14.Елементи страхування: страховик, страхувальник, страховий тариф, страховий внесок, страховий ризик, страховий випадок, страховий фонд, страхова виплата.

Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

страхові внески - кошти відрахувань на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими

похованням, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ( 2464-17 ), кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які спрямовуються на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

Страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

15.За формами проведення страхування поділяється на добровільне та обов'язкове

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення такого страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно, відповідно до вимог чинного страхового законодавства. Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає уповноважений орган. Страховики мають право займатися тільки визначеними у ліцензії видами добровільного страхування. У ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачено 22 види добровільного страхування.

Обов'язкове страхування встановлює держава з метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства в цілому. Для здійснення обов'язкових видів страхування законодавчими актами визначаються перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права й обов'язки учасників страхування. Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбачений законом об'єкт, а другий не має права відмовити йому в цьому. У ст. 7 Закону України "Про страхування" визначено 34 види обов'язкового страхування.

Класифікація страхування за родом небезпеки страхових ризиків передбачає виділення видів страхування за діяльністю страховика (морське, авіаційне, автотранспортне тощо) та за видами ризиків (фінансові, кредитні, екологічні тощо).

За статусом страхувальника страхові послуги поділяють на такі, що надаються юридичним особам, а також такі, які обслуговують інтереси громадян. Ця класифікаційна ознака не поширюється на особисте страхування.

Класифікація страхування за організаційно-правовою формою страховика використовується з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності. Відповідно розрізняють:

— комерційне страхування (послуги надають страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств та товариств з додатковою відповідальністю);

— взаємне страхування (послуги надають товариства взаємного страхування);

— державне страхування (послуги надають державні страхові організації).

15.Класифікація страхування.– це система поділу с на сфери діяльності галузі підгалузі, види і форми.За об’єктами та ознакокою ризиків С класифікують так: Майнове С (пов’язане з правами володіння, розповсюдження і користування майном його страховим захистом); Особисте С (його об’єктом є життя, здоров’я, рацездатність, додаткова пенсія страхувальника); Страхування відповідальності (пов’язане з відшкодуванням страх-ником заподіяної ним шкоди фіз-ній або юр-ній особі або їх майну); Страхування підприємницьких ризиків (його об’єктами є ризики не одержання доходу, або настання збитків). Є дві форми С: обов’язкова і добровільна.

16. Страховий ринок — це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга — страховий захист — і на якому формуються попит і пропозиція на цю послугу. Об'єктивними умовами його існування є суспільна потреба у страхових послугах і наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку відбувається суспільне визнання страхової послуги, а його головною функцією є акумуляція та розподіл страхового фонду. Елементну структуру страхового ринку визначає характеристика його суб'єктів. До головних суб'єктів страхового ринку належать:

— страховики;

— страхувальники;

— страхові посередники.

Головне місце серед них посідають страховики та страхувальники. Залежно від специфіки страхового ринку, виділяють ще й інших учасників страхових відносин: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, орган державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андеррайдери, сюрвейєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери ).

16. Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок. Товаром цього ринку є страхова послуга — конкретний вид страхування. Страхові компанії, як правило, спеціалізуються на одній-двох галузях страхування. При цьому перелік їх страхових послуг та ціни на них різняться, що є предметом конкуренції. Як на будь-якому ринку, наявність певних послуг визначається попитом на неї, а ціна — врівноваженістю попиту і пропозиції.

Крім безпосередніх суб'єктів страхування, на страховому ринку діють страхові посередники — агенти і брокери. Страхові агенти укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Страхові брокери, також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії.

Функціонування страхового ринку пов'язане з такими поняттями як страхове поле і страховий портфель. Страхове поле — це наявність потенційних страхувальників з певного виду страхування.

Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування. Страховий портфель являє собою сукупність укладених певною компанією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів. Страховий портфель характеризує діяльність кожної компанії на ринку. Мета — сформувати якомога більший страховий портфель, адже це збільшує доходи і здешевлює страхування.

17.Учасниками процесу страхування є: страховики, страхувальники, страхові агенти, страхові брокери та ін. Закон України "Про страхування" дає таке визначення посередників: "Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або пе-рестраховика (тобто від другої сторони угоди) - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

18.Витрати страхової компанії, так само, як і доходи, пов’язані із двоїстим характером її діяльності. Виокремлюють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестиційної та фінансової діяльності, а також інших його доходів від звичайної діяльності та надзвичайних операцій).

Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає, безперечно, на «страхові» витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи: - виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами -страхування й перестрахування;

- витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

- витрати на утримання страхової компанії. Наступна група витрат страховика — витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування. У практиці західних страхових компаній ці витрати поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.

Аквізиційні витрати — це витрати, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових договорів страхування. Вони можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків; комісійну винагороду страховим посередникам (брокерам, агентам) за укладання й обслуговування договорів страхування; відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов’язані з виконанням їхніх обов’язків; оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики; витрати на виготовлення бланків страхової документації; витрати на рекламу і т. ін.

Інкасаційні витрати — це витрати, пов’язані з обслуговуванням готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання страхових премій у готівковій формі; витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій; на оплату банківських послуг, пов’язаних з інкасацією страхових премій.

Ліквідаційні витрати — це витрати, пов’язані з урегулюванням збитків. Вони включають оплату послуг спеціалістів зі з’ясування причин і визначення розміру збитків, завданих об’єктам страхування; витрати на нагромадження відповідної інформації; оплату банківських послуг, пов’язаних зі здійсненням виплат страхового відшкодування; витрати на проїзд аварійного комісара та експертів до місця страхової події і назад; судові витрати; поштово-телеграфні витрати з даного страхового випадку; відрахування в резерв збитків тощо.

Страхова організація може мати доходи:

від страхової діяльності;

від інвестиційної діяльності та розміщення тимчасово вільних коштів;

від інших операцій.

Доходи від страхової діяльності включають:

зароблені страхові платежі за договорами страхування та перестрахування;

комісійні винагороди за перестрахування;

частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;

повернуті суми із централізованих страхових резервів;

повернуті суми технічних резервів, відмінних від резерву незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством.