3.9. Вирішення земельних спорів
У правовій доктрині земельні спори визначаються по-різному68. Нижче під земельними спорами ми будемо мати на увазі будь-які спори, що виникають із земельних відносин.
Відповідно до ст.158 ЗКУ, земельні спори вирішуються не лише (1) судом, а і (2) органами місцевого самоврядування та (3) виконавчої влади з питань земельних ресурсів:
«1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
5. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.»
Деякі вчені вказують на неконституційність даного положення. На їх думку, воно суперечить ст.124 КУ, за якою правосуддя здійснюється виключно судом.
На нашу думку, суперечність у даному випадку відсутня. Слід відрізняти поняття «вирішення спору» та «правосуддя». Вважаємо, що ці поняття співвідносяться між собою як ціле і частина. Відмежувальною ознакою правосуддя є те, що при його здійсненні вирішення спору характеризується остаточністю і неможливістю оскарження прийнятого рішення до іншої системи органів.
З іншого боку, на наш погляд, норми ст.158 ЗКУ, які дозволяють вирішувати земельні спори іншим органам, крім суду (а відповідно, і ст.ст.159-161 ЗКУ, які регламентують різні аспекти вирішення спорів цими органами), є декларативними і не мають практичного застосування. Вирішення спорів органами місцевого самоврядування та земельних ресурсів (ч.ч.3 та 4 ст.158 ЗКУ) не передбачає остаточності прийнятого рішення. Оскільки прийняте за результатами розгляду спору рішення не є виконавчим документом (ч.2 ст.17 ЗУ «Про виконавче провадження»), виконати його примусово неможливо. З огляду на це, незрозуміло, навіщо потрібно таке вирішення спору, і чи взагалі можна вважати, що спір у даному випадку «вирішується».
Певна практика розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, втім, існує. Проте назвати такий розгляд «вирішенням» спорів важко. Напр., в Житомирі діє комісія міськради по земельним спорам69; аналогічна комісія діє в Костополі70; узгоджувальна комісія по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування діє в Івано-Франківську71 тощо. Основною місією комісії по земельним спорам в Одесі є розгляд відмови суміжних власників та землекористувачів від погодження меж (ст.198 ЗКУ) при приватизації земельної ділянки, результатом якого може бути рекомендація міській раді прийняти рішення про приватизацію за відсутності погодження меж72.
Комісії також можуть пропонувати варіанти розподілу земельних ділянок, що перебувають у спільному користуванні. Діяльність комісій, по суті, більше нагадує не діяльність суду, а роботу медіатора-посередника, що сприяє досягненню сторонами мирової угоди.
NB. Трапляються випадки делегування повноважень щодо вирішення земельних спорів місцевих рад місцевим органам виконавчої влади – див., напр., рішення Запорізької міськради від 15.10.03 №43 «Про делегування повноважень Запорізької міськради районним адміністраціям щодо вирішення спорів з приводу суміжного землекористування»73. Як вже зазначалося, «вирішення» земельних спорів в описаних випадках повноваженням назвати важко, тому питання про те, чи відповідає закону делегування таких «повноважень», на детальний розгляд не заслуговує.
У більшості випадків спроба вирішити спір в позасудовому порядку виявляється невдалою, і врешті-решт спір опиняється на розгляді суду. З огляду на сказане, зосередимо увагу на вирішенням спорів судом.
Земельні спори, що вирішуються в порядку цивільного судочинства
Щодо позиції ВСУ щодо особливостей застосування загальними судами законодавства при розгляді земельних спорів див. Постанову Пленуму ВСУ від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». Процесуальний порядок вирішення спорів визначається ЦПК. На деякі особливості його застосування звертається увага у процитованій вище Постанові Пленуму ВСУ. Її положення не є обов’язковим для судів при вирішенні відповідних спорів, до того ж, чимало прикладів, коли ВСУ сам не слідує постановам свого Пленуму.
Нижче будуть розглянуті окремі проблемні питання, що виникають при розгляді земельних спорів в порядку цивільного судочинства (ті, що не були розглянуті при аналізі інших тем).
