1.2. Психолого-педагогічна компетентність майбутнього вчителя

Під психолого-педагогічною компетентністю вчителя розуміється поєднання певних якостей (властивостей) особистості з високим рівнем професійної підготовки до педагогічної діяльності й ефективної взаємодії з учнями в освітньому процесі [34, С. 116].

Фундаментом психолого-педагогічної компетентності викладача є саме активне (тобто діюче) знання закономірностей особистісного розвитку людини на різних вікових етапах. Зрозуміло, коли ми говоримо про структуру психолого-педагогічної компетентності, то акцентуємо увагу саме на психологічних компонентах системи. На думку Н.В.Кузьміної, до них належать:

• диференціально-психологічний (знання про особливості засвоєння навчального матеріалу конкретними учнями у відповідності з індивідуальними та віковими характеристиками);

• соціально-психологічний (знання про особливості навчально-пізнавальної та комунікативної діяльності групи учнів та конкретного учня у ній, про закономірності спілкування);

• аутопсихологічний (знання про переваги та недоліки власної діяльності, особливостях своєї особистості та її характерних якостей).

Основним критерієм сформованості професійно-діяльністного компонента психолого-педагогічної компетентності є уміння викладача самостійно вирішувати педагогічні ситуації, сприяючи особистісному розвитку учня [34, С. 116].

Тобто, майбутній вчитель повинен уміти діагностувати і аналізувати не лише учнівську діяльність, але й власну, знаходити недоліки та шляхи їх подолання, вирішення певних проблем, підбирати доцільні форми та методи спілкування, впливу на дитячий колектив та на кожного учня окремо. Ефективна робота педагога у зазначених аспектах професійної діяльності можлива лише за умови його ґрунтовних знань у галузі психології, володіння методикою діагностування та корекції.

Характеризуючи психолого-педагогічну компетентність майбутнього вчителя, слід звернути особливу увагу на такі аспекти як формування компетенції студента з питань загальної характеристики розвитку молодшого школяра та характеристики розвитку основних пізнавальних психічних процесів. На нашу думку, саме ці галузі психологічного знання стануть у нагоді при вирішенні питань добору дидактичного та методичного матеріалу, методів та прийомів, форми організації навчально-виховного процесу.

1.2.1. Загальна характеристика психолого-фізіологічного розвитку молодшого школяра як компонент психолого-педагогічної компетентності майбутнього вчителя

Однією з найважливіших складових методичної компетентності вчителя є сукупність знань про вікові психічні та фізіологічні особливості учнів. Тому провідне місце у формування психолого-педагогічної компетенції студентів відводиться психології, зокрема віковій психології, основною метою якої є дослідження закономірностей психічного розвитку особистості на різних етапах її життя [28, С. 6].

Розглянемо детальніше період молодшого шкільного віку, що охоплює дітей у віці шести–десяти років. Молодший шкільний вік – це проміжний етап розвитку від дошкільного до підліткового. Психіка дітей у цьому віці постійно змінюється. У молодшому шкільному віці проходить інтенсивний розвиток і якісна перебудова пам'яті учнів, формуються першооснови для логічної пам'яті. Разом з тим зберігаються особливості, притаманні психіці дітей дошкільного віку [61, С. 44].

У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. До семи років завершується морфологічне формування лобного відділу великих півкуль, що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки, планування й виконання певної програми дій. До шести-семи років підвищується рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження й гальмування (хоча перші ще продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та посилену емоційність молодших школярів). Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі та синтезі вражень зовнішнього світу, утворенні тимчасових зв'язків, формуванні нових дій і операцій, засвоєнні динамічних стереотипів. Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що у дітей семи-десяти років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближаються до властивостей дорослих, хоча ці характеристики ще нестійкі .

У цьому віці також відбуваються істотні зміни в органах та тканинах тіла, що підвищує фізичну витривалість дитини. Однак варто зазначити, що дрібні м'язи розвиваються досить повільно, внаслідок чого дітям важко виконувати рухи, які вимагають чіткої координації [28; С. 58]. Розвиток тонкої моторики пов'язаний із загальним фізичним розвитком дитини, тому їй необхідні різноманітні фізичні вправи, заняття фізкультурою [2, С. 169].

Розвиток психіки здійснюється на основі провідної діяльності. Такою діяльністю для молодших школярів є навчання, яке суттєво змінює мотиви їхньої поведінки та відкриває нові джерела розвитку пізнавального та особистісного потенціалу. Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, у свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування навчальної діяльності. Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання у середніх класах, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями [28, С.60].

Розвиток молодшого школяра у процесі навчання забезпечується передусім змістом останнього. Однак той же зміст по-різному засвоюється дітьми і по-різному, залежно від методу навчання, впливає на їхній розвиток. Варто зазначити, що, ставлячи перед учнями нові пізнавальні і практичні завдання, озброюючи їх способами розв'язання цих завдань, навчання має передувати розвитку, спиратися не лише на його актуальні досягнення, а й на потенційні можливості [28, С. 61].

На розвиток молодших школярів впливає і організація навчання, оскільки саме вона визначає форми колективного співжиття, спілкування дітей між собою та з учителем. Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв'язання завдань, а її основна мета та головний результат – засвоєння наукових знань та відповідних їм умінь. Навчальній діяльності притаманні певні загальні закономірності, які слід враховувати, організовуючи процес її формування. Передусім необхідно систематично залучати учнів до навчальних ситуацій, разом з дітьми знаходити й демонструвати відповідні навчальні дії, а також дії контролю й оцінки. Важливо домагатись усвідомлення школярами суті навчальних ситуацій та послідовного відтворення всіх дій [28, С. 63].

Наприкінці другого та у третьому класі учні поступово починають виконувати окремі компоненти навчальної діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це стосується розуміння загального способу вирішення завдання та визначення власних можливостей під час розв'язання тих чи інших конкретно-практичних завдань. Особливої уваги вимагають навчальні дії, спрямовані на виділення й відображення головних, істотних характеристик предмета, що вивчається. Такі дії інтенсивно формуються в другому-третьому класах. Не менш важливим є вміння (хоча на його формування звертають недостатньо уваги) самостійно ставити перед собою навчальні цілі перед вирішенням тих чи інших конкретно-практичних завдань.

Упродовж молодшого шкільного віку помітна певна динаміка ставлення дітей до навчання. Спочатку діти оцінюють його лише як діяльність, до якої схвально ставляться дорослі, згодом їх починають приваблювати окремі навчальні дії, і, нарешті, вони прагнуть самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності [28, С. 64].

Отже, майбутньому вчителю англійської мови початкової школи необхідно знати загальну характеристику психолого-фізіологічного розвитку дітей даної вікової категорії. Молодший шкільний вік – це проміжний етап розвитку від дошкільного до підліткового. Він характеризується активним анатомо-фізіологічним дозріванням організму дитини та активним розвитком психічних процесів. Виникають сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки, планування і виконання програми дій. Проте ще спостерігається певна нестійкість психіки і емоційної регуляції. Важливо пам´ятати, що дрібна моторика розвивається повільно. Зростає роль другої сигнальної системи. Новоутвореннями даного періоду є розвиток довільних психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія. Проте лише у 2-3 класах починають формуватися компоненти навчальної діяльності шляхом саморегуляції. Однак навчання повинно передувати розвитку дитини. Слід також зазначити, що протягом цього періоду змінюється ставлення учнів до навчання. Врахування вчителем вищезазначених особливостей сприятиме більш ефективній організації навчально-виховного процесу, доцільному і відповідному можливостям дітей підбору матеріалу, форм навчання, системи вправ та контролю.