствах України загинуло 3300 і скалічено понад 16 тис. робітників.

Важкі економічні та політичні умови життя спонукали робітників до боротьби проти фабрикантів та заводчиків. Спочатку, особливо в 60-70-ті роки, виступи набрали форм заворушень. Другою, вищою формою боротьби, стали страйки. Тільки протягом 1880–1894 рр. в Україні відбулося 97 страйків і 13 заворушень. Загальне число учасників страйків становило 29 тис. осіб.

внаслідок реформи 1861 р., проведеної в інтересах поміщиків, економічне становище основної маси селянства значно погіршилося. Протягом 60–90-х років середній селянський наділ в Україні зменшився з 4,5 до 1,9 десятин, а багато селянських дворів володіли ділянками від 0,5 до 1,5 десятин. На Полтавщині й Чернігівщині було чимало сіл,де селянський наділ не перевищував 0,15 –0,25 десятин.

Гострого характеру набула боротьба селянства протягом 70-х років, особливо в губерніях Правобережної України. Антипоміщицький селянський рух ще більше посилився в 90-х роках ХІХ ст. За неповними даними, лише протягом 1890–1900 рр. в Україні відбулося понад 150 заворушень селян.

Наслідком буржуазних реформ і завершеного промислового перевороту було ускладнення соціальної структури суспільства: активно тривав процес диференціації серед дворянства і селян, крім того, виникли нові класи – буржуазія та пролетаріат, і дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція.

Буржуазні реформи в Росії стали стимулом піднесення суспільного руху. Але хвиля контрреформ, що прокотилася імперією у 80-90-і роки, значно ускладнила ситуацію. Суть контрреформ полягала, як відмічалось в тогочасній офіційній пресі, у “виправленні фатальних помилок 60-х років”. Це “виправлення” виявилося у консервації, згортанні, а подекуди і ліквідації тих позитивних зрушень та змін, які були досягнуті реформами 60-70-х років. Розпочалося відновлення феодальних порядків у всіх сферах життя, тривав наступ реакції.

Визрівало масове невдоволення всіх верств населення.

Суспільна думка цього періоду не тільки висувала чисельні моделі майбутнього суспільного розвитку, а й пропонувала різні шляхи досягнення поставленої мети.

Найвпливовішими політичними силами в Україні у II половині XIX століття були загальноросійські політичні течії народників, соціал-демократів, лібералів та український національний рух.