Спори про визнання недійсними, нечинними (скасування) державних актів про право власності на земельні ділянки є одними із найчисельніших. Позови про визнання недійсними державних актів (рідше – їх скасування) заявляються при приватизації частки у власності на земельну ділянку одним з її користувачів без згоди іншого74, при приватизації частини земельної ділянки, що перебуває в користуванні, без згоди інших користувачів75, за відсутності згоди суміжних власників або землекористувачів при встановленні межі76, у випадках, коли земельною ділянкою розпорядився неуповноважений орган77, коли суміжний користувач приватизував дві земельні ділянки одного виду цільового використання78, коли приватизовано земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок іншої особи79, коли на приватизованих сусідніх земельних ділянках власники «підняли трубу, по якій стікала дощова вода»80 тощо.
Вважаємо, що практика розгляду судами подібних спорів є неприпустимою, адже державний акт – це лише документ, що посвідчує право на земельну ділянку. «Спір» щодо державного акту – це в будь-якому випадку не спір про право. Відповідно, «спори» щодо недійсності (скасування) державних актів розглядатися судами не повинні.
Спори щодо дійсності договорів оренди земельних ділянок, земельних часток (паїв), договорів купівлі-продажу. Вище вже розглядалося питання про співвідношення неукладеності та недійсності договорів, а також проблеми кваліфікації договорів щодо земельних ділянок, що суперечать закону, як нікчемних (див. п. 2.1 теми «Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки», п. 5.2 теми «Право землекористування»).
Особливості вирішення спорів щодо визнання недійсними договорів оренди землі розглядалися вище у п.5.2 тем «Право землекористування», договорів оренди земельних часток (паїв) – у п.2.2 теми «Право на земельну частку (пай)».
Проблема. Апеляційний суд Закарпатської обл. (суддя Р.Ю. Кондор)81 слушно звертає увагу на те, що згідно із Законом України «Про судову експертизу» (ч.4 ст.7) для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань. Експертиза, отже, може доручатися і особам, що не внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів. Як зазначається, «не завжди виправдане «вузьке» розуміння питань щодо належного експерта призводить до того, що експертизи, які цілком можна провести силами різних фахівців у розумні строки, призначаються вкрай обмеженому колу експертів у області або експертним установам за межами області, які перевантажені дорученнями й інших органів, а це, в свою чергу, суттєво затягує розгляд справи і може тягти інші негативні наслідки».
Проблема. Найсерйознішою проблемою видається розгляд судами загальної юрисдикції справ за «спорами», які насправді спорами про право не є. Найяскравішим прикладом є «спори» щодо визнання недійсними (незаконними), скасування тощо державних актів, погодження меж тощо. До цієї ж групи належить, напр., спір про визнання недійсним проекту відведення земельної ділянки82. Суд відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що, зокр., проект «не є правовстановлюючим документом чи правочином». Як видається, у даному випадку слід відмовляти не у задоволенні позову, а у відкритті провадження.
Інший приклад – справа за позовом про визнання висновку про відновлення межі «недійсним як винесеного не уповноваженого на це органом»83 (РДА прийняла «заключение» про відновлення межі між домоволодіннями, що позивачі вважали вирішенням земельного спору). Справа розглядалася більше 5 років, складає 426 аркушів. Втім, видається, що предмет спору тут взагалі був відсутній, справа розгляду в суді не підлягала.
Спори, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства
Серед спорів, на які згідно із законом (ст.17 КАСУ) поширюється компетенція адміністративних судів, слід виділити насамперед (1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також (2) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Проблема. Питання розмежування юрисдикції між, з одного боку, адміністративними судами, та загальними та господарськими – з іншого вже тривалий час є складним, що обумовлено техніко-юридичними недоліками положень про підвідомчість КАСУ.
