4. Розвиток уваги.
Філогенетичний розвиток уваги пов’язаний з нижчими (первинними) та вищими (вторинними ) формами психічних процесів. Нижчі форми – мимовільна увага та безпосередня - утворилися раніше; вищі – довільна та опосередкована – пізніше.
Розвиток уваги в онтогенезі вивчав Л.Виготський, пізніше – Леонтьєв.
Виготський пише, що з перших днів життя дитини, розвиток її уваги проходить в середовищі, яке має подвійний ряд стимулів, що викликають увагу. Перший ряд – це предмети, які оточують дитину і які своїми яскравими незвичними якостями привертають увагу. З іншого боку – це мова дорослої людини, слова, які нею промовляються і які спочатку виступають в ролі стимулів-вказівників, що направляють мимовільну увагу дитини. Таким чином, з перших днів життя дитини, його увага виявляється направленою за допомогою слів-вказівок. Разом з оволодінням активною мовою, дитина починає керувати і первинним процесом своєї уваги.
Ось послідовність основних етапів розвитку дитячої уваги:
1.Перші неділі-місяці життя. Поява орієнтувального рефлексу як об’єктивної, вродженої ознаки мимовільної уваги дитини.
2.Кінець 1 року життя. Поява орієнтувально-дослідницької діяльності як засобу майбутньої довільної уваги.
3.Початок 2 року життя. Виявлення зачатків довільної уваги під впливом мовних інструкцій дорослого, направлення погляду на названий дорослим предмет.
4.2-3 рік життя. Подальший розвиток початкової форми довільної уваги.
5. 4,5-5 років. Поява здібності скеровувати увагу під впливом складної інструкції дорослого.
6. 5-6 років. Виникнення елементарної форми довільної уваги під впливом само інструкції.
7. Шкільний вік. Подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги, в тому числі і вольової.
УЯВА
Визначення та види уяви.
Функції уяви, її розвиток.
Уява та творчість.
Уява та органічні процеси.
Уява –особлива форма людської психіки, яка знаходиться окремо від інших психічних процесів і разом з тим займає проміжне становище між сприйманням, мисленням та пам’яттю.
Уява – психічний (інтелектуальний) процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями.
Специфіка цього процесу полягає в тому, що уява характерна лише для людини і дивним чином пов’язана з діяльністю організму. Ні в чому іншому, крім уяви, не проявляється ідеальний і загадковий характер психіки. Загадковість уяви полягає в тому, що до цього часу нам нічого не відомо про механізм уяви, про її анатомо-фізіологічну основу. Де в мозку людини локалізується уява? З роботою яких органічних структур вона пов’язана? На ці важливі питання ми майже нічого не можемо відповісти. Але обмеженість знань не дає підстави стверджувати про невелику значимість цього феномену в психології та поведінці людини. Тут справа ґрунтується по-іншому: ми знаємо багато про те, яке значення уява відіграє в житті людини, як вона впливає на психічні процеси і стани і, навіть, на організм в цілому. Це і спонукає виокремити і спеціально розглянути проблему уяви.
Завдяки уяві людина творить, розумом планує свою діяльність та керує нею. Майже вся людська матеріальна та духовна культура є продуктом уяви та творчості людей, а яке значення ця культура має для психічного розвитку та вдосконалення виду „гомосапіенс”, ми достатньо добре знаємо. Уява виводить людину за межі її теперішнього існування, нагадує їй про минуле, відкриває майбутнє. Маючи багату уяву, людина може «жити» в різному часі, а це не може зробити жодне живе створіння в світі. Минуле, зафіксоване в образах пам’яті, довільно відтворюється зусиллями волі, майбутнє подається в мріях та фантазіях.
Уява є основою наочно-образного мислення, яке дозволяє людині орієнтуватися в ситуації і розв’язувати завдання без безпосереднього втручання практичних дій. Вона допомагає людині в тих випадках, коли практична дія або не можлива, або утруднена, або просто не доцільна, або не бажана.
Від сприймання уява відрізняється тим, що її образи не завжди відповідають реаліям, в них є елементи фантазії, вимислу.
