Л.М. Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

Поезія - це луна в ущелині, місяць у воді,

образу дзеркалі, відблиск на поверхні. Слова

вичерпують себе, але суть залишається.

Янь Юй, XIII ст.

Пропонована стаття - це матеріал консультативного характеру

для вчителя-словесника до вивчення творчості таких

визначних китайських поетів, як Лі Бо і Ду Фу. Далі ми спробуємо

показати, що китайська поезія дуже специфічна. До неї

не можна підходити із звичними, як на нас, критеріями і уявленнями,

що утворилися на грунті європейських культурних

традицій. Не враховувати особливий характер китайської поезії

- це значить говорити учням не про Лі Бо і Ду Фу, а про

якихось інших поетів, що не існували в дійсності. Саме тому

ми робимо акценти на деяких особливостях китайської куль-

і\ри. шо допоможе вчителеві в роботі з таким складним мате-

а. юм. як китайська поезія.

Імена Лі Бо (701-762 рр.) та його друга Ду Фу (712-770 рр.)

нерозривно пов'язані з розквітом китайської середньовічної цивілізації,

що спостерігався в період Танської імперії (VII—IX ст.) і

продовжувався в період імперії Сун (Х-ХІІ ст.). Цікаво порівняти

культурний розвиток Китаю цього часу з іншими регіонами.

Європа, що пережила крах античної цивілізації, потрясіння,

обумовлене Великим переселенням народів, повільно виробляла

мову нової, середньовічної культури. Відбувся катастрофічний

перехід від античного язичества до християнства, що супроводжувався

загибеллю багатьох цінностей античної культури. Розквіт

європейської культури середньовіччя тільки готується, він попереду.

Не випадково Петрарка назвав цей період в історії Європи

"темними століттями". На Близькому Сході вийшов на історичну

арену іслам, що прийшов на зміну елліністичним релігіям і культурам.

І тут ми бачимо різку зміну, історико-культурний злам.

Південні, західні і східні слов'яни ще не з'явилися на культурній

62

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

карті Європи. Формується візантійська культура на уламках античності

і на основі християнства.

Найбільш інтенсивний культурний розвиток у цей період світової

історії спостерігається на Південному Сході - в Індії і на

длекому Сході, де лідируюча роль належала Китаю. В їхніх куль-

- рах, на відміну від європейських, не було катастроф, різких

іш. Давнина органічно входила в середньовіччя і не відторгува-

сь, а навпаки, набувала ореолу ''золотого віку^, поетизувалася й

салізувалася. Таким чином, індійська та китайська культури - це

льтури тисячолітніх безперервних традицій, що надає їм надзвичайну

стійкість, міцність і дозволило витримати нелегкі історичні

випробування.

Канули у вічність такі древні писемності, як єгипетська, асси-

:о-вавилонська, хетська, угаритська, фінікійська, а китайська гш-

. мність, що виникла в третьому тисячолітті до н.е., збереглася до

нашого часу.

Китай — країна ієрогліфа. Для розуміння суті і своєрідності

-ігтайської літератури обов'язково треба враховувати її особливості,

обумовлені ієрогліфічним характером китайської писемності.

На думку академіка М. Алексєєва, єгиптянам був притаманний

льт потойбічного життя, греків відрізняє культ краси і мистецт-

и. для римської культури був характерний культ державності і

права, а китайці культивували ієрогліф. Китайській культурі влас-

вий культ писемного слова, літератури, що визначається ієрогліфом

"вень".

За походженням слово "ієрогліф" - грецьке і означає

священні письмена, що викарбувані на камені". Спочатку воно

шкористовуваюсь тільки до грецької писемності, але потім було

лоширено на інші культури. За переказами, ієрогліфічне письмо

до запроваджено міфічним культурним героєм Фу Сі і замінило

вузлове ПИСЬМО.

Найдавніші зразки китайської писемності являють собою написи

на ворожбитських кістках і мають характер піктограм, тобто

63

Л.М. Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

більш чи менш стилізованих зображень певних предметів, істот,

явищ. В одному знаку легко вгадується людина, у другому - дракон,

у третьому - тварина. Тоді ж (середина другого тисячоліття

до н.е.) було знайдено засоби позначення абстрактних понять стилізованими

знаками або ж їхнім поєднанням. Наприклад, поняття

"добре" передавалося сполученням знаків "жінка" і "дитина". Ієрогліф

"слухати" представляв собою сполучення знаків "вухо" і

"двері". Китайське письмо, таким чином, має зорову природу, воно

зароджувалось і розвивалось у відриві від усної мови. Тому

каліграфія (красиве письмо) дуже швидко стала цінуватися вище

за інші види мистецтва. Об'єднавшись із поезією та живописом,

вона насичується глибоким філософським, моральним, естетичним

звучанням.

Чому китайці пишуть стовпчиком? До появи паперу вони

часто використовували розщеплені стовбури бамбука,

наносячи на них знаки і скріплюючи м іж собою шкіряними

смужками - так виникали стародавні китайські

книги.

Один і той же ієрогліф можна написати по-різному - утовщу-

ючи лінії або ж роблячи їх більш тонкими, міняючи довжину ТОЩО.

Головне знаряддя письма - пензель, який вмочували в туш.