Після складного і болісного періоду невизначеності в Україні усталилася практика, яку спрощено можна виразити такою формулою: всі справи (навіть у разі, якщо суб’єктом спірних правовідносин є суб’єкт владних повноважень), де йшлося про захист оспореного або порушеного цивільного права у земельних правовідносинах, повинні розглядатися за правилами цивільного або, залежно від суб’єктного складу спірних правовідносин, господарського судочинства (див., зокр., п.15 Рекомендацій президії ВГСУ від 27.06.2007 №04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», розд.1 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 №6).
На наш погляд, такий підхід є цілком вірним, він повністю відповідає як ст.15 ЦПК, так і призначенню адміністративного судочинства: захистити в публічних правовідносинах «слабку» сторону – насамперед, фізичну особу, громадянина, і натомість обмежити жорсткими рамками «сильну» сторону - суб’єкта владних повноважень. Якщо йдеться про відносини, у якими сторони є рівними, а суб’єкт владних повноважень просто реалізує (як будь-який інший представник власника), напр., право державної власності на землю – жодного сенсу розглядати спір із таких відносин в порядку адміністративного судочинства немає.
Разом із тим, останнім часом досить поширеною є думка, що описаний вище усталений підхід до розмежування підсудності щодо вирішення земельних спорів між загальними та адміністративними судами має зазнати докорінних змін у зв’язку із ухваленням рішення КСУ від 01.04.2010 №10-рп/2010.
КСУ у своєму рішенні вказав, що при вирішенні питань місцевого значення (ч. 1 ст. 143 КУ), при вирішенні питань розпорядження землями територіальних громад (п.п. «а»-«г» ст. 12 ЗКУ) місцеві ради «діють як суб'єкти владних повноважень». Нарешті, положення п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ «слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності».
На перший погляд, і справді, в усіх описаних нормах КСУ «побачив» здійснення місцевими радами владних повноважень. Водночас, звертає увагу на себе те, що при винесенні рішення Суд не використовував формулювань на зразок «виключно» або «лише». Саме рішення КСУ також залишає чимало простору для тлумачення, і за одним з можливих тлумачень місцеві ради в описаних ситуаціях можуть діють як суб’єкти владних повноважень, але можуть виступати і в іншій ролі. На наш погляд, саме такий підхід і є єдино правильним, оскільки, вочевидь, і при «вирішенні питань місцевого значення», і при розпорядженні землями комунальної власності місцеві ради цілком можуть вступати у цивільні відносини, які повністю підпорядковуються принципу юридичної рівності сторін. Так, безглуздо було б оцінювати дії місцевої ради з точки зору принципів, закріплених у ч.3 ст.2 КАСУ, у випадку, коли йдеться про укладення договору оренди земельної ділянки.
Крім того, не менш важливо те, що при вирішенні питань, поставлених у конституційному поданні, КСУ ні прямо, ні опосередковано не тлумачив положень ЦПК та ГПК про юрисдикцію. Тому навіть якщо стати на позицію, за якою в рішенні КСУ йдеться про те, що всі і будь-які земельні спори з органами місцевого самоврядування, які виникають при «вирішенні питань місцевого значення» або при розпорядженні землями комунальної власності, є публічно-правовим і потрапляють до підвідомчості адміністративних судів, застосування ч. 2 ст. 4 КАСУ («[ю]рисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення») призведе до висновку, що, напр., земельний спір за участю ради щодо укладення договору оренди землі з громадянином буде розглядатися загальним судом як спір цивільний в силу положень ст. 15 ЦПК.
Таким чином, «механічна» відмова загальних судів від своєї юрисдикції у земельних спорах за участю рад (а за аналогією – й інших органів), що «вирішують питання місцевого значення» або розпоряджаються комунальними (за аналогією – державними) землями начебто на підставі рішення КСУ була б великою помилкою. У кожному випадку слід застосовувати не лише ст. 17 КАСУ, а і положення ЦПК та ГПК про підвідомчість, і, виходячи із аналізу спірних правовідносин, визначати їх характер. В деяких випадках такі відносини будуть публічно-правовими (напр., у випадку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами), а в деяких – цивільними або господарськими (напр., у випадку приватизації земельної ділянки шляхом її продажу на конкурентних засадах).
Слід відзначити, що саме такий підхід відображено у чинній редакції пп.1.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».
NB. Слід підтримати висловлену Н.В. Ільків та О.В. Ільницьким пропозицію щодо встановлення у процесуальному законодавстві порядку, за яким при виявленні непідсудності справи даному суду суд самостійно направляв справу до належного органу без повернення позивачеві84. Це тим більш доцільно за умов недостатньо чіткого законодавчого розмежування юрисдикції загальних, господарських та адміністративних судів.
Запропоноване правило варто доповнити іншим, яке заборонило б відмовляти у розгляді справи, спрямованої до певного суду судом іншої юрисдикції. Приклад такого правового регулювання дає Німеччина. Так, третє речення другого абзацу §17а Закону про судоустрій (Gerichtsverfassungsgesetz85) передбачає, що той суд, до якого інший суд передав справу як до компетентного, зобов'язаний дотримуватися цього рішення i не має права відхилити справу за непідсудністю.
Земельні спори, що розглядаються в порядку господарського судочинства
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1 ГПК України (далі - ГПК),
«Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.»
Насамперед, господарським судам підвідомчі спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів «та з інших підстав» (ст.12 ГПК). Це спори, пов’язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди земельних ділянок, спори щодо встановлення земельних сервітутів, спори про захист права власності та користування земельними ділянками тощо. Особливості вирішення таких спорів розглядаються у Постанові ВГСУ «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 №6.
Особливості вирішення господарськими судами окремих категорій спорів розглядалися в межах інших тем.
Проблема запровадження спеціальної земельної юрисдикції
У спеціальній літературі висловлюються пропозиції запровадити спеціальну форму та механізм вирішення земельних спорів, а також запровадити спеціалізовані земельні суди86. Як видається, у сучасних умовах, коли навіть існуючі суди стикаються із проблемами матеріального та фінансового забезпечення, а складність судової системі часто стає серйозною перешкодою для захисту порушених прав, запровадження спеціальної земельної юрисдикції видається невиправданим. Воно здатне ускладнити і без того доволі заплутану судову систему України. Не можна не погодитися із Н.В. Ільків та О.В. Ільницьким у тому, що, хоча історії відомий позитивний досвід запровадження спеціалізованих земельних судів або квазісудових установ, «на сучасному етапі це не ідеальне вирішення проблеми»87.
Більш перспективним є запозичення позитивного досвіду США та інших країн, де використовується т.з. медіація – посередництво, сприяння виробленню компромісу. По ряду категорій спорів досудове звернення до медіатора є обов’язковим. Медіація довела свою дуже високу ефективність і дозволила розвантажити суди. Як видається, правило про обов’язковість медіації доцільно було б передбачити для окремих земельних спорів (зокр., з приводу дотримання правил добросусідства, межових спорів тощо). Крім того, у США запроваджено суд для дрібних спорів, де справи розглядаються за спрощеною процедурою, позивачеві достатньо викласти сутність своєї вимоги. Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Сума позову обмежена, суд захищає право лише шляхом присудження до відшкодування шкоди, збитків або виконання грошового обов’язку в натурі. Такі суди також могли б сприяти ефективному захисту земельних прав і дозволили б розвантажити існуючу судову систему.
Варто зазначити, що і чинне процесуальне законодавство дозволяє ефективно вирішувати земельні спори, враховуючи при цьому їх специфіку. Так, вірно вчиняють ті суди, які у необхідних випадках проводять огляд спірної земельної ділянки за її місцезнаходженням (ст.140 ЦПК України)88. Разом із тим, далеко не завжди це доцільно, тому пропозиція зробити огляд земельної ділянки при вирішенні земельного спору обов’язковим, яка висловлюється деякими авторами, видається нам необґрунтованою.
|
Протокол про огляд доказів за їх місцезнаходженням (цифрову копію див. на сайті www.amm.org.ua) |
1 Земельное право Украины: Учеб. пособие / Под ред. Погребного А.А., Каракаша И.И. – К.: Истина, 2002. – С.417; Земельне право України: Підручник / М. В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П.Гетьман та ін.: За ред. М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С.179; Станкевич Н.Г. Земельное право: Учебное пособие. – Мн.: Книжный Дом, 2003. – С.214.
