Суб'єктивний аргумент

Від брехливого аргументу треба відрізняти суб'єктивний аргумент. За допомогою брехливого аргументу намагають­ся ввести у суперечку завідомо хибну думку, змусити спів­розмовника прийняти її. Суб'єктивний аргумент також для нас може бути хибним твердженням, або недостатньо доведеним, однак при цьому ми знаємо, що наш співроз­мовник вважає його істинним. Його не вводять у свідо­мість супротивника, а лише запозичають у нього.

На суб'єктивний аргумент можна спиратися відкрито і приховано. У першому випадку говорять приблизно так: «Ви говорите так-то і так-то. Не будемо сперечатися з приводу того, істинною чи хибною є ваша думка. Однак з неї саме і випливає моя теза», або «Припустимо, що ваша точ­ка зору правильна...». Тут ми не приховуємо, що маємо сумніви щодо позиції супротивника. Однак якщо він вважається істинною, то не може не погодитися з істинністю нашої тези. У цьому випадку ми намагаємося схилити противника до нашої точки зору, спираючись на логічну послідовність його дій.

Відкритий суб'єктивний аргумент з моральної точки прийомом у суперечці. Однак на практиці час­тіше застосовуються приховані суб'єктивні аргументи.

Якщо в суперечці застосовується такий довід, то такти­ка поведінки сперечальників є зовсім іншою: нічого не го­ворять про ставлення до цього аргументу, навпаки, роб­лять вигляд, що погоджуються із супротивником, а далі починають обґрунтовувати свою тезу, спираючись на цей аргумент.

Аргумент до особи

Супротивнику приписуються такі недоліки, реальні або уявні, які зображають його у кумедному вигляді, крити­кують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань. Це дуже розповсюджений довід, який навіть має власну назву — argumentum ad personam.

Мета застосування аргументу до особи— відвернути увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і представити його особу як предмет звинувачень та критики.

Навіть якщо зауваження щодо супротивника є слушни­ми, цей прийом є некоректним, тому що змінює предмет суперечки.

Саме про цей аргумент йдеться в одній з гуморесок М. Жванець-кого. «Ми оволодіваємо значно вищим ступенем суперечки — супе­речкою без фактів. Суперечкою на темпераменті. Суперечкою, що переходить від голослівних тверджень на особу партнера. Що може говорити кульгавий про мистецтво Ван Гога? Якщо йому одразу заявити, що він кульгавий, він визнає себе переможеним. Про що може сперечатися людина, яка не обміняла паспорт? Які погляди на архітектуру може висловити чолов'яга без прописки? Впійманий на гарячому, він визнає себе переможеним. І взагалі, чи може нас цікавити думка людини лисої і з отаким носом?

Нехай спочатку виправить ніс, відростить волосся, набере вагу, виправить ходу, а вже потім висловить щось несуперечливе — ми його зрозуміємо».

Аргумент до особи має стільки ж різновидів, скільки якостей має людина. Можна нападати на особливості зов­нішнього вигляду, на поведінку опонента, його дії тощо. Так, наприклад, ви доводите співрозмовнику, що заробіт­на платня у викладачів американських університетів знач­но вища, ніж у викладачів українських вузів. А ваш опо­нент замість аналізу вашої аргументації промовляє: «Що ж ви ще й досі не виїхали до Америки ?»

Влучний приклад щодо застосування цього прийому на­водить німецький філософ Гегель у своїй роботі «Хто мис­лить абстрактно ?»

«Агов, стара, ти торгуєш тухлими яйцями! — говорить покупни­ця торгівці. — Що? — кричить та. — Мої яйця тухлі! Сама ти тухла! Ти мені смієш говорити таке про мій товар! Ти! Та чи не твого бать­ка воші в канаві заїли, чи не твоя мати з французами крутила, чи не твоя бабка здохла у богодільні! Бач, ціле простирадло на хустку пе­ревела! Знаємо, мабуть, звідки це ганчір'я! Якби не офіцери, не красуватися тобі у цьому вбранні! Порядні-то за своєю оселею слід­кують, а таким — саме місце у каталажці! Краще б дірки на панчо­хах заштопала!»

До числа аргументів до особи можна віднести випадки, коли з метою спростування обвинувачення намагаються навести позитивні якості підзахисного. З тонким гумором розкриває застосування таких аргументів А. П. Чехов в оповіданні «Випадок із судової практики».

«Коли товариш прокурора зміг довести, що підсудний винний і не заслуговує на поблажливість; коли він з'ясував, переконав і сказав: «Я закінчив», — піднявся захисник. Усі нашорошили вуха. Запанувала тиша. Адвокат заговорив, і пішли танцювати нер­ви ...ської публіки!