Ієрогліф - це і графіка, тобто лінія, і живопис, тому що каліграф

працює пензлем. Ієрогліф має образну природу, що містить у собі

невичерпні можливості для передачі різноманітних понять, явищ,

почуттів тощо, їхніх ледве вловимих відтінків. Поетичний зміст

ієрогліфа часто розкривається не в точних і обмежених рамках, а

за принципом подібності, схожості, асоціації, інколи навіть у протилежностях.

Наприклад, поняття "військовий", виходячи із відповідного

знаку, вже в давнину мало значення "зупиняти зброю". І

це не просто знак, а, як ми покажемо нижче, він має в собі глибокий

смисл, дуже важливий для розуміння підвалин китайської

культури.

Китайський текст, особливо поетичний, домислюється чита-

чем-глядачем, у свідомості якого виникають викликані текстом

64

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

асоціації уявлень, емоцій, образів. Поетичний рядок нерідко передає

не закінчену думку чи образ, а лише натяк. Він ховає в собі

навмисну недомовленість, багатозначність. Натяк, який міститься

в знакові, інколи важливіший за пряме значення. Це веде до співтворчості

поета і читача, що сприяє розкриттю в образі додаткових

барв і відтінків, надає більшого простору уяві і роздумам.

Візьмемо як приклад невеличкий вірш Лі Бо "Думи тихої ночі".

Перед ліжком біле місячне світло,

ніби іній на землі.

Підвожу голову, на ясний місяць дивлюся...

Похилив голову, думаю про вітчизну.'

Місяць - улюблений об'єкт поетичного милування й естетичної

насолоди в Китаї. Ним милуються уночі. Ліричний герой дивиться

на місяць лежачи, що посилює відчуття спокою, тиші, умиротворіння.

У світі тихо, чисто. Він залитий місячним сяйвом, яке

.ложе на паморозь на землі. Паморозь тут не тільки підкреслює

красу місячного сяйва, вона має прихований смисл - це символ

недовговічності. Місяць не завжди буде сяяти, його світло скоро

зникне. Другий рядок встановлює зв'язок між небом і землею, а

адка-порівняння місячного сяйва із памороззю готує до сумних

останніх рядків. Ліричний герой, дивлячись на місяць, думає про

вітчизну, і думки його сумні. Смуток підкреслюється і виявляється

в тому, що ліричний герой схилив голову. Про що саме думає він

не визначено. А про що думаєш ти, читачу?

Чим менше сказано слів, тим економніше використовуються

виразні можливості ієрогліфа. У китайській поезії цінується змістовна

небагатослівність, стислість, тонкий натяк. Щоб сказати

і ьше, поет обмежує себе, використовує мінімум слів, щоб утво-

Тсксти віршів наведені за книгою: Сафарян С.І., Султанов Ю.І. Зарубіжна література:

Підручник-хрестоматія для 8 класу загальноосвітньої школи. - Київ:

Вежа, 2002. - С. 68. Переклади віршів Лі Бо зроблені Ігорем Лисекачем і Вале-

рієм Шлією; Ду Фу - Геннадієм Турковим. Наступне цитування віршів без

вказівки на сторінки і перекладачів, крім спеціального застереження, подається

за цим виданням.

65

Л.М. Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

рити багатозначний образ, залишити місце для співтворчості поета

і читача. (Китайський літератор ніколи не розраховує на простака,

людину невисокого інтелектуального рівня — з таким читачем

нецікаво спілкуватися. Поет розраховує на високоосвіченого цінителя

його мистецтва).

Наведемо приклад із вірша Ду Фу "Обірвані рядки":

Знову весна

отак промине.

Де ж він, той рік,

коли зможу вернутись додому?

Весна в душі ліричного героя викликає далеко не весняні, радісні

настрої. Перший рядок - констатація факту: "Знову весна".

Другий рядок - уже роздуми: весна "промине". В останніх двох

рядках роздуми ліричного героя поглиблюються і нібито конкретизуються:

"Де ж він, тон рік, // коли зможу вернутись додому?"

Питання звернене і до самого поета, і до читачів. У Китаї багато

мандруючих .людей розлучених із домівкою за власнім бажанням

і не за власним... Але загальна суть цього дуже короткого і глибокого

за змістом вірша цим не обмежується. Весна - це не тільки

явище природи. Весна, юність є і в житті людини, вона виводить

його з дому, у мандри, у пошуках сенсу життя. Коли ж я знайду

його, сенс існування, - якої ти думки, читачу? Ліричніш герой не

знає відповіді на це гаїтання. Однак і це ще не все. Мотив повернення

додому в китайській традиції має ще один відтінок - прихід

смерті. Навдивовижу глибокі і змістовні ці невеличкі чотири рядки,

що вміщують у себе все життя людини!

Китайський вірш більшою мірою, аніж вірш, записаний фонетичною

абеткою, підпорядкований фантазії читача. Поетична істина

перетворюється в таємницю, яку важко розгадати, але надзвичайно

цікаво розгадувати. Це привело до численних коментарів,

до того ж у старих текстах були відсутні розділові знаки. У мові

старої китайської поезії майже немає особових займенників, немає

також вказівки на час і число. Одне і те ж слово може бути і дієсловом,

і прикметником, і іменником. Тут все дуже хитко, чутливо

66

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

зо словесного контексту7 і оточення. Зв'язок слів і образів виникає

Е на граматичному і не на логічному рівні, а на рівні асоціативно-

мислення. Поезія не говорить прямо. За образами птахів на бе-

I резі вгадується любляче доброчинне подружжя, що дотримується

аичаїв предків. Зграя сарани викликає уявлення про численний

ожний рід з багатьма дітьми та онуками, про щасливу квітучу

І країну. Дорогоцінне нефритове каміння породжує думку про пре-

асну, чисту дівчину.

Усе це обумовлює неабиякі труднощі переклад}' з китайської

чови. Перекладач - теж читач. У нього виникають свої асоціації

І та уявлення. Переклад з китайської мови може бути тільки дуже

приблизним. До того ж китайський вірш побудований переважно

І не на звичному для нас чергуванні наголошених і ненаголошених

ладів, а на чергуванні музичних тонів. Рима, як правило, нарізна,

але закінчення слів залишалися співзвучними. Тому одні

І штори перекладають китайські вірші білим віршем, а інші - із

використанням рими.

Оскільки ієрогліфічне написання байдуже до вимови і

його знаки залишаються скрізь однаковими незалежно

від діалектів^ ієрогліф відіграв важливу роль у консолідації

китайського етносу, сприяв об'єднанню різних регіонів

і народностей, племен, що розмовляли на своїх

діалектах, в один народ, зміцнюючи державність.

Ієрогліфічна писемність ніколи не була доступна широким

верствам народу. У жодній країні не було такого кричущого розриву

між культурою, освіченістю і народом, як у Китаї. Ученість

лла привілеєм аристократії. "У давнину знання знаходилося в

палацах", - говорили в Китаї. Доступ до писемності обмежувався

не тільки соціальними і матеріальними причинами, але й самою

зажкістю опанування ієрогліфічної культури. Ті люди, що долати

рогліфічні бар'єри, становилися вченою елітою і, у свою чергу,

не намагалися спростити писемність через те, що вона давала їм

прожиток і забезпечувала високе становище в суспільстві, підні-

лла над простими смертними.

67

ЯМ Шкаруба, С.М, Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

Навчання дітей грамоті - головним чином хлопчиків — завжди

було особливим піклуванням верхів китайського суспільства. У

заможних родинах першими, а часом і єдиними іграшками ставали

письмове приладдя і аркуші з ієрогліфами. Фарбуючи наведені

червоною тушшю знаки, ще не розуміючи того, що написано, діти

навчалися писати. Потім починалося навчання читання і розуміння

знаків, багато з яких мало повчальний характер. Наприклад, на

першій сторінці "Канону трьох ієрогліфів", цього своєрідного букваря

в старому Китаї, було написано: "З чого починається людина:

її природа у своїй основі добра. За природою вона близька одна до

одної, за звичками одна від одної далека".

На 7-8-му році життя хлопчики починали набувати класичну

освіту, яка вважалася необхідним ступенем у здобутті посади чиновника

чи кар'єри вченого. Навчання зводилося до вивчення напам'

ять конфуціанських законів, що включали в себе понад 400

тисяч ієрогліфів, а також коментарів до них. Це вимагало 6 років

когптких щоденних занять. Вивчалися правила віршування, живопис,

каліграфія, окремі історичні та філософські твори. Спеціальні

предмети не викладалися: вважалося, що вони шкодять чиновникові.

Для завершення класичної освіти в цілому було потрібно 12-

13 років інтенсивних занять.

Оскільки для опанування традиційних наук потрібні були колосальні

зусилля, а від цього залежали службова кар'єра і добробут

усієї родини, у чиновницькому середовищі було прийнято,

щоб глава сім'ї або молодий господар мали кабінет для вчених

занять. Як правило, це були мальовничі павільйони де-небудь у

садку, подалі від галасу великого дому. Учений у своєму кабінеті

- поширений сюжет китайського образотворчого мистецтва.

Ієрогліфіка наділялася таємничою, магічною силою (пригадаймо:

найдавніші ієрогліфи, що збереглися, являли собою знаки

на ворожбитських кістках). Усе, на чому були написані ієрогліфи,

оточувалось особливою пошаною, навіть простий списаний папір.

Газету, книгу, папір з ієрогліфами не можна було навіть кинути на

землю, це сприймалося як блюзнірство. У старому Китаї списаний

68

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

папір спалювали в особливих печах, щоб дух священних знаків,

якими були для китайців ієрогліфи, підносився разом із димом до

головного божества китайського пантеону - Неба - та до інших

богів.

Країна вень. З культом ієрогліфа пов'язаний традиційний для

Китаю культ освіченості, що не має собі рівних в інших культурах.

Мовою ортодоксальної китайської літератури стала книжково-

письмова мова веньянь, яка зазнала деяких змін, але завжди залишалася

мовою традиції, вченості, елітарної культури, розрахованої

на освіченого китайця, мовою символів, образів, мудрості, фантазії.

Етимологічно ієрогліф "вень" бере свій початок від зображення

узорів, небесних малюнків. У цьому знакові закріпилось абстрактне

поняття краси духа, прекрасного, освіченості й високої моральності.

У латинському слові ''література'' закладено поняття

письмового начала, китайське "вень" представляє єдність слова і

його письмового позначення. Це висока доброчесність, символ

знань, культури, втілення всіх ліній природи. За Конфуцієм, вень

- "душа неба і землі". "Життя є вчення", - говорив Конфуцій.

Оволодіння знаннями, мудрістю стаю метою знатного китайця.

На відміну від інших країн, у середтовічному Китаї

"'аристократія тушечниці" (чорнильниці. -Л.Ш., СІЛ.) затьмарила

"аристократію меча". Та й взагаїі кар'єра військового ніколи не

приваблювата в старому Китаї. Благоговіння перед усім, що мало

відношення до письма супроводжувало китайця від народження

до смерті.

Знак "вень" протилежний за смислом знакові "чжі", що позначав

якості, надані самою природою. Конфуцій так визначав сферу

"вень": "Коли молода людина шанує батьків, прихильна до братів,

коли вона скромна, правдива; коли вона з любов'ю ставиться до

людей - усім цим вона прилучається до людського в собі, і якщо в

неї затишаються сили, вона вивчає "вень". Коли ж у людини бере

верх чжі, властивості самої натури, отримується дикунство, а коли

бере верх культура, освіченість, тобто вень, здобувається вченість

69

ЛМ Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

(ші). Якщо у людини поєднуються природні властивості із набутими

в результаті оволодіння культурою, то це достойна людина.

У китайській культурі ієрогліф представляє не тільки факт

писемності, він є одночасно носієм вень. Це змістовний знак, свого

роду керівнгщтво до дії. Як приклад наведемо ієрогліф

"військовий", що, як про це вже говорилось, означає "зупинити

зброю". Цей смисл ієрогліфа (поряд із категоріями інь і янь) став

основою військового мистецтва в старому Китаї: найважливішим

у війні стала не сама битва, а відхилення від неї, хитрість, маневрування,

додержування природного стану подій. У багатьох китайських

бойових мистецтвах теж робиться акцент на відхиленні від

прямого впливу на протігвшжа. Протиборство не повинно приймати

відкритих форм.

Таким чином, ієрогліф і вень стали сітошмічними ПОНЯТТЯМИ,

їхній смисл розкривається у взаємопроникненні, один не існує без

іншого

Ці мінімальні відомості про характер китайської писемності

потрібні для того, щоб зрозуміти китайську концепцію літератури

і поета, письменника.

Література. Особистість поета. Література вже в класичній

древності стата в Китаї сішонімом понять "освіта", "духовна культура".

Це особлива категорія, що функціонує в суспільстві і сприяє

його організації. Недаремно Конфуцій відібрав з давньої поезії

близько 3000 віршів, які, на його думку, зміцнюють порядок у суспільстві,

сприяють його консолідації. До китайської концепції літератури

цілком підходять слова Є. Євтушенка про поета в Росії:

"Поет у Росії більше, ніж поет", тільки з поправкою на китайську7

специфіку.

За уявленнями китайців, літератор своєю творчістю виявляє

первинні основи буття, його порядок. Поезія, як витікає із самого

накреслення відповідного ієрогліфа (все той же знак "вень" - він

має цілий ряд синонімічних значень), представляє єдність слова і

душевних рухів. Почуттям, що виражені в літературному творі, за

конфуціанською традицією, надавалося морально-політичного

70

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

начення. Від Конфуція іде і така особливість китайської культури,

як наявність у ліриці політичного підтексту і повчальних мотивів.

Плач дружини, залишеної чоловіком, - протест високоморальної

людини проти беззаконня в суспільстві. Квітучі персики і сливи

у вірші натякають на процвітання правлячої династії.

У класичній словесності Китаю допускалися тільки санкціоновані

почуття, чисто індивідуальні почуття поета відходили на задній

план. Головним завданням літературного твору було зображення

не актуального, не можливого, а належного. Оскільки дійсність,

як правило, не відповідала високим критеріям належного, то

в ліриці неминуче з'являються елегічні тони. Лі Бо пише:

Ти не безсмертний,

гірко тобі передчасно покинути світ!

Випий вина й заховайся в яшмовий глечик...

Живі - то мандрівники, що минають,

лише мертві повертаються до джерел...

Земля і небо - єдиний їхній притулок,

хиляться у скорботі над порохом тисячоліть!

Часто сумний і Ду Фу:

Печальна осінь - на тисячі літ;

почуваюся вічно гостем.

В людському житті - десятки хвороб;

сам-один стою тут сьогодні.

У китайській поезії ми навряд чи зустрінемо п'янку радість,

\то переповнює поета, як в європейській ліриці - узяти, як при-

і. хоча б лірику- трубадурів. До того ж благородний муж повинен

бути стриманим у виявленні своїх почуттів. По віршах важко

визначити вік автора молодий за віком поет намагається писати

<к людина з набутим життєвим досвідом. Динаміка реаіьного віку

лрій китайській ліриці простежується важко, якщо сам поет не

жалує про свій вік.

Стриманість почуттів, що притаманна китайській ліриці, особливо

дає про себе взнаки у сфері кохання. У світі вчених мужів

•сбовна пристрасть не заохочуватась. Жінка в Китаї - відбиття

71

ЛМ Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

чоловічого світу "людини культури". Для нього зустріч з красунею

сприяє осягненню повноти духовного досвіду, відкриває красу,

що розлита з' світі. Жіноча краса - це хвилинна спокуса. Освіченій

людині не до неї. Головне завдання поета - виконати свій

моральний обов'язок у світі.