2 Ерофеев Б.В. Земельное право: Учебник для вузов / Под ред. акад. Г.В. Чубукова. – М.: Новый юрист, 1998. – С.254.
3 Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С.139; Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищий навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. – К.: «Ін Юре», 2001. – С.201.
4 ПКМ від 31.01.2007 №69 була передбачена реорганізація Державного комітету України по земельних ресурсах (Держкомзему України) шляхом перетворення в Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України), ПКМ від 13.02.2008 №48 Держземагентство реорганізовано (шляхом перетворення) у Державний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем України). Нарешті, УП від 09.12.2010 № 1085/2010 Держкомзем знову реорганізований у Державне агентство земельних ресурсів України.
5 ЛІГА-Закон // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_05_25/an/8/AP100200.html#8
6 Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П.Гетьман та ін.: За ред. М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С.180.
7 Аксененок Г.А. Земельное законодательство зарубежных стран. - М., 1982. - С.370, 372.
8 Аксененок Г.А. Земельное законодательство зарубежных стран. - М., 1982. - С.372-373.
9 Аксененок Г.А. Земельное законодательство зарубежных стран. - М., 1982. - С.372.
10 Землеустрій і кадастр. – 2004. - №1-2. – С.101-128.
11 Даниленко А.С. Роль реформування земельних відносин у розв’язанні соціально-економічних проблем розвитку українського села і сільських територій // Землевпорядний вісник. – 2005. - №1. – С.4.
12 Інтернет-сторінка Сумської обласної ради // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oblrada.sumy.ua/index.php?option=com_content&task-view&id=897&itemid=60
13 Детальніше з приводу правових аспектів зонування див.: Ріпенко А.І. Правове регулювання зонування земель (територій) у сучасних умовах // Держава і право. – Вип.47. – С.480-486; Ріпенко А. До питання правового регулюваня забудови та благоустрою територій міст України // Право України. – 2010. - № 1. – С.218-222; Ріпенко А. Зонування земель (територій) в межах населених пунктів та за їх межами: правові аспекти // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.myland.org.ua/userfiles/file/Ripenko_zoning.pdf.
14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.city.kherson.ua
15 Гусаков В., Валетта У., Нудельман В., Вашкулат О. Регулювання використання і забудови територій населених пунктів (зонінг). Довідник. – Київ, 1996. – С.11.
16 Гусаков В., Валетта У., Нудельман В., Вашкулат О. Регулювання використання і забудови територій населених пунктів (зонінг). Довідник. – Київ, 1996. – С.15, 51-52.
17 Гусаков В., Валетта У., Нудельман В., Вашкулат О. Регулювання використання і забудови територій населених пунктів (зонінг). Довідник. – Київ, 1996. – С.36.
18 Робинсон Николас А. Правовое регулирование природопользования и охраны окружающей среды в США. Пер. с англ. под ред. О.С. Колбасова и А.С. Тимошенко; Послесл. О.С. Колбасова. – М.: Прогресс, 1990. – С.9.
19 Робинсон Николас А. Правовое регулирование природопользования и охраны окружающей среды в США. Пер. с англ. под ред. О.С. Колбасова и А.С. Тимошенко; Послесл. О.С. Колбасова. – М.: Прогресс, 1990. – С.145.
20 Робинсон Николас А. Правовое регулирование природопользования и охраны окружающей среды в США. Пер. с англ. под ред. О.С. Колбасова и А.С. Тимошенко; Послесл. О.С. Колбасова. – М.: Прогресс, 1990. – С.10.
21 Земельний кодекс України: Коментар. – Х., 2002. – С.466.
22 Канаш О.П.Основні проблеми сільськогосподарського земельно-оціночного районування // Землевпорядкування. – 2001. - №4. – С.35-38.
