Тема 1. Сутність, принципи й роль соціального страхування

• Історичні витоки, сутність та необхідність соціального страхування.

• Основні визначення, принципи та функції соціального страхування.

• Соціальне страхування у системі соціального захисту населення.

• Основні види соціального страхування і соціального забезпечення та їх зміст.

Формування системи соціального стра­хування зумовлено розвитком ринкових трудових відносин. Із перетворенням основного фактора виробництва — робочої сили — на товар і відповідно заробітної плати — на основне джерело існування для багатьох членів суспільства виникає особливий вид соціальної незахищеності - ймовірність матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку (соціальний ризик).

Вся життєдіяльність людини в сучасному суспільстві пов’язана з основним соціальним ризиком - ризиком втрати можливості отримання коштів для існування (заробітку) в разі відсутності попиту на працю або в разі втрати здатності до праці через хвороби, старість або нещасний випадок.

Соціальний ризик носить масовий, суспільний, тобто соціальний характер, тому що багато в чому визначається соціальними умовами і не залежить (чи принаймні - мало залежить) від кожної окремої людини. У зв’язку з цим окрема людина не взмозі захистити себе самостійно від цього ризику і ій на допомогу приходить суспільство, в першу чергу у вигляді держави, яка реалізує певну соціальну політику, що спрямована на формування соціальної безпеки людини та суспільства в цілому.

Основою соціальної безпеки є соціальний захист населення як система керування аспектами суспільного розвитку, що можуть представляти ризик чи завдавати шкоди відтворенню людини.

Таким чином основна мета соціального захисту - забезпечити нормальне відтворення населення, його трудового потенціалу.

Відповідно до термінології Міжнародної організації праці термін „соціальний захист" („соціальне забезпечення") означає захист, яким забезпечує суспільство своїх членів за допомогою системи еко­номічних та соціальних заходів у разі настання причин, які спонука­ють значне зменшення або призупинення отримання заробітної пла­ти. Цей термін вперше було застосовано у 1935 році у законодавчому акті США - Законі „Про соціальний захист", який суттєво стимулю­вав розробку програм допомоги найбільш незахищеним верствам суспільства. Згодом він знайшов підтримку в діяльності Міжнародної ор­ганізації праці при розробці і прийнятті конвенцій і рекомендацій МОП по соціальному страхуванню і забезпеченню, гарантуванню мінімальних доходів працюючим при настанні непрацездатності, а також в сфері охорони праці і заробітної плати.

Соціальний захист населення за всіх часів був однієї з найважливіших функцій держави. У далекій давнині владноможці приходили на допомогу нужденним і хворим у випадку крайньої необхідності. У середні століття в цю діяльність активно включилися церква і монастирі, при яких функціонували безкоштовні лікарні і притулки. Цехові об'єднання ремісників і купецькі гільдії, а також муніципалітети великих міст надавали підтримку членам своїх громад.

Не можна стверджувати, що соціальний захист населення завжди був систематичної і постійною. Допомога надавалася по різних каналах і включала такі форми, як безкоштовне лікування, матеріальна підтримка вдів і сиріт, виділення грошей, одяг і харчування особам, що залишилися без даху. Мета такої допомоги визначалася не тільки християнськими заповідями. В умовах, коли європейські країни періодично спустошувалися епідеміями і війнами, кожен правитель змушений був піклуватися про збереження і збільшення свого населення як джерела надходження податків.

З початком капіталістичної індустріалізації колишні цехові форми соціального забезпечення втратили своє значення. Подальший розвиток пішов по двох напрямках. З одного боку, було необхідне державне втручання у відносини між капіталом і найманою працею. Починаючи з кінця XVIII в. приймаються перші законодавчі акти про допомогу бідним. З іншого боку, виникають форми соціальної допомоги в рамках професійних союзів робітників гірничодобувної, сталеплавильної й іншої галузей промисловості, побудовані на внесенні обов'язкових платежів у спеціальні фонди.

Соціальна політика завжди пов’язана з економічними та політичними процесами, що відбуваються в суспільстві, тому в історичному аспекті її слід розглядати у розрізі соціальних, економічних та політичних тенденцій.

Зростання участі держави у соціальному захисті своїх громадян можна умовно співставити з розвитком індустріального суспільства, через подальші етапи його вдосконалення. Разом з індустріальним розвитком відбуваються зміни в соціальному житті , особливо в родинних стосунках, а також у поглядах окремих осіб, цілих родин і суспільства на розв’язання соціальних проблем. В результаті виникає ціла низка ідей, які втілюються у комплекс змін – щодо ролі держави, характеру економіки, природи економічних процесів, а також ідеології.

Коли мова йде про принципи організації соціальної безпеки, часто вживаються поняття "забезпечення" та "страхування". Сучасне розуміння терміна "соціальне забезпечення" як системи права включає такі поняття: соціальне страхування, державна соціальна допомога, що фінансується за рахунок податків, соціальна опіка тощо.

У Стаття 46 Конституції України визначено, що «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.»

Таким чином, в вітчизняному законодавстві використовуються терміни „соціальний захист”, "соціальне забезпечення" та "соціальне страхування".

Соціальний захист - система керування аспектами суспільного розвитку, що можуть представляти ризик чи завдавати шкоди відтворенню людини. Основна мета соціального захисту - забезпечити нормальне відтворення населення, його трудового потенціалу.

Соціальний захист — це:

1) державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення;

2) комплекс законодавче закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо).

Основні елементи системи соціального захисту:

• встановлення допустимих економічних рівнів життя (розміру прожиткового фізіологічного і соціального мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

• захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

• вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

• пенсійне забезпечення (людей похилого піку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);

• утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

• соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

• соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян та ін.);

• надання необхідної медичної допомоги тощо.

