6.Шлюб та сім'я в сучасній Україні

Уявлення про сучасний стан сім'ї та шлюбу надають лані Першого Всеукраїнського перепису населення, проведеного в 2001 році (до цього переписи проводились в Радянському Союзі в 1926,1939,1959,1970,1979 та 1989 роках) та Держав­ного Комітету статистики.

Згідно з даними Перепису у міжпереписннй період 1989-2001 рр. шлюбний стан українського населення значно погір­шився. Більшою мірою це стосується чоловіків, ніж жінок, міського населення порівняно з сільським. Так, на 1000 жінок старше 16 років у 1989 році приходилось 606 шлюбів, а у 2001 - 552. На 1000 чоловіків у 1989 р. - 743, у 2001 - 663. За даними Державного Комітету статистики кількість шлюбів та розлучень у період з 2004 до 1 липня 2007 року кіль­кість шлюбів збільшилась, а кількість розлучень фактично ос­талась на одному рівні .

Таблиця

Динаміка кількості шлюбів та розлучень за 2004-2007 рр.

	За 2004 рік	За 2005 рік	За 2006 рік	За перше півріччя 2007 року
Число шлюбів (Одинице)	278230	332138	354959	131294
Число розлучень (одиниць)	173163	183455	1/9123	85139
Рівень шлюбності (на 1000 жителів)	5,9	7,1	7,6	5,7
Рівень розлучуваності (на 1000 жителів)	3,6	3,9	3,8	3,7

З огляду на посилення тенденції до розповсюдження в Україні різних форм шлюбно-сімейних стосунків перепис населення 2001 р. вперше зафіксував окремо так звані консенсуальні, тобто незареестровані шлюби. На 1000 осіб у віці 16 років і старші в Україні припадає: у чоловіків 46 незареєс-трованих шлюбів (39 у містах та 62 в селах); у жінок 39 таких шлюбів (33 у містах і 51 в селах). У чоловіків неофіційних шлюбів на 1/5 більше порівняно з жінками; в сільській міс­цевості порівняно з міським поселенням їх у 1,6 рази більше у чоловіків і у 1,5 рази — у жінок.

Перевага частки неофіційних шлюбів у чоловіків порівняно з жінками зумовлена дією психологічних чинників, що прева­люють, згідно з якими схильність до офіційно оформленого шлюбу у жінок вища, ніж у чоловіків. Найбільш розповсюд­жені консенсуальні шлюби у молодому віці — у чоловіків до 20 років, у жінок до 19 і особливо - до 18 років.

Порівняльний аналіз за міжпереписний період 1989-2001 рр. засвідчив стійку тенденцію зменшення частки тих, хто перебуває у шлюбі, майже у всіх вікових групах чоловіків і жінок у міських поселеннях та сільській місцевості. Винят­ком були лише міські чоловіки 40-44 років, міські і сільські чоловіки 60 років і старші та жінки 55 років і більше.

Найбільшою мірою зазнав ушкоджень шлюбний стан головних шлюбоспроможних контингентів (коли беруться перші шлюби) - міських чоловіків і жінок у віці до 35 років, сіль­ських чоловіків — до ЗО років, жінок — до 25 років. Саме у цьо­му віці молоді подружжя мають народжувати дітей.

З огляду на зменшення показників перебування у шлюбі частка тих, хто ніколи не перебував у шлюбі, значно збільши­лась, для віку 16 років і старше з перевагою у чоловіків. За да­ними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. на 1000 осіб у віці 16 років і старше припадало: холостяків 227 (241 у містах і 198 у селах), дівчат 147 (161 у містах і 117 в селах).

Щодо кількості народжуваних дітей, то за останні роки спостерігається незначне збільшення рівня народжуваності (табл. 6.3), хоча в цілому установка на малодітність зберігається.

Таблиця Народжуваність в Україні за 2004-2007 рр.

	2004 р.	2005 р.	2006 р.	Перше півріччя 2007 р.
Кількість народжених (осіб)	427259	426085	460368	224310
Рівень народжуваності (на 1000 жителів)	9,0	9,0	9,8	9,7

Дані перепису також показали збільшення частки простих бездітних і однодітних сімей та значне зменшення частки про­стих сімей з 2 і більше дітьми; тенденцію до збільшення частки неповних сімей (безшлюбної пари); зростання контингентів дітей-сиріт та частки сімей без батьків (як наслідок підвищеної смертності і соціального сирітства - відмови батьків від дітей); збільшення частки одинаків та поширеність безшлюбної само­тності, особливо жінок середнього і старшого віку тощо.

Для України, як і більшості країн світу з високим рівнем урбанізації, властиві також загальні тенденції роздрібнення (нуклеарізації) сімей; вони характеризуються відокремленням дорослих чи одружених дітей від батьків, а також розлученням, овдовінням і т. ін. Проте у сільській місцевості та західних об­ластях України спостерігається збільшення частки складних, трипоколінних сімей.

За міжпсреписний період 1979-1989 рр. частка неповних сімей в Україні зросла від 12,8 до 13,5 %. Від 13,1 до 14,8 % у міських поселеннях; зменшилась від 12,3 до 10,8 % у сільсь­кій місцевості. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. порівняно з даними перепису 1989 р. вона збільшилась по всіх поселеннях — від 13,5 до 17 %; у міських поселеннях -від 14,8 до 19,3%; в сільській місцевості — від 10,8 до12 %.

Частки неповних сімей характеризуються посиленою те­риторіальною диференціацією у розрізі місто-село, а також регіональною. Вони підвищені в індустріальних областях, де переважає міське населення, та у південних; значно нижчі їх рівні в західних областях та в інших регіонах з високою част­кою сільського населення.

У цілому виділяють наступні основні тен­денції розвитку сім'ї за останні кілька деся­тиліть: 1. Абсолютне і відносне збільшення кількості розлучень.

2. Збільшення числа дітей, що народжені поза шлюбом при­ховуються в неповних сім'ях.

3. Зменшення середньої тривалості шлюбу.

4. Відкладання моменту вступу до шлюбу.

5. Збільшення кількості людей, що проживають у вільному шлюбу.

6. Зменшення розмірів сім'ї, зниження народжуваності.

7. Збільшення числа самотніх людей, які не беруть шлюб.

Зменшення бажання сучасної людини вступати до шлюбу, утримувати і виховувати дітей може свідчити про кризу сім'ї як соціального інституту. Проте, якщо процес сімейної дезор­ганізації не зачіпає цінності сім'ї, не пов'язаний з девальвацією цінностей дітей і цінності батьківства, то про кризу казати за­рано. Наприклад, дезорганізація сім'ї, що розуміється як руй­нування шлюбів і збільшення кількості дітей-сиріт, може мати місце в період війн, економічних та політичних негараздів. Але в цьому випадку вимушене відкладання реалізації потреби в дітях не зачіпає цінностей батьківства і дітей.