Тема 1.
Питання 1:
Небезпека - це властивість середовища проживання людини, що викликає негативну дію на життя людини, приводячи до негативних змін у стані його здоров'я. Ступінь змін стану здоров'я може бути різною в залежності від рівня небезпеки. Крайнім проявом небезпеки може бути втрата життя.
Безпека — cтан захищеності, коли кому-, чому-небудь ніщо не загрожує.
Національна безпека — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
Ри́зик — можливість того, що все відбуватиметься не так, як очікується, можливість припуститися помилки.
2-3
Джерелами (носіями) небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів (приклад: куля вбиває тварину або людину, але не пробиває кам'яну стіну).
Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається повною. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативним наслідкам існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину.
Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації - за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву тощо. Найбільш вдалою є класифікація небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. До четвертої групи віднесено три підгрупи: природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.
Ця класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.98 р. №1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на НС техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.
Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74.
Природні джерела небезпеки - це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин).
Техногенні джерела небезпеки - це передусім небезпеки, пов'язані з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного), транспортних засобів, горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурах та тиску, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання.
Джерелами техногенних небезпек є всі небезпеки, пов'язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Наприклад, виведена людьми порода собак - бультер'єр, яка небезпечна не тільки для чужих людей, а навіть для свого господаря, виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії. До соціальних джерел небезпек віднесено небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем людей. Це такі явища, як бродяжництво, проституція, п'янство, алкоголізм, злочинність, тощо. Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан; погані умови проживання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.
Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни. Але більшість джерел небезпек мають комбінований характер:
природно-техногенні небезпеки - смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель та інші явища, спричинені людською діяльністю;
природно-соціальні небезпеки - химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та ін.;
соціально-техногенні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.
Проте наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути спричинена якась шкода чи пошкодження. До цього може призвести конкретний вражаючий фактор.
Вражаючий фактор - це чинник життєвого середовища, який за певних умов завдає шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводить до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори поділяються на: фізичні, в тому числі енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, призводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми), соціальні (збуджений натовп людей) та психофізіологічні.
Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі й небезпечні.
Шкідливі - це чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.
Небезпечні - чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.
Такий поділ вражаючих факторів ефективно використовується в охороні праці для організації розслідування та обліку нещасних випадків і професійних захворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників і т.ін.
За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на: фізичні, хімічні, біологічні та психо-фізіологічні.
4
Аксіоми БЖД:
Усяка діяльність (бездіяльність) потенційно небезпечна.
Для кожного виду діяльності існують комфортні умови, що сприяють її максимальної ефективності.
Всі природні процеси, антропогенна діяльність і об`єкти діяльності мають схильність до спонтанної втрати стійкості або до тривалого негативного впливу на людину й середовище його перебування, тобто мають залишковий ризик.
Залишковий ризик є першопричиною потенційних негативних впливів на людину й біосферу.
Безпека реальна, якщо негативні впливи на людину не перевищують гранично припустимих значень із обліком їхнього комплексного впливу.
Екологічність реальна, якщо негативні впливи на біосферу не перевищують гранично припустимих значень із обліком їхнього комплексного впливу.
Припустимі значення техногенних негативних впливів забезпечується дотриманням вимог екологічності й безпеки до технічних система, технологіям, а також застосуванням систем екобіозагисту (екобіозахисної техніки).
Системи екобіозахисту на технічних об`єктах і в технологічних процесах мають пріоритет уведення в експлуатацію й засобами контролю режиму роботи.
Безпечна й екологична експлуатація технічних засобів і виробництв реалізується при відповідності кваліфікації й психофізичних характеристик оператора вимогам розроблювача технічної системи й при дотриманні оператором норм і вимог безпеки й екологічності.
Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, - системний аналіз. Системний аналіз - це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають в системах. Під системою розуміється сукупність взаємозв'язаних елементів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).