Важливим складовим елементом системи соціального захисту населення є соціальне страхування. Поняття "соціальний захист" слід вважати за змістом ширшим і місткішим порівняно з поняттям "соціальне страхування".

Система соціального страхування, що ґрунтується на принципі перерозподілу, є системою суспільної солідарності, тому деякі вчені розглядають соціальне страхування тільки як форму соціального забезпечення.

Соціальне забезпечення розглядається як система матеріального забезпечення й обслуговування громадян у випадку повної чи часткової втрати працездатності, старості, а також членів родин, що втратили годувальника. Найважливішими видами соціального забезпечення є: пенсії, допомоги, пільги, утримання непрацездатних громадян у будинках для старих і інвалідів. Соціальне забезпечення здійснюється за рахунок соціальних фондів або державного бюджету.

Соціальне страхування — це система заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, на випадок захворювання чи втрати працездатності в працездатному віці, на випадок безробіття, підтримки материнства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході па пенсію тощо.

Ознаки соціального страхування, які характеризують його відмінність від соціального забезпечення:

1) виконання функції не тільки компенсації соціального-економічного ризику, а й запобігання несприятливим наслідкам ризикової ситуації, передбачення цього ризику (наприклад, ймовірності настання для працівника матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку), обмеженість дії ризикової ситуації (період між її виникненням і переходом до нормальних умов життєдіяльності) тощо.

Попереднє виявлення і врахування ризику є базою для профілактичної спрямованості, зокрема, при соціальному страхуванні від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, коли стан охорони праці і техніки безпеки на підприємстві поряд зі ступенем професійного ризику може бути основою для встановлення знижок чи надбавок до страхових тарифів.

2) Страховий спосіб фінансування. Страхові внески завжди складають частину заробітної плати чи доходу застрахованої особи, навіть у тому випадку, коли за найманого працівника внески сплачує роботодавець. Соціальне страхування на відміну від соціального забезпечення не є для застрахованих безоплатним і безеквівалентним. Проблема полягає в тому, що у нашій державі соціальне страхування розвивалось як форма соціального забезпечення, поступово втрачаючи свою страхову специфіку і переростаючи у загальне соціальне забезпечення. Тому так і не був реалізований принцип еквівалентності страхового забезпечення сплаченим внескам.

3) Високий рівень соціального забезпечення. Це відповідає економічній логіці страхування, яке організовується для того, щоб захистити громадянина від несприятливих наслідків витрачання досягнутого рівня життя.

Одним із об'єктивних факторів розвитку суспільства є необхідність матеріального забезпечення осіб, які за певних причин не беруть участь у суспільній праці і не можуть за рахунок її оплати підтримувати своє існування. В умовах функціонування товарно-грошових відносин ця проблема вирішується за допомогою формування і використання грошових страхових фондів.

Соціальне страхування — це система економічних відносин, за допомогою якої формуються і витрачаються кошти фондів видів соціального страхування для матеріального забезпечення непрацездатних,

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення в старості, у випадках хвороби, повної або часткової втрати працездатності або недостачі такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті.

Необхідність соціального страхування обумовлена наступними причинами:

- наявністю осіб, які з огляду на певні обставини не беруть участі в суспільно корисній праці, тобто не можуть за рахунок заробітної плати виживати або підтримувати мінімальний життєвий рівень;

- наявністю громадян, що є працездатними, але не мають можливості реалізувати цю працездатність.

Відповідно, система соціального страхування має дві складові:

відновлення і збереження працездатності робітників;

гарантування матеріального забезпечення громадян, що втратили працездатність або її не мали, шляхом надання соціальних послуг.

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають визначені фонди з характерними для них напрямами використання грошових коштів.

Соціальні послуги — комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога реалізується здійсненням грошових виплат.

Соціальне обслуговування — система соціальних заходів, яка передбачає надання соціальних послуг соціальними службами окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

При цьому в системі соціального захисту виділяють соціальне страхування. соціальну допомогу і опіку. Розподіл соціального захисту на соціальне страхування і соціальну допомогу в першу чергу обумовлені методами обліку (неврахування) соціального ризику і розходженням у джерелах фінансування:

при соціальному страхуванні - це страхові (цільові) внески наймачів і трудящих;

при соціальній допомозі (опіці) - це бюджетні асигнування, одержувані в результаті оподатковування.

Соціальна допомога - матеріальна допомога й обслуговування громадян у випадку повної чи часткової втрати працездатності, старості, при народженні та вихованні дітей, а також членів родин, що втратили годувальника.

Соціальна допомога є суспільним обов’язком і відповідальність за його виконання покладається на місцеву владу

Соціальне страхування базується на принципі страхування - фінансування соціальних виплат здійснюється за рахунок внесків до соціального страхування, тісна взаємозалежність між внесками і обсягом соціальних виплат (послуг). Воно найкраще відповідає ринковим принципам справедливості – винагороди залежить від особистого вкладу та особистої відповідальності.

Основні риси соціального страхування:

• фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники, при можливій участі держави у формі внесків за певні категорії працівників або дотацій за рахунок загальних податків;

• обов'язкова участь працівників з деякими винятками;

• внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсія та допомога;

• надлишок коштів у фонді, які не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу;

• особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності;

• розмір внеску та виплати часто залежить від того, скільки застрахована особа заробляє або заробляла раніше;

• страхування від трудового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок наймача.

Основні риси соціальної допомоги:

• фінансування соціальних виплат здійснюється за рахунок загальних податків.

• допомога надається незалежно від сплачених раніше внесків.

• вид та розмір допомоги наперед визначені, тобто сторонні доходи або майновий стан одержувача допомоги не враховуються.