93.Сюрреалізм як засіб художнього самовираження.

Сюрреалізм сформувався як модерний художньо-літературний рух, гаслом якого стала тріада: “кохання, краса, бунт”. сюрреалізм можна назвати революційним перетворенням модерного мистецтва, яке, образно кажучи, відкрило нові двері сприйняття, ставши джерелом натхнення для багатьох мистецьких рухів. Спадщина сюрреалізму знайшла втілення в прозі (наприклад, “Новий роман”) і поезії, живопису та скульптурі, в театральному та кіномистецтві, в графіці та графіті. Ідеї та гасла, висунуті в сюрреалістичному русі. Сюрреалізм постав як втілення нового духу, духу модернізму, як логічний розвиток процесу бродіння ідей у культурному житті Європи початку ХХ ст.

94.Творчий шлях американського журналіста ,письменника, лауреата нобелівської премії е.Хемінгуея. Багатство творч. Спадщини митця.

Ернест Хемінгуей народився в Оук-Парку (Іллінойс) 21 липня 1899 року. Хемінгуей почав свою кар'єру письменником в реда газети в Канзас-Сіті у віці сімнадцяти років. Після вступу Сполучених Штатів у Першу світову війну, Ернест став добровольцем підрозділу швидкої допомоги в італійській армії. Під час служби на фронті, був поранений, і провів багато часу в лікарнях. Після повернення до Сполучених Штатів, Ернест Хемінгуей став репортером для канадських та американських газет і незабаром був відправлений назад в Європу, для того щоб бути в курсі таких подій, як грецька революція.

У двадцяті роки, Хемінгуей став членом групи американців-експатріантів в Парижі, що він описав у своїй першій важливій роботі, "І сходить сонце" (1926). Не менш успішною була робота "Прощавай, зброє!" (1929). Хемінгуей використав свій досвід в якості репортера в ході громадянської війни в Іспанії в якості фону для його самих амбітних романів "По кому дзвонить дзвін" (1940). Серед його пізніх робіт, найбільш видатна - короткий роман, "Старий і море" (1952), оповідання про подорож старого рибалки, його довгої і самотньою сутичкою з рибою і морем, і його перемогу в поразці.

У 1954 році Ернест Хемінгуей став лауреатом Нобелівської премії з літератури.

Ернест Хемінгуей, сам по собі, спортсмен - любив зображати солдатів, мисливців, тореадорів Його простий прози, його продумані діалоги, і його пристрасть до заниження особливо ефективні в його оповіданнях, деякі з яких зібрані в "Чоловіки без жінок" (1927) і "П'ята колона та перші сорок дев'ять оповідань" (1938). Останні роки в біографії Ернеста Хемінгуея заповнені хворобами, такими як діабет і гіпертонія. Однак він був поміщений в психіатричну клініку, де займалися тільки його "психічними розладами", застосовувалася електросудомна терапія. Після 20 сеансів Ернест Хемінгуей втратив пам'ять і здатність формулювати свої мили письмово. Помер Хемінгуей в штаті Айдахо 2 липня 1961.

95.Творчість г.Гарсія Маркеса- одна з найяскравіших ілюстрацій «магічного реалізму». Звернення до фольклорно-міфологічної традиції - найсуттєвіша риса творчості митця.

Роман Г.Гарсія Маркеса «Сто років самотності» є твором «магічного реалізму». А головним в творчості Гарсіа Маркеса - це проблема влади, її філософського та психологічного обгрунтування та причин її переродження в некеровану законами і мораллю деспотичну тиранію. Ця тема проходить через багато творів письменника, з яких у першу чергу слід

назвати збірку «Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабцю» (1972), роман «Генерал у лабіринті» (1989). Риси «магічного реалізму» Г. Г. Маркеса:  звернення до національних джерел, традицій;  синтез побутового і чарівного, сучасності та історії, дійсного й уявного;  філософська спрямованість творів;  узагальненість, універсалізм образів, ситуацій;  прийом очуднення («вивернути дійсність навиворіт, щоб розглянути, яка вона зі зворотнього боку» — Г. Г. Маркес);  осмислення історичного, культурного, соціального досвіду людства в конкретних художніх образах;  використання традиційних літературних сюжетів і мотивів;  «реальність дива» — буденне, звичне у супроводі чарівного, фантастичного, містичного.