Тема 10. Міжнародні фінанси

1. Сутність міжнародних фінансів, їх функції та структура

2. Міжнародний фінансовий ринок.

3. Міжнародні і регіональні фінансові інститути, їх функції та вплив на національні економіки.

1

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено широким розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, широкомасштабним переміщенням капіталів, об’єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі.

Міжнародні фінанси – одна із основних форм міжнародних економічних відносин.

Як економічна категорія, міжнародні фінанси – це сукупність відносин, пов’язаних з рухом валютно-фінансових потоків, які виникають у зв’язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства, через дію ринкового і неринкового механізмів.

Суб’єкти міжнародних фінансів:

• держави;

• міжнародні фінансові організації і інститути;

• юридичні особи ( особливо ТНК – транснаціональні компаниії);

• фізичні особи.

Міжнародні фінансові відносини можна згрупувати наступним чином:

1. відносини між суб’єктами господарювання різних країн;

2. взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами різних країн;

3. взаємовідносини з урядами різних країн з міжнародними фінансовими організаціями;

4. взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інститутами.

За формою, міжнародні фінанси – це фонди фінансових ресурсів, які утворюються в результаті перерозподільних відносин і використовуються для безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

З організаційного погляду міжнародні фінанси – це сукупність банків, валютних і фондових бірж, міжнародних фінансових інститутів, регіональних фінансово-кредитних установ, через які здійснюється рух грошових потоків.

Функції міжнародних фінансів:

1. перерозподільна;

2. контрольна;

3. регулююча – координуюча – пряйняття узгоджених рішень, щодо міжнародних фінансів, розробці поточної, стратегічної міжнародної, фінансової політики.

Міжнародні фінанси складаються:

1. Міжнародний фінансовий ринок;

2. фінанси міжнародних організацій;

3. міжнародні фінансові інститути.

2

Світовий фінансовий ринок – це система ринкових відносин, яка забезпечує акомуляцію і перерозподіл світових фінансових потоків.

Об’єктивною основою становлення і розвитку фінансового ринку є розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, концентрація фінансового капіталу.

За рівнем організації і функціонування, світовий фінансовий ринок об’єднує:

• національні фінансові ринки країни;

• міжнародний фінансовий ринок.

На відміну від національних, міжнародні фінансові ринки відрізняються великими обсягами операцій, у них відсутні географічні кордони, операції проводяться цілодобово. Їх учасники переважно фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом.

Найчастіше виділяють такі основні елементи міжнародного фінансового ринку:

1. міжнародний валютний ринок;

2. міжнародний ринок боргових зобов’язань ( у тому числі міжнародних банківських кредитів і цінних паперів);

3. міжнародний ринок цінних паперів;

4. міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів).

Валютний ринок – це система економічних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів у іноземних валютах і розміщення тимчасово-вільних валютних коштів, а також сукупність установ і організацій, які забезпечують рух валютних інструментів.

Суб’єкти валютного ринку:

• державні установи ( Державні казначейства);

• юридичні і фізичні особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю;

• банківські установи, великі транснаціональні банки;

• валютні і фондові біржі.

Значення міжнародного валютного ринку полягає у здійсненні міжнародних розрахунків, у регулюванні валютних курсів, диверсифікації валютних резервів,хеджуванні валютних резервів, в отриманні учасниками валютного ринку, прибутку у вигляді різниці курсів валют, узгодженні валютної політики в межах світового господарства.

За масштабами операцій, валютний ринок перевищує інші складові міжнародно-фінансового ринку.

Основна частина міжнародних валютних операцій припадає на 3 світові фінансові центри: Лондон, Токіо, Нью – Йорк.

Міжнародний ринок боргових зобов’язань – це сфера обігу боргових зобов’язань, які гарантують кредиторові право стягувати борг з боржника.

З організаційного погляду – це міжнародний ринок кредитних ресурсів, сукупність установ і організацій, з допомогою яких здійснюється рух позикового капіталу в сфері міжнародних еономічних відносин.

Кредитори на цьому ринку:

• приватні банки;

• фірми;

• небанківські фінансові установи.

Міжнародний ринок боргових зобов’язань складається з 2 головних елементів:

1. міжнародний ринок банківських кредитів;

2. міжнародний ринок боргових цінних паперів (облігіцій).

Міжнародний кредит виконує такі функції:

• забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів, активізує процеси концентрації і централізації капіталу;

• забезпечує економію затрат обігу у сфері витрат;

Міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50 роках ХХ ст.

У міжнародному кредитуванні застосовуються сендиковані кредити, які надаються банківськими сендикатами.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів – це складова міжнародного ринку кредитних ресурсів і водночас сегмент міжнародного ринку цінних паперів , де обертаються короткострокові і довгострокові боргові інструменти.

На міжнародному ринку боргових цінних паперів обертаються:

1. іноземні облігації – цінні папери, емітовані не резидентом у національній валюті. Валюта від емісії є іноземною для емітента.

На ринках іноземних облігацій інвесторами переважно є:

• страхові компанії;

• ощадні банки;

• ПФ.

