3.3. Поглиблення спеціалізації виробництва на базі різних форм господарювання та раціональне використання оборотних фондів у тваринництві для зниження собівартості.

Спеціалізація виробництва - це вдосконалення територіального розміщення виробництв на основі регіональної (мікрозональної) концентрації; розвиток вертикальних зв’язків сільського господарства з галузями переробної промисловості, створення продуктових комплексів, виконання цільових монопродуктових програм; формування індустріально-виробничої системи з виробництва окремих видів продовольства і сировини на основі впровадження індустріальних методів та автоматизації сільського господарства і промислових циклів виробництва: поглиблення спеціалізації колективних і державних сільськогосподарських підприємств через поліпшення окремих видів виробництва продуктів харчування рослинного і тваринного походження, збільшення їх обсягів, здешевлення собівартості, підвищення екологічної якості та безпечності.

Спеціалізація — це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі. Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес. Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його.

Упродовж усієї історії людства існувало дві форми суспільного виробництва — натуральна і товарна. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розквіту первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

Натуральним називають тип господарювання, за якого продукти 1 праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання у межах господарства, де вони вироблені

Це був історично перший тип економічної організації виробництва, який у чистому вигляді притаманний лише первісній общині, коли ще не існувало суспільного поділу праці, не відбувався обмін виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці як конкретне благо — їжа, одяг, взуття, житло, знаряддя праці, що становлять певну споживну вартість, — є природною формою багатства. Натуральне господарство задовольняло внутрішньогосподарські потреби. Це не виключало можливості обміну певних продуктів праці на інші з окремими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін мав випадковий характер або такий, що не впливав на виробничу сферу і споживання.

Отже, за натуральної форми організації виробництва суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати виробництво, є власники-працівники.

Основними рисами натуральної форми виробництва є такі: 1. Замкненість. Для цього типу господарювання панівними економічними відносинами є ті, що існують усередині певної спільноти. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини з іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається із сукупності виокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів). Кожне господарство ґрунтується на власних виробничих ресурсах і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються всі види робіт — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо натуральний тип господарства притаманний країні у цілому, то це призводить до автаркії— політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки призводить до уповільнення розвитку економіки, зниження життєвого рівня населення.

Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта за натуральної форми виробництва спрямовано на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — усі основні роботи виконуються за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступа, сокири тощо). Усередині натурального господарства праця розподіляється між окремими людьми та їхніми групами.

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Подібні зв'язки відображують рух продукту, що виробляється, за такою схемою: виробництво -> розподіл -> споживання. Прямі натуральні зв'язки сприяють безпосередньому використанню продукту, який виробляється самими виробниками, що є визначальною ознакою натурального господарства.

Для цієї форми виробництва характерним є відсутність суспільного поділу праці, низький розвиток продуктивних сил, тому вона є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було панівною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. у натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад половини населення. Елементи натурального господарства деякою мірою збереглися в різних країнах, у тому числі й в Україні (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

Однією з перспективних форм господарювання в сучасних умовах стають агрофірми — підприємства, які ор­ганізовують не тільки виробництво сільськогосподарської продукції, а й її зберігання, переробку та реалізацію. У та­ких умовах забезпечується оптимальне поєднання в часі та просторі різноманітних елементів сільськогосподарського та промислового виробництва, що сприяє підвищенню ефектив­ності функціонування всього агропромислового комплексу.

Скороченню цехових і загальногосподарських витрат допомагає також економне використання допоміжних матеріалів, які використовуються при експлуатації обладнання і на інші потреби.

Значні резерви зниження собівартості знаходяться у скорочення втрат від браку і інших невиробничих затрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість зробити заходи по ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

Отже, поглиблення спеціалізації та раціональне використання фондів підприємства є досить ефективним заходом для зниження собівартості та підвищення ефективності виробництва як тваринництва, так і всього сільського господарства.

Висновки

Дана курсова робота показує важливість та необхідність впровадження аналізу собівартості у діяльності сільськогосподарського підприємства. Сучасний стан аналізу є достатньо розробленою, у теоретичному плані, наукою. Ряд методик використовується в управлінні виробництвом на різних рівнях.

В Україні серед галузей продуктивного тваринництва 1 місце займає скотарство. На нього припадає 60 % поголів’я тварин.

Досліджуваний об’єкт (СТОВ «Коростишівське») має високий потенціал для розвитку та удосконалення виробництва, але недостатня державна підтримка сільського господарства та недостатня увага тваринництву спричинила ряд тенденцій у господарстві:

1. збитковість виробництва м’ясного скотарства та свинарства (рівень збитковості становить від -21 до -24 %)

2. прибутковість лише молочного напрямку у тваринництві (рентабельність становить 37,7 %)

3. зростання валової продукції тваринництва

4. зростання собівартості та зниження оплати праці на виробництві (протягом 2006-2008 років собівартість 1 ц ВРХ зросла на 82,9 %, молока – 62,4%, свинини – 43% )

5. відсутність ефективної основи для впровадження інтенсифікації виробництва

6. нами було розроблено проектний рівень та шляхи зниження собівартості виробництва продукції, які підвищать ефективність виробництва та виведуть виробництво на рентабельний рівень

Отже, сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому, поліпшення їх використання є одним із найважливіших завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об’єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників невпинно зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюється. Одним і найважливішим способом підвищення ефективності виробництва є зниження собівартості виробництва, тому підприємства ставлять перед собою за мету зниження даного показника для отримання більшого прибутку.