23 Євсюков Т.О. Місце та роль земельного кадастру у процесі планування просторового розвитку // Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні: матеріали Міжнар. наук. конф. – У двох частинах (Київ, 13-14 квітня 2006 р.) / НАН України, Рада по вивченню продуктивних сил України. Редкол.: Данилишин Б.М. (відпов. ред.), Бистряков І.К., Новоторов О.С., Ніколаєнко Т.С., Кучер О.О., Осипенко В.М. – Київ: РПВС України, НАН України, 2006. – Ч. І. - С.49.
24 ІРЦ «Реформування земельних відносин в Україні» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://myland.org.ua
25 Інформація до засідання Комісії з опрацювання та комплексного вирішення питань реалізації державної політики у сфері раціонального використання та охорони земель від 28.05.2009 // Поточний архів Ради національної безпеки та оборони України.
26 ІРЦ «Моя земля» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://myland.org.ua
27 ІРЦ «Моя земля» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://myland.org.ua
28 З цього приводу див. також: Федорченко М., Янов О. Земельне право України: посібник для практиків у двох томах. Т. 1. Земельні відносини в населених пунктах / За заг. ред. М. Федорченка. – К., 2006. – С.136.
29 Технічні вказівки по складанню проектів встановлення меж сільських населених пунктів. – К.: Укрземпроект, 1991. – 24 с.
30 Варда Я., Клосовскі В. Острови надій: розробка стратегій локального розвитку. – 2-е вид. – Пер. з пол. М. Р. Желяк. – К.: Молодь, 2005. – С.41.
31 Таку думку поділяють А.Г. Мартин та А.І. Репенко: Мартин А., Ріпенко А. Землекористування в межах територіального моря // Правовий тиждень. – 2009. – 22 вересня. - №38 (164) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1394
32 Кулинич П.Ф. Державні акти на землю в системі виникнення земельних прав: минуле, сьогодення і майбутнє // Земельне право України. – 2006. - №5. – С.36.
33 Справа №2-430/09, розглянута Дубровицьким райсудом Рівненської обл. за позовом Дубровицької міськради до Дубровицької районної державної адміністрації, Селецької сільради, Управління Держкомзему у Дубровицькому районі, Т.Н.М. про визнання недійсним державного акта.
34 Обзоры результативности экологической деятельности. Украина. Второй обзор. – Нью-Йорк и Женева: ЕЭК ООН. Комитет по экологической политике, 2007. – С.59.
35 Кривов В.М. Екологічно безпечне землекористування Лісостепу України. – Проблема охорони ґрунтів. – К.: Урожай, 2006. - С.55.
36 Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищий навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинича. – К.: «Ін Юре», 2001. – С.230.
37 Див., наприклад, Волков С.Н. Землеустройство в условиях земельной реформы (экономика, экология, право). – М.: Былина, 1998. – С.54; Войтенко С.П., Володін М.О. Вітчизняні механізми територіального формування і планування землекористування через призму підготовки фахівців // Землевпорядкування. – 2001. - №3. – С.34; Новаковський Л.Я., Третяк А.М. Словник термінів і визначень у сфері земельних відносин та земельного кадастру. – К., 1998. – С.7; Хауке О.А. Очерки землеустроительного права. Вып.1. Понятие о землеустройстве, его задачи и основные черты. – М., 1914. – С.14.
38 Добряк Д.С. Концептуальні засади розвитку землеустрою // Землевпорядкування. – 2001. - №1. – С.31.
39 Радченко К.Г. Тенденції розвитку законодавства України у сфері землеустрою // Землевпорядний вісник. – 2003. - №4. – С.45-46.
40 Третяк А.М. Землевпорядне проектування: Теоретичні основи і територіальний землеустрій: Навч. посібник. – К.: Вища освіта, 2006. - С.204.
41 Третяк А.М. Землевпорядне проектування: Теоретичні основи і територіальний землеустрій: Навч. посібник. – К.: Вища освіта, 2006. - С.206.