— Ми — люди, панове присяжні засідателі, будемо ж і судити по-людськи! — сказав, між іншим, захисник. — Перш ніж з'явитися перед вами, ця людина вистраждала шість місяців ув'язнення. Про­тягом цього часу дружина була без чоловіка, якого палко любить, очі дітей не висихали від сліз при думці, що поруч немає дорогого батька! О, якщо б ви подивилися на цих дітей! Вони голодні, бо їх нема кому нагодувати, вони плачуть, бо вони є глибоко нещасни­ми... Подивіться! Вони простягають до вас свої ручки, заклинаючи вас повернути їм батька!..Серед публіки почулись схлипування... Захисник говорив і говорив... Факти він упустив, а налягав біль­ше на психологію. — Знати свою душу — означає знати особливий, окремий світ, повний рухів. Я вивчив цей світ.. Вивчаючи його, я, визнаю, впер­ше вивчив людину. Я зрозумів людину... Кожний рух його душі го­ворив про те, що мій клієнт є ідеальною людиною...Судовий пристав перестав дивитися загрозливо і поліз до кишені за хусточкою... Прокурор, цей камінь, цей лід, найбездушніший з організмів, тривожно закрутився в кріслі, почервонів і став дивити­ся під стіл. Сльози заблищали крізь його окуляри.

«Треба мені відмовитися від обвинувачення! — подумав він. — Це ж якого фіаско можна зазнати. А?»— Подивіться на його очі! — вів далі захисник (підборіддя його Дрижало і крізь очі дивилася душа, що страждала). — Невже ці лагідні, ніжні очі можуть байдуже дивитися на зло­чин? О, ні! Вони, ці очі, плачуть! Під цими калмицькими вилицями приховані тонкі нерви! Під цими грубими, потворними грудьми б'ється далеко не злочинне серце! І ви, люди, наважитеся сказати, що він є винним? Тут не витримав і сам підсудний. Настала і його черга заплакати. Він заблимав очима, заплакав і стурбовано почав соватись. — Винний! — заговорив він, перебиваючи захисника — Винний! Визнаю свою провину! Украв і шахраював! Окаянна я людина! Гро­ші я зі скрині взяв, а шубу, що вкрав, наказав своячці своїй схова­ти... Каюся! У всьому винний!»

Аргумент до публіки

Замість обгрунтування тези, її істинності чи хибності об'єктивними аргументами, намагаються спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні при спорі. Скориставшись таким аргументом, людина звертається вже не до свого партнера по суперечці, а до інших учасни­ків або навіть до аудиторії, намагаючись при цьому пере­тягнути на свій бік якомога більше людей, апелюючи не до їхнього розуму, а передусім до їхніх почуттів.

Цей прийом має скоріше психологічну, ніж логічну природу, бо його дія перш за все розрахована на душев­ний, емоційний стан слухачів. Його дуже часто беруть на озброєння демагоги, які, не маючи розумних аргументів, намагаються замінити їх звертанням до почуттів тих, хто присутній при суперечці. Апеляція до почуттів аудиторії будується за допомогою зовнішньо ефектних прикладів. Різновидом такого прийому є широко відомий пропаган­дистський трюк, коли промовець звертається до аудиторії і присягається, що розуміє її потреби. Він немов би гово­рить: «Подивіться, який я близький вам, як я вас розумію, невже ви не підтримуєте мене?»

Іноді в ролі публіки може виступати навіть випадковий перехожий. Уявіть собі, ви сперечаєтеся зі своїм співроз­мовником у коридорі своєї установи, повз вас проходить людина, ваш опонент хапає його за руку і намагається втягнути в суперечку. «Ви тільки послухайте, що він гово­рить. Хиба це може бути істиною! Повтори ще раз свої ар­гументи!»

Особливої значущості цей аргумент набуває, коли спе­речальник намагається апелювати до матеріальної вигоди присутніх. Якщо йому вдалося показати, що їх доходи знизяться, кар'єра піде прахом тощо, то будьте певні, що цей аргумент був застосований дуже ефективно. А. Шо-пенгауер називає такий прийом «рубити дерево під корінь». Дійсно, якщо люди відчують загрозу своєму матеріально­му становищу, ніякі раціональні аргументи не зможуть їх переконати у зворотному. Спробуйте у військовій частині читати лекцію про необхідність скорочення озброєних сил, а у викладацькій аудиторії говорити про підвищення педагогічного навантаження.