Під елементами (складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина - прикладом біологічної системи. Будь-які групи людей чи колективи - спільноти - є соціальними системами. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи: «людина - природне середовище», «людина -машина», «людина -машина - навколишнє середовище» тощо.
Системи мають свої властивості, яких немає і не може бути в елементів, що її складають. Ця найважливіша властивість систем, яка, зветься емерджентністю, лежить в основі системного аналізу.
Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворним елементом.
Будь-яка система є складовою частиною іншої системи або ж входить до іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи будь-якої системи можуть розглядатися як окремі самостійні системи.
Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина - життєве середовище».
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності - це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина - життєве середовище» або на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини.
Отже, при дослідженні проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи людей їх необхідно вивчати без відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонентів системи, до якої вони входять. Кожен з цих елементів впливає на інший і всі вони перебувають у складній взаємозалежності. Вони впливають на рівень життя, здоров'я, добробуту людей, соціальні взаємовідносини. У той же час від рівня життя, здоров'я, добробуту людей, соціальних взаємовідносин залежать стан духовної і матеріальної культури, характер і темпи розвитку останньої. А матеріальна культура є вже тим елементом життєвого середовища, який безпосередньо впливає як на навколишнє природне середовище, так і на саму людину.
Виходячи з цього, системно-структурний підхід у системі «людина - життєве середовище» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але й передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей.
Квантифікація (лат. quatum — скільки) — кількісний вираз, вимірювання, що вводиться для оцінки складних, якісно визначуваних понять.
Небезпеки характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, вірогідністю появи, розмірами зони дії. Потенціал виявляється з кількісного боку, наприклад рівеньшуму, запиленість повітря, напруга електричного струму. Якість відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад, частотний склад шуму, дисперсність пороши, рід електричного струму. Застосовуються чисельні, балльні і інші прийоми квантифікації. Мірою небезпеки може виступати і число потерпілих. Іншою мірою небезпеки може бути і приносимий її реалізацією збиток для навколишнього середовища, який тільки частково може бути зміряний економічно (в основному через витрати на ліквідацію наслідків). Найбільш поширеною оцінкою є ризик — вірогідність втрат при діях, зв'язаних з небезпеками.
Ідентифікація небезпек
Під ідентифікацією (лат. indentifico) розуміється процес виявлення і встановлення кількісних, тимчасових, просторових і інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, направлених на забезпечення нормального функціонування технічних систем і якості життя. У процесі ідентифікації виявляються номенклатура небезпек, вірогідність їхнього прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток і ін. параметри, необхідні для вирішення конкретного завдання.
Методи виявлення небезпек діляться на:
інженерний (визначають небезпеки, які мають імовірнісну природу походження);
експертний (направлений на пошук відмов і їхніх причин. При цьому створюється спеціальна експертна група, до складу якої входять різні фахівці, що дають висновок);
соціологічний (застосовується при визначенні небезпек шляхом дослідження думки населення (соціальної групи); формується шляхом опитів);
реєстраційний (полягає у використанні інформації про підрахунок конкретних подій, витрат яких-небудь ресурсів, кількості жертв);
органолептичний (використовують інформацію, що отримується органами чуття людини (зором, дотиком, нюхом, смаком і ін.). Приклади застосування — зовнішній візуальний огляд техніки, вироби, визначення на слух (за монотонністю звуку) чіткості роботи двигуна тощо.
Таксономія небезпек – класифікація та систематизування небезпек за окремими ознаками, наприклад за походженням (природні, антропогенні), за сферою проявлення (техногенні, соціальні, екологічні, побутові, виробничі), за характером дії на людину (механічні, енергетичні, хімічні, біологічні, психологічні, активні, пасивні), за наслідками дії на людину (захворювання, травми, загибель), за структурою факторів (прості, складні, похідні), за часом проявлення (імпульсивні, кумулятивні).
6. За класифікацією надзвичайні ситуації можна розподілити на: надзвичайні ситуації техногенного, надзвичайні ситуації природного, медико-біологічного характеру, надзвичайні ситуації іншого характеру, внаслідок яких загинуло І постраждало багато людей. За масштабом дії НС розподілені так: надзвичайні ситуації загальнодержавного масштабу, регіонального масштабу, місцевого масштабу, об'єктового масштабу.
До надзвичайних ситуацій техногенного характеру відносяться:
• транспортні аварії;
• пожежі, вибухи;
• аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин (СДОР);
• наявність в оточуючому середовищі шкідливих речовин понад гранично-допустиму кількість;
• аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин (РР);
• раптове зруйнування споруд;
• аварії на електроенергетичних системах;
• аварії на комунальних системах життєзабезпечення;
• аварії на очисних спорудах;
• аварії на системах життєзабезпечення;
• гідродинамічні аварії.
Надзвичайні ситуації природного характеру; . • геофізично небезпечні явища;
• геологічне небезпечні явища;
• метеорологічне та агрометеорологічне небезпечні явища;
• морські гідрологічне небезпечні явища;
• гідрологічне небезпечні явища;
• пожежі лісові та торф'яні;
• масова загибель диких тварин.
Надзвичайні ситуації медичного та біологічного характеру;
• інфекційні захворювання людей;
• отруєння людей;
• інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин;
• ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками;
• масові отруєння сільськогосподарських тварин. Надзвичайні ситуації Іншого характеру:
•збройні напади, захоплення І утримання важливих об'єктів або реальна загроза здійснення таких акцій;
• встановлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, організації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті;
• зникнення або крадіжка з об'єктів зберігання, використання, переробки та при транспортуванні;
• виявлення або вилучення особливо небезпечних предметів та речовини;
• інші події (не класифіковані).
7
джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо.
За джерелом походження розрізняють 6 груп небезпек: природні, техногенні, антропогенні, екологічні, соціальні, біологічні.
За характером дії на людину небезпеки можна поділити на групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні (ГОСТ 12.0.003-74)
За часом виявлення поганих наслідків небезпеки діляться на імпульсивні та кумулятивні.
За локалізацією небезпеки бувають: пов’язані із літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом.
За наслідками, що спричинили: втома, захворювання, травми, аварії, пожежі, летальні наслідки та ін.
За нанесенеми збитками: соціальні, технічні, екологічний, економічні.
Сфери прояву небезпек: побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича, військова та ін.
За структурою (будовою) небезпеки діляться на прості та похідні, що породжуються взаємодією простих.
За енергією, що реалізується, небезпеки діляться на активні та пасивні.
Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на: НС техногенного, НС природного, НС соціально-політичного та НС воєнного характеру.
З такою класифікацією узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74.
8
Організація життєзабезпечення населення в умовах НС - це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров'я і працездатності людей.
Цей комплекс включає:
управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;
захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;
забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;
захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);
житлове забезпечення і працевлаштування;
комунально-побутове обслуговування;
медичне обслуговування;
навчання населення методам захисту і діям в умовах НС;
розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;
санітарну обробку;
знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;
підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;
забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;
заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.
Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільної оборони при чіткому погодженні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах цивільної оборони і виконуються в період загрози та після виникнення НС.
З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності в НС передусім повинно бути проведено оповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організовано евакуацію.
Оповіщення населення здійснюється всіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.
Евакуація - це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.
Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим принципом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом, за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.
2 тема
1. Ри́зик — можливість того, що все відбуватиметься не так, як очікується, можливість припуститися помилки або Ризик — атрибут прийняття рішення у ситуації невизначеності.
Теорія ризику представляє собою розділ теорії ймовірностей, присвячений прийняттю рішень в умовах імовірнісної невизначеності. В основі даної теорії лежать поняття ризику, міри та ціни ризику, відносини індивідуума до ризику.
Аналіз ризику - основа для вирішення проблем безпеки населення і навколишнього середовища.
