46.Поєнання земного і космічного,буденного і вічного,»плоті і мрії»,трагедії і життєстверджуючої сили в творах Лорки.

У творах Лорки нам незавжди зрозумілі його образи(він був сюрреалістом)За своїм світоглядом він був пантеїст.Для нього Бог І природа це єиний світ,і всі елементи всесвіту:зірки,світло,тінь,тварини і рослини—наебто складаються з однієї речовини і тому не тільки порівюються одне з одним але й перетікають одне в одне,постійно містяться одне в іншому(наприклад,людське тіло порівнюється із землею).Як рантеїст поет усвідомлює,що світовий порядок побудовано на контрастах:житя і смерть,любов і ненависть,радість і горе.Він розуміє,що ці поняття є невідємні одне від одного,тому їхнє чергування є певним законом за яким існує всесвіт.Цю закономірність і відбиває Лорка у своїх творах.

Поетичні образи Лорки завжди обумовлені звуковою або зоровою асоціацією.Його знаменита «Гітара»--це ціла низка звукових асоціацій(плаче як вода,як вітер).

Коли ми прочитаємо «Касида про троянду»,то бачимо ,якою тугою наповнюється серце від співчуття отій красуні-троянді,яка шукає чогось конкретного,земного,а тягнеться « мовчки в небо»,до незнаного.

«Крик»,»Краєвид»--це вірші із збірки «Канте хондо»,і як стверджував Лорка ,то всі вони сповнені пантеїзму.Їх персонажі—це повітря,земля ,море,вітер,рідання.У вірші «Крик»,як натягнута струна гітари,що ось-ось не витримає і розірветься звучить крик,на який відгукується вся Андалусія.

Дія канте хондо завжди розвивається вночі,у суцільній темряві.Тільки морок і зірки стають свідками трагедій ,що не віддільні від людського життя(«Краєвид»)

«Циганський романсеро»--це власний міф поета прь Андалусію.Циганське,бо він найкраще визначав Андалусію,яка була не відкрита для ока.Письменник надав атмосфери загадковості і утаємничості,щоб читач сам міг зрозуміти ,по своєму .Біль—це герой книжки,який відчувається у кожному рядку,образі.А циганка із «Балада про чорну тугу»втілює обличчя цього болю,що зветься андалуською тугою—боріння розуму й душі з таємницею,яка оточує їх.Однією з таких таємниць є кохання—веде двобій зі смертю.

47) Поєднання реальності і міфотворчості. Особливості художнього стилю ф. Кафки.

У своєму творі «Перевтілення» Кафка поєднав фантастичне і дійсне. Звичайно ж дісним є зображення буденності головного героя – він біжить на роботу, заробляє гроші для сплачення боргів батьків, терпить свого начальника. Але він не потрібен своїй родині. Тобто дійсність – правда життя головного героя, те що він «маленька людина», нікчемна,яка сповнена болем, смутвком, яка ніколи не жила для себе, а тільки для інших, і навіть рідні його не цінували, а тільки користувалися ним. Фантастичне ж – перетворення Грегора на комаху, якою він і був раніше, але в середині самого себе.

48) Поняття про «новий роман»

Новий роман – жанровий різновид французького модерного роману, що є запереченням екзистенціалізму, в якому немає відображення дійсності, сюжетних композицій, зав’язки чи розв’язки, героя, кульмінації.

49) Поняття про «принцип айсберга»

Принцип айсберга - по­няття підтексту в літературі, тобто прихованого зміс­ту

50) Поняття про «магічний реалізм»

Магічний реалізм – напрям, у якому поєднуються елементи фантастичності та реальності. Його представником є Маркес.

51) Поняття про «потік свідомості»

Потік свідомості – прийом літератури модернізму. Він є екстремальною формою внутрішнього монологу.

52. Поняття про «театр абсурду».

“Театр абсурду” — найбільш значне явище театрального авангарду другої половини XX століття. З усіх літературних течій і шкіл “театр абсурду” є найумовнішим літературним угрупованням.

53. Поняття про абсурд.

Абсýрд— безглуздість, нісенітниця, те, що протирічить здоровому глузду. Також незвичайний, не логічний, дивний випадок або феномен, котрий не має сенсу, значення у розумінні людини та вважається протиріччям. Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях «література абсурду», «театр абсурду», які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п'єс), що змальовують життя у вигляді начебто хаотичного нагромадження випадковостей, безглуздих, на перший погляд, ситуацій (творчість Е. Іонеско, С. Беккета, окремі твори Ж.-П. Сартра, Альбера Камю).

Поняття абсурду відіграє важливу роль у філософії буття, екзистенціалізмі та дадаїзмі.