21

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національна Металургійна Академія України

Факультет Матеріалознавства і Обробки Металів

Кафедра Обробки металів тиском

Звіт з переддипломної практики при Інституті Чорної Металургії ім. З.І. Некрасова

Національної академії Наук України

Виконав: ст. гр. КП-08

Ящук А.О.

Керівник практики від НМетАУ доц. Чухліб В.Л.

м. Дніпропетровськ

2012 р.

Вступ

Більш ніж 220 наукових праць та винаходів, місце голови Комітету по чорній металургії Європейської економічної комісії ООН, у 1951р звання член-кореспондента(а у 1961р – академіка) Академії наук УРСР, звання Героя Соціалістичної праці, три ордени Леніна, три ордени Трудового Красного Знамені, орден «Знак почесті» не враховуючі медалей – все це лише невелика частка заслуг Зота Ілліча Некрасова. З 1991р. Інституту Чорної Металургії, де працював Зот Ілліч було присвоєно його ім’я. Адже саме він протягом багатьох років разом з великим колективом науковців членів Академії наук займався дослідженням впливу режиму дуття на роботу горну та шахти доменної печі, розвитком теорії доменного виробництва, вдосконаленням технології підготовки матеріалів і плавлення чавуну та іншими питаннями.

За часів його на посаді директора Інституту Чорної Металургії, З.І. Некрасов сприяв перенесенню інституту з Києва до металургійного центру того часу – Дніпропетровська. Це рішення поставило багато нових задач, у зв’язку з тим, що, фактично, це значило що потрібно було організувати роботу інституту з нуля та зібрати новий колектив вчених. Але завдяки характерній наполегливості Зот Ілліч, як ніхто інший впорався з цим. Саме з його ініціативи до нового складу працівників були долучені найдосвідченіші кадри: академіки О.П, Чекмарьов, К.Ф. Стародубов, члени-кореспонденти С.Н. Кожевніков, та К.П. Бунін та професор Н.А. Воронова.

У зв’язку з великими темпами розвитку чорної металургії у 60х-70х роках інститут потребував у найновітнішому обладнанні для вирішення усіх поставлених задач. Зот Ілліч впорався і тут. Інститут був обладнаний таким чином, щоб його лабораторна база, з одного боку, була максимально наближена до виробничих умов, з іншого боку, для максимально ефективного використання нового наукового обладнання та доведення нових установок, створених у інституті до такого ступеня готовності, що їх можна було перенести безпосередньо на промислові об’єкти.

1.Історія заснування інституту

У 30-ті роки ХХ-го сторіччя наукові досліди у сфері чорної металургії проводились, здебільшого, в Українському науково-дослідницькому інституті металів, який був заснований у 1928р. у м. Харкові та був єдиним інститутом загально металургійного профілю. Намагаючись розширити діапазон досліджень в області чорної металургії , спрямувати цю галузь по інтенсивному шляху розвитку, уряд прийняв рішучі кроки, направлені на укріплення металургійної науки. У 1939р. був заснований Інститут металів АН УРСР(нині імені А.А. Байкова), у 1944р. Центральний науково-дослідницький інститут чорної металургії – ЦНДІЧМ(нині імені І.П. Бардіна), у 1943р. – Центральний інститут науково-технічної інформації чорної металургії.

9 грудня 1939р. був заснований Інститут чорної металургії Академії наук СРСР з базуванням у Харкові. Організуванням інституту металургійного профілю у системі Академії наук УРСР передувало її поповнення у тому ж році рядом вчених-металургів. У лютому 1939р., академіками АН УРСР були обрані М.В. Луговцов, Н.Н. Доброхотов, В.Н. Свечніков, Г.В. Курдюмов, членами-кореспондентами - В.Е. Васільєв, П.Т. Ємельяненко. Ці вчені, а також І.Н. Францевич(член-кореспондент АН УРСР з 1934р.) очолили основні відділення наново створеного інституту.

Першим директором був призначений М.В. Луговцов, а заступником по науковій діяльності Інституту чорної металургії призначено члена-кореспондента АН УРСР кандидата хімічних наук І.Н. Францевича.

