Висновки

Київська Русь була могутньою державою серед європейських країн, яка відіграла велику та значну роль в історії східнослов'янських народів так і в історії світовій..

Встановлення і розвиток соціокультурного світу Київської Русі сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвиткові східних слов'ян, значно посилювало їх у боротьбі із зовнішніми ворогами. Економічна та військова могутність активні дії на міжнародній арені висунули Київську Русь в число провідних країн світу. Успішно відбиваючи напади степових кочівників, Русь відігравала роль щита, який прикривав західноєвропейську цивілізацію від Сходу. Стародавня Русь мала великий вплив на міжнародній арені, і її втручання в той же час чи інший конфлікт було достатньо, щоб стримати його.

Великокняжа доба в історії України тривала до періоду підкорення її іноземними державами. Ця доба в соціокультурному розвиткові хреститься постійною боротьбою язичницьких сил із зростаючими християнськими впливами.У великокняжу добу Русі до хрещення Володимиром, на суспільне життя мали вплив язичницькі сили, які мали підтримку у родоплемінної знаті.

Часом, мимоволі, князі ставали залежними від підтримки язичницько-варязької дружини (Олег, на початку правління Володимир). На перехідному етапі від общинного ладу до феодальних відносин визріла потреба об'єднати Русь моноїстичною релігією. Для князя Володимира, оточеного християнськими сусідами-державами, був єдиний вибір-християнство. Окрім набуття права рівноправного учасника у міжнародних відносинах (договорів, права, а нефізичні сили), християнство ще до 988 року поширювалося .

Зокрема, варто відзначити місіонерську діяльність Кирила та Мефодія в Криму (Херсонес) і на Західну Русь через Моравію, на землі Галичини та Волині. Саме кирило-мефодіївська традиція, яка передбачала віротерпимість до язичництва, визначала софійний характер (універсальність) київського християнства, який формувався в оригінальному поєднанні здобутків східного (візантійського) і західного (католицького) християнства. Ця віротерпимість передбачала оязичнення нової віри та формування народного християнства-двовір'я.

Про толерантність київського християнства свідчать контакти Русі з католицькою церквою, які зафіксовані в римських джерелах.

Трансформація світогляду творчого язичника-русича відбувалася плавно в глибоко віруючого, активного члена суспільства. Саме цим світоглядом русичі відрізнялися від християн-жертв ортодоксальних Церков Сходу і Заходу. Цей християнсько-язичницький синкретизм впродовж кількох століть після запровадження християнства відчутно впливав на соціально-культурний розвиток.

Отже, через софійну характеристику київське християнство утвердило свою самодостатність на відмінність від своїх прототипів.

Хоч в Київській Русі розвиток державотворчих, соціокультурних процесів проводив іноді повільніше, ніж в країнах Західної Європи, вони носили глибокий і стійкий характер. Так, давньоукраїнське суспільство оминули хвилі Реформації церков Західної Європи, держав революції.

Необхідно пам'ятати, що соціокультурний світ русичів за своїм характером був європейським, але й зазнав значного впливу культур Сходу. Древня Русь підтримувала різносторонні зв'язки з багатьма країнами Заходу і Сходу. Особливо важливими і плідними були зв'язки Київської Русі із Візантією. Засвоюючи більш розвинуту візантійську культуру, і через неї досвід і надбання європейської і частково східної культур, все ж Київська Русь виявила і яскраву самобутність.

В той час Древньоруська держава займала важливе місце в суспільно-політичному житті всього континенту, про що,зокрема, свідчать розгалужені династичні шлюби великих київських князівств.

Роль Галицько-Волинського князівства яке основного суспільно-політичного центру всієї Русі після занепаду Києва була дуже значною. Саме це князівство сформувало ідею державності на давньоукраїнських землях, оберігаючи їх від поневолення сусідніми державами.

Продовжуючи кращі традиції руської культури, впливали також на культуру західноєвропейських країн. Для Західної Європи Галицько-Волинська Русь була форпостом східнослов'янської духовності.

Можемо стверджувати, що Галицько-Волинське князівство оберігало роздроблену Русь від передчасного поневолення та асиміляцій з боку Польщі і виконувати роль-бути містком єднання між Русю і Західною Європою.

Феномен незвичайного злету культури Київської Русі пояснюється тісними зв'язками з Візантією, країнами Європи та Сходом. Хоч їх вплив був вагомим, але не вирішальним. Щоб засвоїти здобутки інших народів і поєднувати їх з успіхом в мистецтві (культурі) необхідно мати й розвинутий соціокультурний світ для східних слов'ян. Високий рівень культури в Русі впливав на розвиток культур сусідніх держав. Так, описання давньоруських літописів і сам процес літописання простежувався у хроніках Матвея Паризького, польських та литовських хроністів. Величезний був вплив київського живопису та розпису храмів Польщі, Чехії, Готланду. Ці міцні культурні традиції Київської русі можемо простежити загалом у Східній Європі.