Бутовський, Олексій Дмитрович

«Во́рскла» — футбольний клуб вищої ліги України, володар Кубка України 2008-2009 років та бронзовий призер чемпіонату України 1996-1997. Заснований 5 січня 1955 року. Відроджений у лютому 1984 року.

Заснування і перші роки У 1955 році в Полтаві створили команду «Колгоспник» — колектив мав представляти Полтавщину та спортивне товариство «Колос». Серед запрошених гравців місцевих футболістів було небагато, а найкращим серед полтавців був страж воріт Станіслав Басюк.

Першим тренером команди призначили Костянтина Скрипченка — відомого у минулому воротаря «Динамо» (Київ) та «Стахановця» (Донецьк).

Перші 2 роки (1955—1956) грав у першості України серед колективів фізкультури і вже у 1956 здобуває Кубок УРСР, перемігши у фіналі «Машинобудівник». Такий успіх підштовхнув керівництво до того, щоб добитися включення Колгоспника до всесоюзних змагань у класі «Б».

Виступи у класі «Б» (1957—1967) Наступного, 1957 р. полтавці здобули право виступати у класі «Б», де провели 11 наступних сезонів. Перший сезон у класі «Б» «Колгоспник» завершив на 7 місці. Цього року у команді перші ігри провів нападник Євген Золотухін — найкращий бомбардир клубу у 1959, 1960 та 1961 рр. (всього — 38 лігових м'ячів). Але після закінчення першості головний тренер Йосип Лівшиц залишив команду і за ним пішло чимало важливих гравців. Тому наступного року команда опустилася на 14 місце у чемпіонаті. У 1962 році Золотухін покинув клуб, але до «Колгоспника» повернувся відомий воротар Станіслав Басюк — у 1957 р. він починав кар'єру у Полтаві, згодом виступав за СКВО (Львів), ЦСКА (Москва) і луганські «Трудові резерви» (теперішня «Зоря»). У 1965 році команда змінила назву на «Колос» і виступала під таким іменем до 1968 року, коли команду перейменовано на «Сільбуд». З 1969 полтавський колектив отримав нову назву — «Будівельник». Саме цього року у колективі кілька матчів зіграв нападник Юрій Ананченко — дворазовий володар Кубка СРСР у складі «Шахтаря». У 1968—70 рр. команда була середнячком у змаганнях 2 групи класу «А» (відповідник першої ліги), а після реорганізації радянського футболу у 1971 р. — постійним учасником ігор в українській зоні радянської другої ліги.

Виступи у другій лізі та виліт з неї (1971—1982) Із середини 1970 року клуб тренував Юрій Войнов (чемпіон Європи 1960), а до команди запросили, зокрема, 21-річного нападника Віталія Старухіна, який у першому ж сезоні забив 15 голів. У 1972 році Войнов залишив команду, а Старухін перейшов до донецького «Шахтаря». Команда відновила назву «Колос». Знаковим для полтавського футболу став 1974 рік — новим наставником став колишній гравець команди Віктор Носов, а 7 травня у грі проти вінницького «Локомотива» (1:1) свої перші м'ячі забив 16-річний Іван Шарій — майбутній найкращий голеадор команди у історії. Проте вже наступного року Носов поїхав до Донецька. Шарій здобув у 1975 році 11 голів і його запросило «Динамо» (Київ). Місцеві гравці не могли виконувати високі завдання і команда виступала невдало у другій лізі — лише 16-е місце у 1976 році та 21-е у 1977. Зрештою, «Колос» попрощався зі статусом команди майстрів у 1982 році, коли полтавці посіли останнє 24-е місце в 6-й зоні другої ліги. Колектив перестав існувати. Більшість футболістів перейшла до «Кооператора», котрий грав у любительській першості України. Продовжувала працювати ДЮСШ «Колос», яка мала стати фундаментом для створення нової команди.