2. Індивідуальний ризик характеризує реалізацію небезпеки певного виду діяльності для конкретного індивідуума. Колективний ризик - це травмування чи загибель двох і більше осіб від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
3. Для кращого розуміння сутності ризиків треба дослідити їх класифікацію на основі істотних класифікаційних ознак.
Ризики можна поділити за критеріями сфери суспільних відносин:
- економічні;
- соціальні;
- політичні (пов’язані з протиправними діями, з точки зору норм міжнародного права, із заходами або акціями урядів іноземних держав по відношенню до суверенної держави або її громадян);
- військові.
За обсягом економічних суб’єктів ризики можна виділити:
- індивідуальні;
- універсальні.
Щодо природи виникнення ризики поділяються на:
- об’єктивні (виражають шкідливий вплив не контролюючих сил природи та інших випадковостей на об’єкт страхування, а також не залежать від волі та свідомості людини.);
- суб’єктивні (засновані на запереченні або ігноруванні об’єктивного підходу до дійсності, та пов’язані з недостатнім пізнанням навколишнього світу в об’єктивній реальності і залежать від волі та свідомості людини.).
За ступенем правомірності ризики бувають:
- виправданні (правомірні);
- невиправдані .
За характером ризики розрізняють на:
- статичні;
- динамічні.
За сферою виникнення ризики поділяють на:
- зовнішні;
- внутрішні.
За масштабом ризики бувають:
- локальні;
- галузеві;
- регіональні;
- національні;
- міжнародні.
За видами підприємництва ризики поділяються на:
- виробничі;
- фінансові;
- комерційні;
- юридичні;
- інвестиційні;
- інноваційні;
- страхові;
- технічні (виявляються у формі аварій через раптовий вихід з ладу машин або зброї у технології виробництва і мають універсальний характер, прийняття їх на страхування пов’язане з певними проблемами);
- маркетингові;
- транспортні (поділяються на КАСКО (пов’язанні з страхуванням самих транспортних засобів) та КАРГО (виникають при страхуванні вантажу який перевозиться));
- спеціальні (супутні перевезенню особливо цінних вантажів і можуть бути включені в обсяг відповідальності страховика).
За джерелом виникнення ризики бувають пов’язанні з:
- інформаційним забезпеченням;
- господарською діяльністю;
- непередбаченістю поведінки партнерів.
За організаційним середовищем ризики виникають:
- організаційні;
- економічні;
- моральні.
За джерелом небезпеки ризики відносять до:
- персональних (нещасний випадок, хвороба, смерть);
- кримінальних (пов’язані з цілеспрямованим впливом на людину в процесі присвоєння матеріальних благ);
- непереборні сили природи (пожежі, погодні умови, землетруси, повені).
В зарубіжній практиці широко застосовується класифікація ризиків за якою вони розділяються на:
- матеріальні (може бути виміряний у вартісному виразі) та нематеріальні;
- чисті (передбачають, або не сприятливий результат, або той стан який спостерігався до події, що мала місце) та спекулятивні (передбачають можливість виграшу і не приймаються на страхування);
- фундаментальні (виникають з причин які непідвладні, ані окремій людині, ані групі людей, але суттєво на них впливають) та специфічні (пов’язані з окремими особами та цілком придатні для страхування).
За можливістю страхування ризики поділяють на ті:
- що страхуються (складають обсяг страхової відповідальності страховика);
- що не страхуються.
4. За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.( Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня. Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку. Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків. )
5-7
У зв’язку із входом постанови Кабінету Міністрів України №1324 від 14 листопада 2007р. „Про затвердження Порядку розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки” визначені нові терміни планових перевірок суб’єктів господарювання (далі - підприємства) та обґрунтовано їх критерії на базі розподілення ступеня ризику їх господарської діяльності. А саме:
порогової маси небезпечних речовин, категорії та групи небезпечних речовин;
категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою будинків і приміщень;
важливості для національної безпеки країни та забезпечення життєдіяльності населення;
кількості людей, що постійно або тимчасово можуть перебувати одночасно на об’єкті;
поверховості або висоті будівель;
розташування споруд під землею;
наявності культурних, історичних, духовних та інформаційних цінностей;
рівня складності ліквідації можливої пожежі та її наслідків;
кількісної міри пожежної небезпеки, що враховує ймовірність настання негативних соціальних, екологічних та матеріальних наслідків від провадження господарської діяльності та можливих розмірів втрат від виникнення ймовірної пожежі.