Саме жіноче тіло ховали від стороннього погляду, особливо

ховали специфічні жіночі форми (часто в знатних родинах дівчатам

бинтували груди). Китайському' поетові не спаде на думку

милуватися жіночим тілом як таким і тим більше описувати плотську

пристрасть. Якщо європейський поет побачить у морській

піні привид морської богині, то китайський лірик скоріше побачить

у зморшках убрання такої богині гребінці морських хвиль.

У китайському суспільстві жінка повністю залежала від влади

чоловіка. У батьківському домі вона беззаперечно підкорювалась

батькові й матері. Вийшовши заміж, вона поступала в розпорядження

чоловіка і особливо його матері. Усе життя жінки-

китаянки проходило в жіночих, тобто внутрішніх, покоях дому,

майже в повній ізоляції від навколишнього світу. Наречений і наречена

не вибирали один одного - за них це робили батьки.

Усе це означає, що про кохання китайці не говорили і не співали.

Любовна тематика розвивалася головним чином в усній народній

творчості, не утисненій офіційними рамками. Але і тут жінка

могла тільки жалітися, але аж ніяк не протестувати.

Чоловіче начало, за китайськими уявленнями, вище за жіноче,

але одне без другого неможливе, інь і янь знаходяться в постійній

взаємодії. Гора - символ чоловічого начала, вона ближче до неба:

жіноче начало безформне, текуче, невизначене і приймає форму,

що диктується чоловічим началом.

Про рицарське ставлення до жінки в Китаї не могло бути й

мови. Китаєць ніколи не пожертвує собою заради жінки, але спокійно,

як належне, прийме жіночу жертву. Сучасницею обох по-1

етів - Лі Бо і Ду Фу - була фаворитка імператора Сюань Цзуна

(712-756 рр.) Ян Фей. Закоханий в неї, імператор занедбав державні

справи. Країна опинилася на межі краху. Спалахнув заколот на

72

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

чолі з принцом і полководцем Ань Лушансм (цей заколот відіграв

драматичну роль у житті обох поетів). Солдати імператора зажадали

смерті Ян Фей, і імператор наказав, щоб фаворитка задушила

себе - що вона і зробила.

Таким чином, питома вага любовної тематики в китайській

класичній літературі не порівнянна з тим, яке місце вона займає у

європейській поезії.

Обмежені в любовній тематиці, китайські поети багато писали

про дружбу - зрозуміло, чоловічу. Але й тут були свої особливості.

Дружба в Китаї - єдина форма стосунків між людьми, що дозволяла

вийти за межі пануючих і традиційних для Китаю сімейно-

кланових відносин. Але китайська дружба передбачає нерівність

у дружніх взаєминах. Один з друзів має бути молодшим, інший

- старшим. Старший поблажливо ставиться до молодшого, в

усьому надає поради, аж до вибору нареченої. Китайські вчені

мужі традиційно сповідували ідеал дружби як інтимно-

стриманого, піднесеного співзвуччя двох сердець. З друзями ведуться

вчені розмови, з ними насолоджуються каліграфією, говорять

про живопис, роздивляючись сувій, милуються природою.

Для справжніх друзів не було потреби в щедрому пригощанні під

час зустрічі. Все заміняла чашка чаю - символ гостинності і духовної

витонченості в китайському побуті. Високий муж не вважав

вино витонченим атрибутом свого способу життя, хоча прибічники

даосизму не засуджувати вживання вина тому, що воно, як вважалося,

сприяє духовному звільненню (Лі Бо, що був причетний

до ідеатів даосизму, не цурався писати про вино).

Лі Бо і Ду Фу були, як відомо, великими друзями. У цьому

дуеті головну роль грав Лі Бо як старший за віком. Вірші Лі Бо і

Ду Фу про дружбу зворушливі, іфоникнуті піклуванням одне про

одного, щирі й теплі:

Темно-сині гори впоперек Північної стіни...

до Східної підходять білі води...

це місце розлук.

73

ЯМ Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

Гірський полин летить за десять тисяч лі,

подорожній - ніби летюча хмарина.

Падає сонце- творить в людині щось дивне,

помах руки... ти покидаєш цей край.

Сумне іржання розлучених коней...

(Лі Бо. Проводжаю друга)

Велика Китайська стіна в китайській поезії стала і символом

народних страждань - тут солдати воювали з численними загарбниками,

брали участь у будівництві захисних споруд, і символом

розлуки. Так, поет передає сум друзів, що розлучаються, - через

іржання коней; якщо коні переживають розлуку, то що ж говорити

про друзів. Тут ми бачимо, як китайський поет ухиляється від безпосереднього

висловлення своїх почуттів.

Кінець кінцем, для чого

Я прибув, друже мій, сюди?

У бездіяльності тиняюсь тут,

Й нема кому мені допомогти.

Без друга й без сім'ї

Нудьгую, як ніколи.

А сосни скриплять, скриплять

Узимку, день і ніч.

Луське п'ю вино,

Та пий його хоч увесь день -

Від нього не сп'янієш:

Слабе воно, мій друже.

І серце тугою сповнено,

І, ніби річка Вень,

Нестримно, день і ніч,

До тебе прагне..."

(Лі Бо. Надсилаю Ду Фу із Шацю. Переклад наш - Л.Ш.,С.Ш.)

Текст вірша подається за книгою: Светльш источник. Средневековая поззия

Китая, Кореи, Вьетнама. - М.: Правда, 1989. - С. 55.

74

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

З другом можна й пожартувати:

На узгір'ї,

Де зелені ялинки,

У спекотний сонячний південь

Випадково я зустрів Ду Фу.

