3. Контекстуальні та ситуативні структури в газетних текстах

Незважаючи на велике зацікавлення згаданою проблемою, у лінгвістиці наявний різнобій у класифікаціях та найменуванні неповних речень. Одні дослідники користуються терміном неповні речення для називання трьох їхніх видів: контекстуальних, ситуативних та еліптичних, інші поділяють неповні речення на контекстуальні, ситуативні й діалогічні, треті – на конситуативні та еліптичні, четверті об’єднують контекстуальні й ситуативні неповні речення в один тип, іменуючи їх терміном неповні речення, оскільки вони повністю збігаються за будовою та граматичними моделями, і досліджують їх у діалогічних і монологічних структурах, а еліптичні речення виокремлюють як специфічний лексико-структурний тип неповних речень, позначаючи його терміном еліптичні речення тощо.

У питанні класифікації неповноти речень спираємося на міркування П.Дудика про поєднання контекстуальних та ситуативних неповних речень в один структурний тип. Неповнота контекстуальних і ситуативних речень компенсується обома видами умов. Водночас контекст чи ситуацію мовлення можна розглядати як явища одного ряду – зовнішньосинтаксичні, поза граматичні, – тому П.С.Дудик поєднує контекстуальні та ситуативні неповні речення в одну групу, протиставляючи їх еліптичним конструкціям, неповнота яких зумовлена на внутрішньосинтаксичному рівні.

Услід за ним, неповними вважатимемо речення без одного ч кількох формально відсутніх членів, які потрібні для логічного завершення речення, підказуються його граматичною будовою та змістом і зрозумілі з контексту, обставин розмов чи внутрішніх лексико-граматичних засобів. До того ж, зважатимемо не лише на формальну, а й на функціональну повноту, що визначається, на думку І.Попової, такими чинниками:

а) функціональною спрямованістю мовлення, його соціальним завданням загалом, настановою відповідно до цього на точність і фактичність викладу або на його образність, емоційний вплив тощо;

б) конкретними структурно-функціональними формами висловлення, відповідь, вираження почуттів, емоційна оцінка, констатація факту, повідомлення та ін.;

в) умовами за формою перебігу мовлення і способом його викладу (значною мірою зумовлені соціальним спрямуванням мовлення).

Контекстуальні та ситуативні неповні речення виявляються семантино незавершеними, однак значення пропущеного члена ітко встановлюється з контексту и ситуації.

4. Основні типи контекстуальних неповних речень

Розуміючи контекст як лінгвістичне оточення конкретної мовної одиниці в лінійному, синтагматичному розгортанні, властивому реченню-висловленню, контекстуально неповними називаємо речення, відсутні елементи якого обов’язково містяться в ширшому відрізку письмового чи усного мовлення, тобто в контексті, наприклад: Кінець вертає в початок, як відчай – в надію (В. Базилевський) – пропущений у другій предикативній одиниці присудок (вертає) відновлюється за присудком першої частини, який експлікується. Контекстуально неповні становлять помітну більшість серед усього масиву неповних речень у функціональних стилях, що обслуговують письмове мовлення. Серед контекстуально неповних речень, на думку А.П. Сковородникова, вирізняються такі основні типи:

1) неповні речення з безпосередньою, прямою лексичною компенсацією неповноти з макротексту (еліпсис являє собою не повторення антицедента в певній його граматичній формі);

2) неповні речення з непрямим, асоціативним відновленням із макроконтексту (незаповнена позиція не співвідноситься з певним антицедентом; у макроконтексті є тільки непрямі вказівки на лексичне значення пропущеної форми).

Контекстуальні неповні речення функціонують лише тому, що в сусідніх реченнях, найчастіше попередніх, уже лексично виражені ті поняття, про які йдеться в неповному реченні, внаслідок чого немає потреби вдруге називати те, що і без цього зрозуміле.

У таких реченнях можуть бути неназваними будь-які головні або другорядні члени речення:

1) підмет: Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату (Л.Костенко); Але є тексти для запам’ятовування, а є – для забування (П. Загребельний);

2) присудок: Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим (Л. Костенко); Прапорщик рушив попереду. Прапорщикова з сумками в руках за ним (Б. Харчук). Крім простого дієслівного присудка, може випускатися частина складеного дієслівного присудка: Поїдемо поговорити з лісом, а вже тоді я можу з людьми (Л. Костенко);

3) підмет і присудок (або частина складеного присудка: Ви можете вгадати, де я був? – У Марбурзі, – не роздумуючи, сказав Отава (П. Загребельний); Феодора з актриси і жебрачки стала василісою імперії, а імператору – вірною жоною (Д. Міщенко).

4) головний член односкладного речення: Траву дивися вдень, як обсохне, а дівку – в будень, коли вона боса (Нар.тв.);

5) додаток: Запнись маминою [хусткою], Ялосоветко (О. Гончар); Шукав причин забуття княжого, неласки – і знайти не міг (П. Загребельний). Про формальну і семантичну неповноту можна говорити в реченні типу “А вона все вишиває”, коли ми знаємо про об’єкт дії, а не йдеться про здатність особи до вишивання.

6) обставина (неповними реченнями без названої обставини можуть бути визнані лише ті, які мають залежне від обставини означення): На Великдень стали два війська навпроти одне одного: Самуїл став на правому, Василій на лівому березі Вардара (П. Загребельний);

7) головні і другорядні члени речення: Тож і людно на путях. Одні правлять на торжище з полуденних країв, інші – з полуночних (Д. Міщенко); В неї м’яса і сала: не все ж відіслала посилками. Багато роздала сусідам (Б. Харчук).