42 Про підсумки роботи Держкомзему за 2006 рік та завдання на 2007 рік // Поточний архів Державного комітету України по земельних ресурсах.
43 Форум землевпорядників України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zemres.com/forum/viewforum.php?f=35.
44 Войтенко С.П.Удосконалення топографо-геодезичного забезпечення та підготовки фахівців у галузі кадастру // Землевпорядний вісник. – 2002. - №4. – С.90.
45 The Bogor Declaration. United Nations Interregional Meeting of Experts on the Cadastre, Bogor, Indonesia, 18-22 March, 1996. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.geom.unimelb.edu.au/fig7/Bogor/BogorDeclaration.html; The Bathurst Declaration on Land Administration for Sustainable Development, Bathurst, New South Wales, Australia, 22 October, 1999. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ddl.org/figtree/pub/figpub/pub21/figpub21.html
46 Сидоренко В.Н. Земельный кадастр: зарубежный опыт ведения // Экологическое право. – 2003. - №4. – С.41.
47 Колотинская Е.Н. Правовые основы советского земельного кадастра. – М.: изд-во Моск. Ун-та, 1980. – С.15, Колотинская Е.Н. Правовые основы земельного кадастра в России. – М.: Изд-во МГУ, 1968. – С.8.
48 Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. – С.60.
49 Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. – С.64-65.
50 Повідомлення ІРЦ «Моя земля» від 18.07.2008 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://myland.org.ua
51 Кулініч В.В., Мартин А.Г., Євсюков Т.О. Деякі аспекти вдосконалення земельно-кадастрового обліку для потреб еколого-економічної оцінки земель // Землевпорядний вісник. – 2004. - №4. – С.12-15.
52 Геодезія. Терміни та визначення. ДСТУ 2393-94. – К.: Держстандарт України, 1994.
53 Гнаткович Д.І. Розвиток науково-методичних положень державного земельного кадастру – інформаційної бази здійснення земельної реформи // Землевпорядний вісник. – 1998. - №3. – С.14.
54 Кулініч В.В., Мартин А.Г., Євсюков Т.О. Деякі аспекти вдосконалення земельно-кадастрового обліку для потреб еколого-економічної оцінки земель // Землевпорядний вісник. – 2004. - №4. – С.13.
55 Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. – К., 1998. – С.86.
56 Канаш О.П.Сучасні проблеми грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення // Землевпорядкування. – 2001. - №1. – С.62.
57 Шляхи підвищення ефективності управління земельними ресурсами міст України. – К.: ІРЦ «Реформування земельних відносин в Україні», 2005. – С.80.
58 Манько І.П.Удосконалення механізму грошової оцінки землі у реалізації державної земельної політики // Землевпорядний вісник. – 2003. - №4. – С.66.
59 Про підсумки діяльності Держкомзему за 2006 рік та завдання на 2007 рік // Поточний архів Державного комітету України по земельних ресурсах.
60 Манько І.П.Удосконалення механізму грошової оцінки землі у реалізації державної земельної політики // Землевпорядний вісник. – 2003. - №4. – С.66.
61 Юридическая практика. – 2003. - №13. – 1 квітня.
62 Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. – С.6.
63 Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні / А.С. Даниленко, Ю.Д. Білик, М.Ю. Гарбуз та ін.; За ред. Ю.Д. Білика – К.: Урожай, 2004. – С.84.
64 Єдиний державний реєстр судових рішень // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9171610.
65 Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. – С.56-57.
66 Гринько С.В. Правові аспекти реєстрації прав на землю: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. – С.58.
67 Федорченко М., Янов О. Земельне право України: посібник для практиків у двох томах. Т. 1. Земельні відносини в населених пунктах / За заг. ред. М. Федорченка. – К., 2006. – С.54.
68 Осокин Н.Н. Разрешение земельных споров по законодательству РСФСР // Вестник Московского университета. Серия ІІ. Право. – 1992. - №1. – С.44; Станкевич Н.Г. Земельное право: Учебное пособие. – Мн.: Книжный Дом, 2003. – С.281; Лейба Л.В. Правове регулювання вирішення земельних спорів. – Дис. … к.ю.н. … 12.00.06. – Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2005. – С.6.