Категорії вибухопожежної та пожежної небезпеки визначаються згідно з ОНТП 24-86, порогова маса небезпечних речовин, категорії та групи небезпечних речовин – згідно з постановою КМУ №956 від 11липня 2002р. „Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки”, потенційно небезпечні об’єкти – згідно з постановою КМУ №1288 від 29 серпня 2002р. „Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів”.
Відповідно до зазначених вище критеріїв підприємства незалежно від форми власності та видів господарської діяльності можуть належати до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.
До підприємств з високим ступенем прийнятного ризику належать суб’єкти, у сфері управління (власності, володіння, користування) яких перебувають:
потенційно небезпечні об’єкти та об’єкти підвищеної небезпеки;
промислові та складські будівлі (споруди), які належать до категорій А або Б за вибухопожежною небезпекою незалежно від площі, та промислові і складські будівлі, які належать до категорії В за пожежною небезпекою площею 5002 кв. метрів та більше;
підприємства, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, перелік яких затверджений постановою КМУ №1734 від 23 рудня 2004р.;
об’єкти з масовим перебуванням людей, зокрема аеропорти, морські, річкові, залізничні та автомобільні вокзали республіканського та обласного значення, станції метрополітенів;
висотні будинки(з умовною висотою понад 47 метрів);
підземні споруди різного призначення;
пам’ятки архітектури та історії, музеї, картинні галереї, бібліотеки, архіви, підприємства зв’язку, телерадіоцентри, банківські установи державного та обласного значення;
тваринницькі або птахівницькі комплекси з утриманням більш як 1000 голів тварин або більш як 100тис.голів птиці;
об’єкти нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, перепланування, розширення і технічного переоснащення.
До підприємства із середнім ступенем прийнятого ризику належать:
промислові та складські будівлі, які належать до категорії В за пожежною небезпекою площею менш як 5002 метрів;
об’єкти тваринництва або птахівництва з утриманням менш як 1000 голів тварин або менш як 100тис.голів птиці, сільськогосподарські та фермерські господарства, до виконання робіт в яких залучаються наймані працівники;
об’єкти з постійним або тимчасовим перебуванням у них менш як 50 осіб, зокрема об’єкти торгівлі, громадського харчування, підприємства побутового обслуговування (крім малих архітектурних форм);
будинки науково-дослідних установ, проектних та конструкторських організацій;
музеї, картинні галереї, бібліотеки, архіви, підприємства зв’язку, телерадіоцентри районного та місцевого значення, філії районних представництв банків;
будівлі підвищеної поверховості (з умовною висотою від 26,5 метрів до 47 метрів включно);
багатоповерхові гаражі та гаражі в цокольних та підвальних приміщеннях будинків різного призначення.
До підприємств з незначним ступенем прийнятного ризику належать:
державні, відомчі та кооперативні житлові будинки (крім будинків підвищеної поверховості та висотності;
дачні, садівницькі та гаражні кооперативи(крім багатоповерхових та підземних);
невеликі одноповерхові пересувні споруди, які не мають закритого приміщення для тимчасового перебування людей, або стаціонарні споруди, які мають закрите приміщення для тимчасового перебування людей і за зовнішнім контуром мають площу до 302 метрів, що виготовляються із полегшених конструкцій і встановлюються тимчасово без улаштування фундаментів;
інші суб’єкти господарювання, які не увійшли до суб’єктів господарювання з високим та середнім ступенем ризику.