1984 — ренесанс і нова назва Взимку 1984 головну команду області відродили — під назвою «Ворскла». Повернулося багато гравців колишнього «Колоса» (Юрій Мармач, Іван Іванченко, Влодимир Прокопиненко, Юрій Різник) і метою стало повернення до другої ліги радянського футболу. У сезоні 1984 полтавці пробилися до фінального турніру всеукраїнської першости серед КФК (колективів фізичної культури), але не зуміли виграти його. Наступного року «Ворскла» у вирішальній грі поступилася охтирському «Нафтовику» — 0:1. У 1986 році команда впевнено виграла аматорський чемпіонат УРСР і пробилася до другої ліги. До Полтави після виступів у київському «Динамо» та одеському «Чорноморці» повернувся нападник Іван Шарій, приїхав колишній голкіпер «Таврії», «Шахтаря» і московського ЦСКА Олег Моргун, а колектив зайняв непогане 9-е місце (Шарій відзначився 22 рази). Наступного року «Ворскла» ще краще виступила, завоювавши «срібло» української зони. «Буковина (Чернівці)» набрала лише на 2 пункти більше. Кільканадцять ігор провів Ігор Ділай — колишній чемпіон СРСР у складі «Дніпра». Найкращим бомбардиром знову став Іван Шарій, який забив 20 м'ячів. Друге місце стало найвищим досягненням команди за всю історію виступів у чемпіонатах Радянського Союзу. У сезоні 1989 полтавці вдало зіграли у Кубку СРСР, коли дійшли до 1/16 фіналу, де у двоматчі виявилися слабшими від вищолігового «Жальгіріса» (1:0 і 1:5). У 1991 році стало зрозуміло, що це останній всесоюзний чемпіонат. Згідно з результатами українських команд у цій першості й було сформовано вищу та першу ліги української національної першості у новому 1992 році. Але «Ворскла» виступила невдало — 19-е місце, тому у незалежних чемпіонатах мусіла починати від першої ліги.

Чемпіонати незалежної України (1992—) Надійним спонсором клубу від 1995 року став «Полтавгазпром». Відразу у першому сезоні у вищій лізі, 1996/97, «ворскляни» здобули «бронзу» — найвищий результат в історії. На воротах стояв досвідчений Андрій Ковтун, в обороні грали, зокрема, Олександр Головко, Станіслав Боровский та Володимир Дичко. У півобороні діяли ветеран Іван Яремчук (учасник чемпіонатів світу з футболу 1986 та 1990 років та володар Кубка володарів кубків у складі київського «Динамо» 1985 року), Віктор Богатир, Віталій Кобзар та капітан Ігор Кислов, а у нападі грали найкращий в історії бомбардир клубу Іван Шарій та Ігор Чуйченко, який став найрезультативнішим футболістом «Ворскли» того сезону (здобувши 14 голів). Це дозволило команді стартувати у єврокубках. В сезоні 1997/98 «Ворскла» пройшла ризьку «Дауґаву» (перемоги 3:1 у гостях та 2:1 на власному полі) у попередньому раунді Кубка УЄФА, проте поступилася «Андерлехту» (Брюссель) у першому кваліфікаційному етапі — по 0:2 на виїзді і вдома. Наступного року полтавці зайняли 5-е місце і спробували пробитися до Кубка УЄФА через Кубок Інтертото, але пройти сито відбору Інтертото не змогли. «Ворскла» ще раз вийшла у зону євротурнірів після успішного сезону 1999/2000, коли клуб посів 4-у позицію у чемпіонаті. В атакувальний діях вдало грали Віталій Кобзар та нападники Володимир Мазяр і Олександр Мелащенко, у півобороні — Сергій Онопко (молодший брат відомого російського гравця Віктора Онопка), Олександр Омельчук та білоруси Михайло і Володимир Маковскі. Позаду: Ігор Мачоган, Сергій Баланчук та Віктор Доценко. На воротах грав Андрій Ковтун. Але в Кубку УЄФА жереб вибрав суперником українців «Боавішту» — португальці виграли обидві гри по 2:1. Цього сезону із Полтави пішли віковий воротар А. Ковтун, на місце якого взяли Сергія Долганського та нападника О. Мелащенка, якого купило «Динамо» Київ. Долганський став одним з найстабільніших футболістів «Ворскли» у наступних сезонах. Сезон 2008/09 став для «Ворскли» найуспішнішим за останні роки — попри перехід одного лідерів команди Сергія Кравченка до «Динамо» (Київ) полтавці фінішували на 5-й позиції у чемпіонаті України і виграли перший трофей в історії клубу, Кубок України 2009.