Дозвольте спитати:

Чому ви, мій друже, схуднули, -

Невже так важко

Складати за строфою строфу?'

(Лі Бо. Жартуючи підношу моєму другові Ду Фу.

Переклад наш. - Л.Ш., С.Ш.)

І це звернення Лі Бо не залишається без поетичної відповіді з

боку Ду Фу:

У поета Лі Бо на доу вина -

Сто чудових віршів,

У Чиньяні на ринку знають його

Власники всіх шинків.

Син Неба його запросив до себе -

Він на ноги піднятись не міг.

"Безсмертним п'яничкою"Лі Бо

Навіки звуть."

(Ду Фу. Вісім безсмертних за вином (уривок).

Переклад наш. -Л.Ш., С.Ш.)

Поетичні бесіди з друзями, з якими розлучилися, - одна з причин

того, що китайська поезія стала поезією думки. Доля закидала

друзів-чиновників у різні місця (у Китаї чиновники не затримува-

: !сь довго на ОДНОМУ місці), звідки йшли листи з роздумами, пи-

м і її и і

таннями і відповідями. Китайську поезію можна охарактеризувати

те поезію спілкування з друзями - явище унікаїьне у світовій літературі.

Текст вірша подається за книгою: Светльїй источник. Средневековая пшзия

Китая, Кореи. Вьетнама. - М: Правда, 1989.

~ Там же.

Л.М. Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

Китайська поезія не позбавлена безпосередності почуття, але

почуття, що перевірене розумом. Тому і мотив юності дуже обмежений,

як і тема кохання. Навіть поети, які рано пішли з життя, не

писали про безтурботну юність, віддаючи перевагу поезії думки.

До того ж у китайському суспільстві молода людина не користувалася

такою повагою, як літня. Хто стане серйозно сприймати поета,

який пише про безтурботну юність?

Китайська поезія, висловлюючись образно, - це поезія старих

людей, у всякому випадку, аж ніяк не молодих. Саме тому в ній

багато суму й печалі. Життя коротке і настроює поета на тихий

сум, до якого входять роздуми про розставання з весною і про зустрічі

з осінню.

Про що ж тоді писали китайські поети середньовіччя, яке, як і

в більшості літератур, було періодом рішучої переваги поетичного

слова над прозаїчним? Про життя, людину, природу.

Китайські поети були найосвіченішими людьми і у своїй більшості

знаходилися на державній службі (якщо не все життя, то

хоча б тимчасово). Вони добре зналися в історії, філософії, мистецтві

й об'єднували все це з багатим життєвим досвідом. Виконуючи

нелегкі обов'язки чиновника, вони входили в складні стосунки

між владою і людиною, владою і народом і самі були суб'єктом і

об'єктом цих стосунків.

Історія Китаю, що зафіксована у творах істориків і філософів,

у переказах, легендах, народній і професійній поезії, стала невичерпним

джерелом тем, ідей, сюжетів у китайській поезії. Людина в

конфуціанському уявленні дорівнює небові і землі, є складовою

частиною тріади: небо - земля - людина. Саме тому крізь усю китайську

літературу наскрізною темою проходить увага до людини.

У танській і сунсьіай поезії дуже актуальна тема захисту північних

кордонів від кочівників. Цій темі віддали данину Лі Бо і Ду Фу.

Вірш "Бій на півдні від великої стіни" Лі Бо завершує словами:

А полководець -

Хто ж він без солдатів?

Лише у скруті

76

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

Нам треба зброю брати, -

Так мудреці

Нам знову говорять.'

(Переклад наш. -Л.Ш., С.Ш.)

У кількох віршах Лі Бо передає сум дружини, чоловік якої далеко

від дому бореться з ворогом.

Копи, пане мій,

Прощалися ми минулого року-

То пам'ятаєш, як метелики

Пурхали в південному саду...

А нині дивлюся,

Згадуючи, мій пане, тебе,

На гори, на сніг вершин,

Що підпирають небо."

("Думи про чоловіка, який пішов воювати далеко за кордон".

Переклад наш. -Л.Ш., С.Ш.)

А ось що пише Ду Фу, перегукуючись зі своїм другом Лі Бо:

Пішли герої

Взимку в хуртовину

На подвиг

Безнадійний і безславний.

І стала їхня кров

У озері -водою.

І озеро Ченьтао

Червоним стало.

В далекім небі

Мла блакитна,

Давно все

Після бою постихало.

А сорок тисяч

Воїнів Китаю

Загибло тут -

пост вірша подасться за книгою: Светльш источник. Средневековая поззия

Д р в а я . Кореи, Вьетнама. - М.: Правда, 1989.

Там же.

77

Л.М. Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

Життя своє віддало.

І варвари

Пішли всі геть,

Блискучим снігом

Стріли повмивали,

Хитаючись

від блуду і запою,

І варварські пісні

Свої співали.'

(Переклад наш. -Л.Ш., С.Ш.)

У вірші "Чиновник в Шихао" поет розповідає про реальну7

подію, що забарвлена поетичною фантазією. Чиновник з'явився в

селі Шихао і "селян забирає в солдати". Він заходить у дім, де за-

лшшілися старіш, сива хазяйка, невістка з малою дитиною. Двоє

синів уже загинули "в жорстоких боях на кордоні", третій живий,

але "це ненадовго".