6
Ризик – це частота реалізації небезпек технічного, хімічного,
біологічного та іншого об'єкта природного чи антропогенного характеру
(В. Маршалл).
Серед багатьох визначень цієї характеристики небезпеки найбільш уживаним
є наступне: ризик (R) – це кількісна оцінка небезпеки об'єкта чи явища.
У розглянутому випадку кількісна оцінка небезпеки – це відношення
числа тих чи інших несприятливих наслідків при реалізації небезпеки до
їхнього можливого числа за визначений період:
R = N/n,
(1.1)
де N – загальна кількість осіб, які можуть постраждати при реалізації
небезпеки; n – кількість осіб, які постраждали при реалізації
небезпеки.
При аналізі ступеня небезпеки розрізняють індивідуальний і соціальний
ризик.
Індивідуальний ризик характеризує ступінь реалізації конкретної
небезпеки для окремого індивідуума.
Соціальний ризик – ступінь реалізації конкретної небезпеки для
соціальної групи населення. Таким чином, можна зробити висновок, що
соціальний ризик – це залежність між частотою реалізації небезпек і
числом потерпілих при цьому людей.
В даний час виділяються
такі основні методологічні підходи до оцінки ступеня ризику:
Інженерний ? який ґрунтується на статистиці, розрахунку частоти
реалізації небезпеки, ймовірносному аналізу безпеки, побудові «дерева
небезпеки».
Моделювання ? який заснований на побудові моделей впливу негативних
факторів, що виникають при реалізації небезпеки, на біосферу, індивід,
соціальні, професійні групи, і т.п.
Експертний ? коли імовірність реалізації конкретної небезпеки, тобто
оцінка ступеня ризику визначається на основі опитування фахівців ?
експертів.
Соціологічний ? який ґрунтується на опитуванні населення.
7
в основі керування ризиком лежить логічний метод порівняння
витрат і одержуваного комплексного позитивного ефекту від зниження
ризику.
Традиційний підхід до забезпечення безпеки виробничих процесів базується
на принципі забезпечення 100 % безпеки. Як показує практика, така
концепція неадекватна законам, що відбуваються в техносфері. Вимога
абсолютної безпеки, яка є ідеальною з позицій гуманності, може
обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити абсолютну безпеку
(нульовий ризик) у діючих системах неможливо.
Виходячи з цього, фахівці з теорії безпеки життєдіяльності та розробники
антропогенних систем відкинули концепцію абсолютної безпеки, і прийняли
реальну концепцію прийнятного (припустимого) ризику. Суть цієї концепції
полягає в забезпеченні ризику такого рівня небезпеки, який сприймає
суспільство в даний період часу. Прийнятний ризик сполучає у собі
технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і представляє
компроміс між показником рівня безпеки і можливістю його досягнення.
Необхідність уведення «прийнятного ризику» зв'язана, в основному, з
економічними витратами, спрямованими на підвищення безпеки антропогенних
систем. Затрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки можна завдати
шкоди соціальній сфері, наприклад, знизити виплати постраждалим на
виробництві в результаті нещасних випадків, скоротити витрати на медичну
допомогу і т. ін.
Таким чином, в основі керування ризиком лежить логічний метод порівняння
витрат і одержуваного комплексного позитивного ефекту від зниження
ризику.
Таким чином, оцінка небезпеки тієї чи іншої системи через показник
ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки
техносфери. На додаток до технічних, організаційних, адміністративних
методів, що використовуються при рішенні задачі зниження ризику,
застосовуються також економічні методи керування ризиком – страхування,
грошова компенсація збитку, платежі за ризик і т.д. При цьому,
наприклад, фахівці ряду країн вважають за доцільне в законодавчому
порядку ввести квоти за ризик.
8
Останнім етапом методології аналізу ризику є інформування про
ризик. Iнформування про ризик - це процес розповсюдження
результатів визначення ступеня ризику для здоров'я людини і рішень
щодо його контролю.
