Принципи виплат соціальної допомоги:
Принцип субсидіарності - виплати здійснюються в залежності від потреби, але з обліком того, протягом якого часу страхувальник платив внески в фонд.
Принцип солідарності - виплати не залежать від податків, що сплачуються громадянином, і страхових внесків і визначаються тільки ступенем потреби.
Основні риси опіки:
соціальна допомога зорієнтована на індивідуальну нужденність одержувача;
фінансування здійснюється із бюджету;
розмір допомоги не залежить від раніше сплачених внесків;
допомога надається лише у випадку неможливості для одержувача самостійно вийти зі скрутного становища за рахунок власних доходів і майна.
Функції соціального страхування включають:
1. Формування грошових фондів, з яких покриваються витрати, пов'язані з життєдіяльністю непрацездатних і осіб, що не беруть участі в трудовому процесі (фінансово-стабілізаційна функція);
2. Забезпечення необхідної структури трудових ресурсів (демографічна функція);
3. Зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих (безробітні, інваліди) громадян та сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу (соціально-стабілізаційна функція);
4. Підтримка сформованого матеріального рівня застрахованого, якщо звичайне джерело доходу стає для нього недоступним (захисна функція);
5. Відшкодування збитку з втрати працездатності і збитку здоров'я за допомогою матеріального відшкодування втрати заробітку, а також оплати послуг у зв'язку з лікуванням і реабілітацією (компенсаційна функція);
6. Забезпечення застрахованим (і членам їхніх родин) покриття усіх витрат, достатніх для нормального протікання відтворювального циклу, що охоплює практично весь життєвий цикл, у випадку хвороби, старості, інвалідності, безробіття, вагітності (відтворювальна функція);
7. Вплив на суспільний розподіл і перерозподіл: соціальні виплати збільшують частку вартості, що направляється на споживання застрахованим; це полягає в поділі матеріальної відповідальності за соціальні ризики між усіма застрахованими, роботодавцями І державою (перерозподільча функція);
8. Узгодження інтересів соціальних суб'єктів з ряду принципових для життєдіяльності найманих робітників питань (стабілізуюча функція).
Використовують також іншу класифікацію функцій соціального страхування
1) Соціально-гарантійна: надання страхового захисту особам, що включені у систему соціального страхування, при настанні відповідних умов.
2) Економічні функції:
Акумулююча - концентрація ресурсів для фінансування соціальних послуг за рахунок збору страхових внесків і формування самостійних страхових фондів;
Інвестиційна - додаткове нагромадження страхових фондів шляхом одержання інвестиційного доходу від вкладень тимчасово вільних коштів.
3) Регулююча функція забезпечує:
чисельність та структуру трудових ресурсів;
вирівнювання життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу, а також працюючих та непрацюючих громадян.
Еволюція принципів соціального страхування включає:
1) індивідуалістичну концепцію суспільних відносин;
2) принципи по моделі Бісмарка;
3) принципи згідно плану Беверіджа;
4) принципи Міжнародної організації праці (МОП).
Індивідуалістична концепція суспільних відносин
Сутність концепції індивідуального страхування полягає в тому, що грошові кошти, які працівник отримує за свою працю, повинні бути поділені на дві частини:
для поточного споживання та
для забезпечення власної соціальної безпеки у майбутньому шляхом заощадження коштів через ощадні каси.
Мета індивідуального страхування, крім забезпечення соціальної безпеки, відповідала тодішньому ідеалу робітничого класу: накопичення з надією вийти в один щасливий день із положення робітника, придбавши власність, яка сама по собі є однією з найвищих форм матеріального забезпечення.
Модель Бісмарка (кінець 19 століття) визначається наступними принципами:
забезпечення засновано виключно на праці і тому обмежене лише працюючими особами
обов’язкове забезпечення лише для тих найманих працівників, заробітна плата яких нижча визначеної мінімальної суми, тобто для тих, хто не може користуватись індивідуальним страхуванням;
забезпечення засноване на методології страхування, що встановлює паритетне відношення між внесками найманих працівників та працедавців, а також між виплатами та внесками;
забезпечення, яким управляють самі працедавці та наймані працівники.
обов’язковий характер системи соціального страхування на території держави.
План Беверіджа (сорокові роки 20-го століття) базується на принципах:
універсальність,
єдність та
інтеграція.
Забезпечення повної зайнятості – ось що, за Беверіджом, є головним: справжнє забезпечення випливає із права на працю.
Принцип універсальності забезпечення означав розрив з традиційною логікою системи Бісмарка – забезпечення лише працюючих – і гарантував забезпечення на всі випадки соціального ризику для всього населення. У Великобританії була запропонована повна система забезпечення на будь – який випадок, будь то загроза здоров‘ю, індивідуальному чи сімейному доходу для всіх людей, які опинились у скрутному становищі, заснована на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх.
Принцип єдності у забезпеченні
1. Допомога знаходиться у прямій залежності не від заробітної плати або рівня втрати працездатності, а від нормальних потреб людини в конкретній ситуації.
2. Єдиний характер організації системи, заснованій на єдиному внеску до уніфікованої системи національного страхування, під керівництвом державного органу.
Принцип інтеграції.
Передбачає інтеграцію різних форм забезпечення:
страхування;
соціальної допомоги;
ощадних кас (взаємне страхування).
Координацію трьох головних політичних напрямків:
політики, заснованої на гарантованому доході,
політики охорони здоров‘я;
політики повної зайнятості.
Принципи Міжнародної організації праці (МОП) сформовані в закінченій формі в другій половині 20-го століття та рекомендують поєднання вказаних принципів для умов конкретних країн (див. тему „Іноземний досвід у сфері соціального страхування”).
Класифікаційні ознаки систем соціального страхування
1. По видах соціального ризику: з нагоди хвороби; від нещасного випадку на виробництві; з нагоди інвалідності; з нагоди старості; з нагоди вагітності, материнства; з нагоди смерті (страхування вдів і сиріт, поховання); по безробіттю.
2. По характері: добровільне, обов'язкове.
3.По сфері поширення: державне, муніципальне (місцеве і регіональне), професійне (по професійно-галузевій ознаці), міжнародне.
4. За формою організації: державне, колективне, змішане, індивідуальне.
Література [1; 8; 11 – 21; 28; 30; 34]