Гештальтпсихологія

Представники гештальтпсихології (М. Вертгеймер, В. Келлер, К. Коффка, К. Дункер) започаткували новий підхід до мислення, розглядаючи його як акт переструктурування ситуацій. Первинним змістом будь-якого психічного процесу вони вважали цілісні утворення-конфігурації, форми, або "гештальти". Мислення характеризували як раптове, не підготовлене аналітичною діяльністю, спрямованою на вирізнення суттєвих ознак проблемної ситуації.

М. Вертгеймер, К. Дункер зазначають, що розв'язування задачі полягає в тому, що окремі елементи проблемної ситуації починають сприйматись у новому гештальті, у нових відношеннях; тобто проблемна ситуація переструктуровується, її елементи виявляють нові ознаки та відношення. Сам процес розв'язування задачі спрямований на відкриття нової властивості об'єкта, що існує у певній системі відношень з іншими елементами задачі. Розв'язок задачі настає як гештальт, як цілісне утворення, що становить певний крок у цьому процесі.

Біхевіоризм

Напрям започаткував Дж. Уотсон на початку XX ст. Він розширено трактував мислення, ототожнював його з внутрішнім мовленням або із засобами невербальної комунікації. Виділяв три форми мислення:

1) просте розгортання мовленнєвих навичок;

2) розв'язування задач не нових, але таких, що зрідка трапляються;

3) розв'язування складних задач, що вимагають словесного вираження міркування перед виконанням певних дій.

Біхевіоризм має кілька напрямів. Згідно з одним із них (Дж. Уотсон), основною одиницею аналізу поведінки є зв'язок стимулу з реакцією (S-R). Представники другого напряму розглядають поведінку як цілеспрямований процес, що включає в себе орієнтовну пізнавальну активність як опосередковану ланку. У межах першого напряму (С. Газрі, К. Халл, Б. Скіннер) проблематика мислення не набула свого розвитку. Другий напрям (Е. Толмен) є продуктом взаємодії біхевіоризму з гештальтпсихологією і складає когнітивну теорію поведінки (S-S). Пізнавальні процеси є основними інтеграторами окремих поведінкових актів суб'єкта. Результат навчання - "пізнавальна структура" (тобто певне відображення ситуації). Розв'язування задачі визначається її структурою, від якої залежать актуалізація досвіду та розуміння зв'язків, істотних відношень між елементами задачі.

Новий підхід до дослідження поведінки запропонували Дж. Міллер, Ю. Галантер і К. Прібрам у книзі "Плани і структура поведінки". Структурну організацію поведінки вони розуміють як вплив на систему та зіставлення цих впливів з минулим досвідом. Якщо окремі впливи вже були в житті суб'єкта, він діє, керуючись досвідом, а якщо ці впливи не відповідають набутому досвіду, то суб'єкт вдається до пошукових або орієнтовних реакцій. Операцію зіставлення називають компарацією. Автори також вводять поняття як "образ" і "план". Плани є у всіх психічних процесах. При розв'язуванні задач реалізуються два види планів:

а) систематичний план - здійснюється розгорнутий пошук, аналіз усіх об'єктів;

б) евристичний план - здійснюється частковий пошук, аналіз лише частини об'єктів.

O.K. Тихомиров зауважує, що мислення в цих теоріях розглядається як "процес в організмі", у відриві від мотиваційно-емоційної сфери.