Пізно уночі

Замовкли зойки ці,

Потім я крізь сон

Чув приглушене ридання.

Коли ж у дорогу

Вийшов я на світанку -

Старий лише один

Побажав мені добра на прощання."

(Переклад наш. - Л.Ш..С.Ш.)

У вірші Ду Фу "Прощання старого" розповідається про те, як,

відправляючись на роботи по будівшштву оборонних споруд, стара

людина прощається з домом. У нього загинули і діти, і онуки, у

домі залишилася тільки стара дружина. Але обов'язок перед батьківщиною

змушує старого надовго, можливо, назавжди залишити

родинне вогнище.

Текст вірша російською мовою взято з книги: Тублин Вал. Дорога на Чаньань.

Повесть о Ду Фу // Вал. Тублин. Доказательства. - Л., 1984. - С. 320.

Текст вірша подається за книгою: Светльїй источник. Средневековая поззия

Китая, Кореи, Вьетнама. - М.: Правда, 1989.

78

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

По усій країні

У тривозі гарнізони.

У вогнях сигнальних -

Вершини гір.

А трупи звалені

У траві зеленій,

1 Від крові солдатської

Долини почервоніли.

Тепер не знайдеш

Радощів у Китаї, -

Так невже ж я

Ухилюсь від обов'язку?

Убогу хатину

Покидаючи,

У тузі й горі

іду надовго:

(Переклад наш. -Л.Ш., С.Ш.)

Особливо слід виділити культ природи, притаманний китайсь-

ші цивілізації. Уже в давнину китайські правителі називати себе

:инами Неба, а свою країну - Піднебесною. Небо - верховна божественна

сила, що карата провину і нагороджувала за добрі справи.

Для низів китайського суспільства головним був культ Землі,

кожному селі був олтар на честь духа Землі. На ньому приноси-

і жертви, молячи про врожай. У Китаї не було посередників між

божествами і людьми в особі священнослужителя. Люди звертали-

: І до богів і духів безпосередньо, що ще більше наближувало їх до

природи.

Якщо Конфуцій навчив китайців шанувати традицію, освіченість,

лад у сім'ї і державі, розробив концепцію вень, то його су-

-.зсник Лао Цзи органічно ввів людину у світ природи. Сенс люд-

кого життя цей філософ вбачав у поверненні до первісної повно-

Текст вірша подається за книгою: Светльїй источник. Средневековая поззия

Китая, Корси, Вьетнама. - М: Правда, 1989.

79

ПМ. Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

ти буття, не зруйнованого людиною. Даосизм заперечує зовнішні

норми і правила, державні закони і стандарти, що утискують людину.

(Даосизм мав суттєвий вплив на Лі Бо, який проводив вільний,

незалежний спосіб життя). Жити потрібно у відповідності з

природою, вміти сповна прожити відпущений природою час. У

центрі цієї філософії знаходиться вчення про великого Дао -

шлях, загальний закон природи і буття, першопричина всього сущого,

джерело матеріального і духовного життя. Ідеал даосу, тобто

людини, що сповідує даосизм, - самотність, відлюдництво на

лоні природи.

Образи природи в європейському мистецтві і китайському

суттєво відрізняються один від одного. Природа в європейському

мистецтві - це ніби вид збоку, подібно до того, як пейзаж європейського

живописця являє собою нібито краєвид з вікна. У китайському

мистецтві природа передається і осягається зсередини, не як

щось стороннє для людини, а як природна частина буття. Людина

споглядає природу як у дзеркалі, але це дзеркало особливе, китайське:

природа невичерпна і невпізнанна до кінця, її життя не може

бути відтворене в логічних категоріях. Пізнання природи - це

життя разом із нею, у відповідності з її ритмами. Європейську поезію

можна уявити без теми природи, без неї поезія, умовно кажучи,

залишається поезією. Але китайська поезія без теми природи

не існує взагалі. Без неї поезія помре.

Китайське мистецтво зображує людину через природу і природу

через людину, використовуючи характерний для китайської

культури символізм.

Сосна і кипарис символізують духовну стійкість, незмінність

устремлінь, життєву силу, довголіття. Ці дерева не змінюють свого

вбрання - такою ж незмінною у своїх переконаннях і вчинках

залишається благородна людина. Неггідвладність, здавалось би.

часу цих вічнозелених дерев поєднує їхні образи у свідомості китайців

з ідеєю довголіття і безсмертя. Квіти сливи мей (мейхуа) -

білі, червоні, рожеві з п'ятьма пелюстками стали постійними сим-

80

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

волами весни, цвітіння, молодості, краси. Самотня гуска - символ

безпритульного блукача, відірваного від рідних і друзів. Це також

вісник. Йому протиставлена зграя ворон - духовна чернь, натовп.

Гуска летить високо - ворони кружляють низько над землею. У

г) ски є прекрасна мета, а ворони безладно метушаться. Але гуска

одинока у своїх високих помислах, ворони ж насолоджуються товариством

рівних собі.

Самотня гуска

нічого не їсть і не п'є.

Літає колом

і зойками згадує зграю.

Та хто озирнеться

на щось одиноке й мале,

згубивши його

серед безлічі хмар величезних!

Так пильно вдивляється,

ніби ще бачить своїх.

Так сумно квилить,

неначе вони її чують.

Дурепі-вороні

такого чуття не дано,

стрибає, кричить,

але - без жодного ладу.

