Міжнародна фінансова політика

Сучасна інституціональна структура характеризується розгалуженою системою міждержавних організацій та інститутів, до складу якої входять як глобальні, так і регіональні валютно-фінансові установи. Значну роль у концентрації фінансово-кредитних ресурсів і регулюванні сучасного світового господарства відіграють, зокрема, такі міжнародні фінансові організації, як Бреттон-Вудські інститути, Банк міжнародних розрахунків (БМР) та банки регіональної спеціалізації (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.).

Бреттон-Вудські інститути - це Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк. Вони мають таку назву, оскільки рішення про заснування цих двох установ було прийнято на міжнародній валютно-фінансовій конференції в місті Бреттон-Вудс. Зі створенням Бреттон-Вудських інститутів міжнародна валютна система стає законодавчо регульованою офіційними угодами.

Міжнародний валютний фонд міжнародна валютно-кредитна організація, створена для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, вдосконалення багатосторонньої системи пла­тежів, а також для надання державам-учасницям коштів у іноземній валюті при валютних труднощах, пов'язаних із платіжними дисбалансами країн.

МВФ почав свою діяльність у 1946 p., після ратифікації договорів, розроблених на Бреттон-Вудській конференції Організації Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань. МВФ входить у систему ООН як спеціалізована установа. Цілят МВФ г.

• заохочення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики;

• сприяння збалансованому росту світової торгівлі для стимулювання і підтримки високого рівня зайнятості та реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх країн-членів як головної мети економічної політики;

• підтримка стабільності валют й упорядкування валютних відносин між державами-членами, а також девальвації валют з огляду на конкуренцію;

• участь у створенні багатосторонньої системи платежів, усунення обмежень на трансфер валюти;

• надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів.

Нині членами МВФ є майже 180 країн, включаючи всі колишні союзні республіки СРСР. Штаб- квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Кожна країна-член МВФ має 250 голосів + 1 голос за кожну частину квоти, яка дорівнює 100 тис. СДР. СДР (Special Drawing Rights, SDR) - це спеціальні права запозичення, що визначаються на основі вартості кошика з п'яти провідних світових валют: долара США, євро, французького франка фунта стерлінгів і японської єни. Внески (квоти) держав-членів і позики МВФ у своїх членів є основними джерелами фінансування МВФ. Як правило, МВФ надає кошти своїм членам рівними кредитними траншами, кожний з якого відповідає 25 відсоткам квоти держави-члена.

У галузі регулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості МВФ надає кредити країнам- членам за умови проведення ними визначених змін у своїй економічній політиці. Перед одержанням кредитів країна-позичальник повинна погодити з фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних засобів здійснюється залежно від виконання цієї програми. Наявність подібної програми й угоди з МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідчення платоспроможності країни.

У межах програми розширеного фінансування членам МВФ може надаватися середньостроковий кредит (звичайно на три роки) для усунення внутрішньо-зовнішніх економічних неузгодженосгей.