69 Матеріали справи №2-1716/09, розглянута Богунським райсудом м. Житомира, про визнання рішення недійсним, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
70 Справа №2-598/09, розглянута Костопільським райсудом Рівненської обл., про розподіл земельної ділянки, яка знаходиться у спільному користуванні.
71 Положення затвердження рішенням виконкому Івано-Франківської міськради від 16.06.1999 №262.
72 А.І. Ріпенко. Приватне повідомлення.
73 Матеріали справи №2-4019/09, розглянута Шевченківським райсудом м. Запоріжжя, про закріплення норми земельної ділянки, усунення перешкод в здійсненні права на приватизацію земельної ділянки.
74 Справа №2-1716/09, розглянута Богунським райсудом м. Житомира про визнання рішення недійсним, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
75 Справа №2-127/09, розглянута Рівненським міським судом за позовом Т.В.П. до Т.Б.П. про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки.
76 Справа №2-138/09, розглянута Корольовським райсудом м. Житомира за позовом Б.Р.Й. до Т.І.А., управління земельних ресурсів про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Житомирської міськради про передачу у власність земельної ділянки Т.А.П, а також визнання недійсними державних актів на право власності.
77 Справа №2-176/09, розглянута Житомирським райсудом за позовом райпрокурора в інтересах П.Л.В. до Кам’янської сільради та М.В.В. про визнання недійсним рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку.
78 Справа №2-71/09, розглянута Волочиським райсудом Хмельницької обл. за позовом С.С.В. до М.М.І. про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою (зустрічний позов).
79 Справа №2-36/2009, розглянута Черкаським райсудом Черкаської обл. за позовом Т.Т.М. до Б.Л.І., Білозерської сільради про визнання недійсним і скасування рішення сільради та державного акту на землю.
80 Справа №2-1184/09, розглянута Шепетівським міськрайсудом Хмельницької обл.., за позовом Б.Н.М. до М.Н.С., К.Н.А. про визнання недійсними актів приватної власності на землю.
81 Лист Апеляційного суду Закарпатської обл. від 07.05.2010 №1-13/6 // Поточний архів Верховного Суду України.
82 Справа №2-3422/09, розглянута Голосіївським райсудом м. Києва за позовом М.О.Г. до ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київради про визнання недійсним проекту відведення.
83 Справа №2-8/09, розглянута Нахімовським райсудом м. Севастополь за позовом Д.В.А., А.Ф.Ш. до Нахімовської РДА м. Севастополя про визнання висновку недійсним.
84 Ільків Н.В., Ільницький О.В. Окремі процесуальні аспекти судового вирішення земельних спорів // Земельне право України. – 2006. - №8. – С.11-13.
85 Ein Service des Bundesministeriums der Justiz in Zusammenarbeit mit der juris GmbH - www.juris.de // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gesetze-im-internet.de/bundesrecht/gvg/gesamt.pdf
86 Гуменюк В. Спеціалізованим судам – бути! // Землевпорядний вісник. – 2008. - №1. – С.28; Лейба Л.В. Деякі питання судового захисту земельних прав // Земельне право України. – 2006.- №4. – С.11-17; Лейба Л.В. Правове регулювання вирішення земельних спорів. – Дис. … к.ю.н. … 12.00.06. – Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2005. – С.139-141, 160, 165.
87 Ільків Н.В., Ільницький О.В. Окремі процесуальні аспекти судового вирішення земельних спорів // Земельне право України. – 2006. - №8. – С.16-17.
88 Див., наприклад, цивільні справи: №2-66/09, розглянута Марганецьким міськсудом Дніпропетровської обл. за позовом В.О.А. до Г.Н.Д. про встановлення земельного сервітуту; №2-195/09, розглянута Корецьким райсудом Рівненської області, за позовом Г.О.К. до З.М.М. про усунення перешкод в користуванні землями загального користування та присадибною земельною ділянкою.