Таким чином розрізнені в своїй діяльності групи вчених були об’єднані в організаційно цілісну науково-дослідницьку установу. Територіально Інститут базувався у декількох містах: у Харкові(з чисельністю 38 штатних співробітників) знаходились відділення доменне(керівник М.В. Луговцов) та металознавства(керівник І.Н. Францевич); у Дніпропетровську(з чисельністю 23 наукових співробітники) знаходились відділення сталеплавильне(керівник Н.Н. Доброхотов), металознавства (керівник В.Н. Свечніков) прокатне(керівник П.Т. Ємельяненко). У Києві знаходився відділ загальної металургії(керівник В.Є. Васильєв).

Оперативно почав працювати хіміко-аналітичне відділення, яким керував П.М. Милославський. У складі цього відділення була організована хіміко-аналітична лабораторія «контрольного призначення».

Також у Харкові була заснована «арбітражна лабораторія», яка пізніше була перейменована у лабораторію контролю і впровадження(ЛКВ).

З 1952р. по 1978р. піст директора Інституту чорної металургії займав З.І. Некрасов. За цей період відбулися великі зміни: інститут було частково перенесено з Києва до Дніпропетровська та у значній мірі розширено. Інститут вийшов з складу Академії наук УРСР та перейшов до Міністерства чорної металургії що дозволило ставити серйозніші задачі та вирішувати більш складні питання. У цей період були налагоджені зв’язки з промисловими комплексами та заводами у багатьох країнах в складі СРСР та за його межами.

Після З.І. Некрасова естафету керування інститутом вдало перейняв І.Г. Узлов. У той час, як сам Некрасов доцільно віддався більш ретельному вивченню питання доменного плавлення.

З 1988р. інститут очолив вчений-металознавець В.Л. Пілющенко. Йому довелось займатись вирішенням нелегких питань. Адже закінчувалась перебудова, СРСР розвалювався. Розвалювалась економіка країни. Змінювались форми власності. Переставали існувати галузеві інститути. Саме в ці роки Президіумом Національної академії наук України та ії президентом академіком Борисом Євгеновичем Патоном було прийнято рішення – повернути Інститут Чорної Металургії до складу Академії.

З 1996р. піст директора ІЧМ НАНУ займає В.І. Большаков.

Інститут існує і по сьогодні. Основними науковими напрямками діяльності вважають:

1. Дослідження фізико-хімічних і термодинамічних процесів у багатокомпонентних металевих системах та рідкому стані шлакометалевих розплавів та розробка нових матеріалів з наперед заданими властивостями.

2. Розвиток наукових основ формоутворення залізовуглецевих сплавів і управління їх структурой та властивостями.

3. Розробка енергозберігаючих технологій, обладнання, систем контролю та управління у виробництві чавуну, сталі та прокату.

4. Науково-технічне супроводження Програми розвитку горно-металургійного комплексу України.

Основні досягнення та розробки інституту:

- шихтові матеріали і технологія доменного плавлення на комбінованому дутті;

- обладнання і технологія загрузки доменних печей, розрахунок раціональних програм загрузки, контроль розподілом шихтових матеріалів;

- технологія десульфурації чавуну диспергованим магнієм, що вводиться в метал у струмені газу;

- технологія виробництва сталі у конверторі з накладанням електричних та магнітних полів малої потужності;

- технологія отримання безперервнолитих заготовок малого перетину, що дозволяє знизити розміри та кількість неметалевих включень;

- технології безперервної сортової прокатки і прокатки-розділення з використанням непривідних робочих частин та робочих клітей;

- технології двухстадійного охолодження катанки на сучасних проволочних станах;

- технології виробництва прокату з сталей що містять бор для холодного об‘ємного штампування;

- технологія гарячекатаного травленого , термообробленого в захисній атмосфері, дресированого листового прокату, замість холоднокатаного;

- технологія виробництва гарячекатаного низьковуглецевого листового прокату підвищеноної міцності;

- технологія термічного зміцнення стержневого арматурного профілю у потоці стану з автоматичним управлінням процесу зміцнення;

- технологія та обладнання виробництва залізничних коліс з використанням переривчастого охолодження;

- технологія охолодження листового прокату у потоці реверсивних товстолистових і широкополосних станів і регулювання охолодження товстих листів із прокатного нагрівання;

- технології виробництва високоміцного арматурного прокату для залізобетонних конструкцій з використанням деформаційно-термічної обробки;

- технології брикетування мелкофракційних техногенних відходів і сировинних матеріалів.