(Ду Фу. Самотня дика гуска)

Міцний і порожнистий всередині бамбук натякає на незламно-

хом і вірного своєму обов'язку освіченого мужа. Лотос - СИМВОЛ

чистоти; хризантема, півонія втілюють довершеність. Квітучі

зсрева - щастя, розвиток. У китайській поезії птахи майже ніколи

с прилітають, частіше - відлітають, викликаючи смуток чекання

•сені. Плакуча верба говорить про розлуку, про дружину, що зали-

- . і чоловіком, який кудись поїхав.

Дивись, як вербні гілки

Гпадять воду -

Вони схиляються

81

ЯМ Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

Під вітерцем.

Вони свіжі, мов сніг

Серед природи.

І, теплі,

Тремтять перед вікном.

А там красуня,

Сумуючи, сидить.

На північ дивиться,

На простір долин.

І ось

Вона зриває вербину гілку

І надсилає до Лунтину

-в думках.'

(Лі Бо. Гілка верби. Переклад наш. -Л.Ш, С.Ш.)

Роса - символ швидкоплинності часу. Співи цикад нагадують

про літо, що минуло, і про осінь, що наступила. (Китайці насолоджу

вались мелодичним співом цикад, носили їх із собою в спеціальних

різьблених глечиках). Черепаха - символ довголіття. Старші

храм, сонце, що заходить, опале листя - швидаоплішшш час.

Дикіш, непривітшпі ландшафт - запустіння, стихле життя. Гора -

чоловіче начало, вода - жіноче. Кіпаііські поети рідко бачать у

сонці предмет поетичного натхнення: на нього не можна дивитися,

воно занадто яскраве й пекуче, занадто радісне, на відміну від місяця,

яким можна милуватися без кінця.

Природа в китайському мистецтві - більше ніж природа. Під

впливом буддизму образи ітрігооди стали джерелом медитації, споглядання

чистої істини. Образ води викликає в людини, що меди-

тує, роздуми про свободу, про легкість водяного струму, про прохолоду

і заспокоєння. Гора стає джерелом думок про незламність,

гордовиту силу, заступництво і доброзичливість у ставленні до

лісів, що зростають у горах.

Текст вірша подається за книгою: Светльш источник. Средневековая поззия

Китая, Кореи, Вьетнама. - М.: Правда, 1989.

82

Розділ 4. Поет на тлі китайської культури (до вивчення творчості Лі Бо і Ду Фу)

Чого немає в китайській поезії, так це міфології. У порівнянні

з античною китайська міфологія виглядає дуже бідною. Вона ніколи

не була ґрунтом і арсеналом мистецтва, як в античності. Пан

ніколи не лякав німф у китайських лісах, а Діоніс ніколи не водив

галасливих компаній менад і сатирів під час весняного буяння

природи.

Зазначені вище особливості китайської поезії тісно пов'язані з

традицією ієрогліфа, що робить китайську поезію важкою у

сгфіґйнятті непідготовленим читачем, тим більше іноземним. Але

без китайської поезії світова література збідніє, зблякне. Тому

включення китайської поезії в шкільну програму цілком обґрунтовано,

оскільки сприяє розширенню культурно-естетичного круго-

юру учнів.

Хто ж він, китайський поет? Звернемось до його особи, хоча

деяких її рис ми вже торкатися.

Так, вже йшла мова про культ вень у китайському суспільстві

і про кар'єру чиновника як про мету молодої людини, і про те, що,

як правило, китайський поет - це чиновник. Поет-самоук, який не

пройшов тернистими шляхами китайської освіти, у Китаї просто

неможливіш. У Кіпаї не могло бути Роберта Бернса. Поет, що не

іає освіти, у Китаї не буде знати, про що писати і як писати. Він

не буде знати попередників, а значить, не буде поважати старших.

А це, знову ж таки, неггоітустимо в китайському суспільстві.

Не слід зневажливо ставитися до служби чиновника в старому

Кіпаї. Бюрократія - одне з наґоначніших його досягнень. Чиновники

становили основу дуже складного державного апарату Піднебесної,

займали посади за конкурсом, за результатами екзаменів.

Це носії високої культури. У Китаї не було творчої інтелігенції,

зате було чиновництво. За конфуціанською традицією, чиновник

повішен своїми знаннями допомагати мудрому управлінню

державою, відстоювати істину, а якщо до нього не прислухову-

ються — піти у відставку. Чиновник високого рангу, крім освічено-

гі, повішен був уміти складати вірші, малювати картини, не кажучи

вже про досконале володіння каліграфією.

83

ЯМ. Шкаруба, С.М. Шошура. Невгасиме сяйво художньої культури

Наведемо конкретні приклади з Танської епохи. Поет-

чиновник Чень Цзиан (661-702 рр.) гаклувався про народ, поезію

розглядав як форму служіння народові й державі. Поет Се Тяо був

правителем округу. Третій після Лі Бо і Ду Фу поет Танської епохи

Бо Цзюй І (772-846 рр.) поставив свою кар'єру чиновника на

службу поезії, а поезію - на службу сучасності. Згідно зі своєю

посадою він повинен був чинити тиск на селян, становищу яких

поет щиро співчував.

Не слід вважати, що посада чиновника чекала на поета. Бажаючих

було значно більше, ніж самих посад. Мен Хао-жень (689-