Фантазія – уява, що малює у свідомості малюнки, які не відповідають або мало відповідають дійсності.
Мрія – уява, яка націлена на майбутнє.
Уява може бути 4 видів: активна і пасивна, продуктивна (або творча) і репродуктивна.
Активна уява характеризується тим, що користуючись нею, людина по своєму бажанню, зусиллям волі викликає у себе відповідні образи.
Образи пасивної уяви викликаються спонтанно, не зважаючи на волю та бажання людини.
Продуктивна уява (або творча) відрізняється тим, що в ній дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється.
В репродуктивній уяві ставиться задача створити реальність в тому вигляді, яка вона є і, хоча тут також присутній елемент фантазії, така уява більш нагадує сприймання або ять, пам’ять, ніж творчість.
З феноменом уяви в практичній діяльності людей перш за все пов’язаний процес художньої творчості. Так, з репродуктивною уявою може співвідноситись такий напрям у мистецтві, як натуралізм або реалізм. Загально відомо, що по картинам Шишкіна ботаніки можуть вивчати флору лісів, бо всі рослини на його картинах зображені з „документальною” точністю.
З продуктивною уявою в мистецтві ми зустрічаємось в тих випадках, коли створення дійсності реалістичними методами художника не задовольняє. Його світ – фантасмагорія, ірраціональна образність, за якою – очевидні реалії.
Плодом такої уяви, наприклад, є роман М.Булгакова „Майстер і Маргарита”. Звернення до таких незвичайних, чудернацьких образів, дозволяє підсилити інтелектуальний та емоційний вплив мистецтва на людину.
Частіше, творчій процес в мистецтві пов’язаний з активною уявою: перш ніж створити якийсь образ на папері, полотні чи нотному листку, творець будує його в своїй уяві, докладаючи до цього свідомі вольові зусилля. Нерідко, активна уява на стільки заполоняє творця, що він втрачає зв’язок зі своїм часом, своїм „я”, „вживаючись” у створений ним образ.
Рідше, імпульсом творчого процесу стає пасивна уява, бо спонтанні, незалежні від волі художника образи частіше всього є продуктом підсвідомої роботи творця, схованої від нього самого.
Казкар Гофман у спиртному черпав чергові сюжети для нових книг. Він сідав за стіл, пив і увесь час дивився у темний куток кабінету. Як тільки там з’являлися „чортики ”, він хапав перо і швиденько записував діяння нечистої сили.
Але, все ж, творчій процес, як би він не починався (з активної чи пасивної уяви) , поступово настільки захоплює автора, що уява стає спонтанною і вже не він творить образи, а образи володіють і керують художником і він підкоряється їх логіці.
Робота людської уяви не обмежується літературою та мистецтвом. Також вона проявляється в науковій, технічній та інш. видах творчості. В усіх цих випадках фантазія, як різновид уяви, відіграє позитивну роль. Але є і інші види уяви: сновидіння, галюцинації, мрії та марення.
Сновидіння можна віднести до розряду пасивних мимовільних форм уяви. Справжня їх роль в житті людини до цього часу не з’ясована, хоча відомо, що в сновидіннях людина знаходить вираження та задоволення багатьох життєво важливих потреб, які в силу ряду причин не можуть реалізуватися в житті.
Галюцинаціями називають фантастичні видіння, які не мають майже ніякого зв’язку з оточуючою дійсністю людини. Зазвичай, вони – результат тих чи інших порушень психіки або роботи організму – супроводжують деякі хворобливі стани.
Марення (на відміну від галюцинацій) – це нормальний психічний стан, що являє собою фантазію, пов’язану з бажанням, часто з дещо ідеалізованим майбутнім.
Мрія від марення дещо реалістичніша і в більшій мірі пов’язана з дійсністю, тобто має можливість здійснитися. Марення та мрії у людини займають багато часу, особливо в юнацькому віці. Для більшості людей мрії є приємними думками про майбутнє. У декого бувають тривожні видіння, які народжують відчуття занепокоєння, вини, агресії.