На їх основі органи санепідслужби спільно з адміністративними
органами, з огляду на пріоритетність як окремих джерел
забруднення, так і провідних чинників, які формують найбільш
високий і небезпечний рівень ризику для здоров'я населення та
стану навколишнього природного середовища, розробляють комплекс
профілактичних заходів і черговість їх впровадження.
Цей аспект є принципово новим і відрізняє концепцію ризику
від попередніх концепцій, що використовувались при оцінці
небезпеки впливу шкідливих факторів оточуючого середовища на
населення.
Інформування про ризик. Інформування громадськості про можливий ризик, який містять у собі проблеми, що виникають, набуває все більшого значення в процесі управління проблемами. За своєю суттю інформування про ризик – це процес збирання науково обгрунтованих даних, пов’язаних з небезпекою для здоров’я людей і довкілля, а також доведення цих даних до відома широкої громадськості у зрозумілій та зваженій формі.
Останнім часом фахівцями розроблені моделі інформування про ризик, які виходять із загального посилання, що "перцепція (сприйняття) – це реальність", тобто вони базуються на концепції, яка вже давно стала органічною частиною методологічних підвалин паблік рілейшнз. Справді, інформування про ризик (процес комунікації з приводу ризику) та паблік рілейшнз як дисципліни мають багато спільного. Процес комунікації з питань ризику, так само як і паблік рілейшнз, має справу з станом високоемоційного людського сприйняття. Зокрема, коли йдеться про екологічні проблеми, їх супроводжують почуття страху, збентеження, розчарування та роздратування, полум’я яких може бути збите лише за допомогою авторитетної інформації про дані проблеми. Важливо пам’ятати, що вчасне поширення вивіреної інформації про ризик, який несуть з собою ті або інші проблеми, вже є важливим засобом зняття емоційної напруги, управління процесом розгортання проблеми.
Але нерідко трапляється й так, коли збурення емоцій може викликати не тільки відсутність інформації, але й нерозуміння висновків науки про певний істотний ризик соціального змісту. Тому постійне і наполегливе інформування необхідне і для просвіти населення, і для приглушення емоційної напруги. Перше і найголовніше правило реагування на усвідомлений громадськістю ризик можна було б сформулювати так: "стався до справи з усією відповідальністю".
3 тема
Природні небезпеки – це природні явища, які мають надзвичайний характер (стихійні лиха), порушують нормальну життєдіяльність населення, спричиняють загибель людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей. Це вулкани, землетруси, посухи, селеві потоки, повені, буревії, снігові лавини, зсуви, обвали, смерчі, масові торф’яні та лісові пожежі, снігові замети, довгочасні заливні дощі, сильні стійкі морози, а також епідемії, епізоотії, масове розповсюдження шкідників лісового і сільського господарства.
Деякі стихійні лиха (пожежі, обвали, зсуви і т.і.) можуть виникнути в результаті дій людини, але наслідки їх завжди є результатом дії сил природи.
Для кожного стихійного лиха характерна наявність властивих йому уражаючих факторів, що несприятливо діють на здоров’я людини.
Найбільших збитків завдають повені (40%), буревії (20%), землетруси і посухи (по 15%). Близько 10% загальної шкоди припадає на інші види стихійних лих.
У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не підкорені. Людство залишається залежним від природних явищ, які досить часто мають катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетруси, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють загибель багатьох тисяч людей, завдають величезних матеріальних збитків.
Найбільш серйозні збитки з усіх стихійних лих спричиняють:
повені - 40%, тропічні циклони - 20%, землетруси та посухи - по 15%.
Стихійні лиха - це природні явища, які мають надзвичайний характер і призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.
За місцем реалізації стихійні лиха поділяють на:
літосферні - тектонічні (виверження вулканів, землетруси, зсуви, селі);
гідросферні - топологічні (повені, снігові лавини, шторми);
атмосферні - метеорологічні (урагани, зливи, ожеледі, блискавки).