В сучасних умовах основні емітенти іноземних облігацій: США, Швейцарія, Японія.

2) єврооблігації – боргові цінні папери на пред’явника, для отримання довговстрокової позики на євроринку.

Дохід сплачується щороку, а погашенні в кінці строку.

Єврооблігації розміщуються на фінансових ринках одночасно кількох країн на відміну від іноземних облігацій.

Розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним транснаціональним сендикатором.

Ринок єврооблігацій – це важливе джерело фінансування середніх та довгострокових інвестицій транснаціональних корпорацій.

Держава використовує єврооблігації для покриття дефіциту бюджету та рефінансування старих позик, а на ринку випускають також боргові цінні папери, які називають євронотень – векселі, а депозитні сертифікати ( до 1 року), які випускаются першокласними позичальниками за межами країни походження валюти в рамках середньострокових кредитних програм з банківською гарантією розміщення. Випускають інвестиційні банки з метою зниження ризиків в умовх кризи.

Міжнародні ринки прав власності – це сфера купівлі-продажу цінних паперів, які засвідчують участь інвестора в капіталі підприємств ( акції, депозитарні розписки).

Види акцій:

• євроакції – емітуються міжнародним кредитно – фінансовими інститутами і розміщується одночасно на різних ринках.

Міжнародні ринки похідних фінансових інструментів або деривативів охоплюють обіг таких інструментів, як:

• ф’ючерсний контракт;

• опціон.

Фінансові деривативи – це інструменти торгівлі фінансовим ризиком, вартість яких прив’язана до ціни інших активів.

3

Фінанси міжнародних організацій. Організація Об'єднаних Націй (ООН) була заснована наприкінці Другої світової війни. У 2005 р. світова громадскість широко відзначила 60-річний ювілей цієї організації, яка була і залишається головним світовим центром координації зусиль з підтримання миру, зміцнення безпеки, розвитку міжнародного співробітництва. Економічна діяльність ООН включає чотири головні напрями:

1) вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

2) сприяння економічному співробітництву держав з різними рівнями соціальноекономічного розвитку;

3) сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

4) вирішення проблем регіонального економічного розвитку.

Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея, Економічна і соціальна рада, Секретаріат. Крім цих трьох головних органів економічного , фінансового співробітництва, в рамках ООН успішно функціонують и інші організації ООН, діяльність яких у сфері економічних і фінансових відносин досить помітна. Серед них - Конференція з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД),

Ортнізація з промислового розвитку (ЮНІДО). Програма розвитку Організації

Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії (наприклад, Європейська економічна комісія) та ін.

Бюджет ООН формусться за рахунок внесків країн-членів. Хартія ООН зобов'язує країни-члени регулярно сплачувати членські внески. Згідно з чинними правилами щорічні внески в основний (так званий регулярний) бюджет організації треба вносити до 31 грудня відповідного року. У ст. 19 Статуту ООН передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в Генеральній Асамблеї. Розмір внесків визначається Асамблеєю за рекомендацією комітету з внесків. Квоти внесків залежать від рівня економічного розвитку країни і розраховуються відповідно до ВНП , рівня доходів на особу цієї країни. Тому приблизно 75 % коштів до бюджету ООН надходить від десяти найбагатших країн. Асамблея встановила максимум - 25 % бюджету, і мінімум - 0,01 %. Зокрема США сплачують у регулярний бюджет ООН 25 % його суми, Японія - 11,38, Німеччина - 8,9, Франція - 6, 25, Велика Британія - 4, 86, Італія - 3,39, Канада - 3, 09 %.

Додатковим джерелом доходів бюджету є добровільні внески. Крім відрахувань у регулярний бюджет, для держав-членів встановлюються також розміри внесків відповідно до модифікованого варіанта основної шкали покриття витрат тимчасових Збройних сил ООН.

За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини: адміністративні та накладні витрати (38 %) і програмні видатки (62 %). Зважаючи на те, що на початку XX ст. ООН переживає дві взаємопов'язані кризи - фінансову (держави-члени не виконують своїх фінансових обов'язів згідно зі Статутом) і бюджетну (об'єктивна необхідність суттєвого скорочення бюджету) - було поставлено на порядок денний завдання скоротити адміністративні витрати до 25 %, що дасть можливість спрямувати вивільнені кошти на соціально-економічні програми. Видатки бюджету ООН плануються в розрізі окремих

підрозділів та організацій. При цьому також виділяються адміністративні й накладні витрати та кошториси на окремі програми, що виконуються певним підрозділом. Фінансування з бюджету ООН окремих країн здійснюється через реалізацію на їх території відповідних програм, а не у формі прямого виділення коштів. Наприклад, вУкраїні реалізуються проекти за Програмою розвитку (ПРООН), Управління Верховного комісара у справах біженців. Дитячого фонду ЮНІСЕФ, Фонду народонаселення Міжнародної організації праці, Міжнародного агентства з атомної енергії.

Таким чином, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн – членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам – членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових і валютних питань. Отже, МВФ у своїй діяльності поєднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.