14.Мудрість і знання

Кожна людина, яка йде тернистим шляхом пізнання, прагне досягти найвищого ідеалу - мудрості. Як поняття і як ідеал мудрість традиційно асоціюється з таємничим і разом з тим привабливим словом «філософія». Кожний має своє власне уявлення про те, що таке філософія. Це слово, як не дивно, сучасне і модне, - ми постійно чуємо: «філософська позиція», «життєва філософія», «філософія діяльності», «філософія бізнесу» тощо. В повсякденному житті слово «філософія» використовується часто і по-різному, але в основному воно асоціюється з чимось розумним, якимось важкодоступним заняттям, на яке здатний далеко не кожний. У перекладі з давньогрецької «філософія» означає любов до мудрості (любомудрість). У VI ст. до н. е. Піфагор із Самоса на запитання тирана Полікрата про те, чим він займається, відповів: «Ні, я не мудрець (Sophos), я любитель мудрості (philosophos)». Піфагор мотивує свою позицію тим, що людина через слабкість своєї натури не здатна володіти такою гідною якістю розуму, як мудрість. Критицизм щодо реальних можливостей людини виявився у Піфагора в розмежуванні понять «софія» і «філософія». Перше (мудрість) — прерогатива богів, друге (філософія) — покликання людини. Відповідно філософ - не мудрець, а любомудр - той, хто прагне до мудрості. Мудрецеві, як і Богу, вже немає до чого прагнути, його мудрість суверенна й абсолютна Любитель же мудрості завжди динамічний, він рухається, йде до мудрості. Здогади з цього приводу можна будувати будь-які, адже Піфагор, як потім і Сократ, нічого не писав і нікому своїх переконань не нав'язуваа Незважаючи на це, на основі піфагорейства виникали довготривалі таємничі союзи, членів яких навіть карали смертю (це здійснював, наприклад, тиран Кілок у місті Кротоні в середині V ст. до н. е.). А люди продовжували філософствувати. Що їх до цього змушувало? Чи не те, що «філософія», любов до мудрості, є найнадійнішим способом осягнути таїну життя і його сенс? Отже, філософствувати - це прагнути до мудрості, яка у повсякденному розумінні почасти замінює поняття філософія. Справді, вона має непересічне значення, тому що дає змогу приймати практичні рішення, служить засобом керування людською поведінкою, способом життя. Мудрість визначає міру в усіх справах, оскільки будь-яка крайність веде до не-передбачуваних рішень Вона дає можливість усвідомити власні помилки, робить людину обережною, обачливою, проте ці позитивні якості можуть перетворитися і на недоліки. Мудрість притаманна не всім людям, хоча потенційно властива кожному. Вона здобувається різними шляхами, виявляється у різноманітних сферах знань і діяльності, закріплюється у прислів'ях, притчах. Мудрість існує, тому що існують проблеми, які вимагають вирішення. І хоча вони не є остаточними вирішеннями, проте сприяють правильному спрямуванню людини.Мудрість - не наука, оскільки наука є системою понять, значення яких органічно пов'язано з її предметом. Мудрість не є системою понять, дослідженням, хоча, звичайно, є розумінням. Вона ґрунтується не стільки на даних науки, скільки на повсякденному та історичному досвіді Мудрість не може стати наукою, як і наука - мудрістю. Філософія, як би високо вона не оцінювала мудрість, не повинна себе ототожнювати з нею. Знання — це набір певної інформації, що тримається у вашій пам'яті, ерудиція загальна чи фахові знання. Життєвий досвід — це сукупність ситуацій, через які пройшла людина, та ті висновки, яких вона дійшла. Із визначенням мудрості виникають деякі труднощі. Це не знання і не досвід, але і знання, і досвід водночас. Мені здається, мудрість вбирає в себе ці поняття, але сама по собі є терміном ширшим. Отже, мудрість є певним ставленням до життя, життєвою філософією, поєднанням уміння діяти і аналізувати те, що діється навколо.