3. Власники прав на знаки для товарів і послуг. Зміст прав на знаки для товарів і послуг.

Торговельна марка є об'єктом промислової власності, юридичний захист котрого здійснюється на основі Цивільного кодексу та закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Торговельна марка може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

Набуття права інтелектульної власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг охорони визначається наведеними у свідоцтві зображенням та переліком товарів і послуг.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років.

Попереджувальне маркування.

Використання попереджувального маркування є однією з важливих правомочностей власника товарного знака, передбачених п. 10 ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р. № 3689-XII (далі – Закон про товарні знаки):

“Власник свідоцтва має право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні”.

Застосування попереджувального маркування поруч із назвою товару (або фірмовим найменуванням підприємства-виробника), що зареєстрована як знак для товарів і послуг, інформує споживачів товарів та інших учасників комерційного обороту й зацікавлених осіб про наявність правоохоронних документів на цю назву, а також застерігає від потенційних порушень виключних прав їх власника.

Однак слід підкреслити, що використання попереджувального маркування є правом, а не обов’язком власника знака, що, зокрема, зазначено в ст. 5D Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.

ВИДИ ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНОГО МАРКУВАННЯ

Зміст попереджувального маркування можна сформулювати як “зареєстрований в Україні знак для товарів і послуг” або “знак для товарів і послуг, зареєстрований в Україні”.

Слід зазначити, що будь-яка конкретизація виду чи форми попереджувального маркування в тексті Закону про товарні знаки та інших нормативних документів відсутня. Але в міжнародній практиці таким маркуванням є “®”, або Reg TM, що означає реєстрацію даного позначення як знака для товарів і послуг. Використовуються також маркування типу M (Mark) або TM (Trade Mark). Також досить поширеним є використання сполучення літер “МR” (Mark Registered), “SM” (“service mark” – “марка обслуговування”), слова “Trademark”, “зареєстрований знак” – “Registered Trademark” (Великобританія), “Marfue deposee” (Франція, Бельгія), “Marks Registrada” (латиноамериканські країни). Іноді зустрічається літера “L” скорочення англійського слова logo – логотип.

Таким чином, власник свідоцтва на знак сам обирає вид і форму попереджувального маркування. Так, воно може являти собою пряму вказівку на те, що певне позначення є зареєстрованим знаком для товарів і послуг, наприклад, містити слова “зареєстрований знак для товарів і послуг”, або просто “знак для товарів і послуг”, або це може бути позначка типу зірочки (*) з подальшою розшифровкою в примітці, що це “зареєстрований знак для товарів і послуг” чи “зареєстрована торгова марка” (Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность в Российской Федерации. – М.: Проспект, 1999. – С. 638).

Слід зазначити, що в законах про товарні знаки інших провідних країн СНД (Росії, Бєларусі та Казахстану) невизначеність щодо виду й форми попереджувального маркування ліквідована.

Так, статті 20 і 38 Закону Республіки Казахстан “Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів” від 26 липня 1999 р. містять вичерпний перелік символів або записів, що можуть виконувати функцію попереджувального маркування – попереджати всіх зацікавлених осіб про наявність виключних прав на відповідні позначення, тим самим запобігаючи їх порушенню. Це – латинська літера R або словесні позначення “тауар танбасы” (“товарний знак”, “зареєстрований товарний знак”), “тауар шыгарылган жердiн тiркелген атауы” (“зареєстроване найменування місця походження товару” чи “peг. НМПТ”).

Аналогічні норми містяться й у статтях 24 та 41 Закону Російської Федерації “Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів” від 21 вересня 1992 р, нова редакція якого затверджена Федеральним Законом "О внесении изменений и дополнений в Закон Российской Федерации "О товарных знаках, знаках обслуживания и наименованиях мест происхождения товаров" від 11 грудня 2002 р. № 166-ФЗ. Вони також включають вичерпний перелік видів попереджувального маркування:

“Правообладатель может проставлять рядом с товарным знаком предупредительную маркировку в виде латинской буквы “R” или латинской буквы “R” в окружности ® либо словесного обозначения “товарный знак” или “зарегистрированный товарный знак”, указывающую на то, что применяемое обозначение является товарным знаком, зарегистрированным в Российской Федерации” (ст. 24 Закону).

“Обладатель свидетельства может проставлять рядом с наименованием места происхождения товара предупредительную маркировку в виде словесного обозначения "зарегистрированное наименование места происхождения товара" или "зарегистрированное НМПТ", указывающую на то, что применяемое обозначение является наименованием места происхождения товара, зарегистрированным в Российской Федерации” (ст. 41 Закону).

Проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності” від 18 липня 2002 р. № 1238 не передбачає внесення відповідних змін до ст. 16 Закону України про товарні знаки, тому невизначеність щодо видів попереджувального маркування і джерел права на його застосування залишатиметься у вітчизняному законодавстві й надалі.

ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНЕ МАРКУВАННЯ ТА ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗНАКА

Як ми вже зазначали, символ “®” (від англ. “Registered trademark”) є найпоширенішим із видів попереджувального маркування, що проставляється поруч із певною торговою назвою і означає реєстрацію даного позначення як знака для товарів і послуг. Але аналіз практики застосування цього символу товаровиробниками дозволяє дійти висновку про те, що більшість із правовласників товарних знаків використовують його до позначень, що лише схожі із зареєстрованими знаками. Насамперед це стосується перекладів іноземних словесних знаків на українську мову, їх транслітерацій тощо.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 6quinquies Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., знак охороняється “таким, як він є” (загальновідомий принцип “telle quelle”).

Аналогічна норма міститься і в п. 4 ст. 5 Закону про товарні знаки: “обсяг правової охорони, що надається, визначається наведеними у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг”.

Тобто, обсяг правової охорони, що надається знаку для товарів і послуг, обмежується зображенням знака, який міститься в свідоцтві під кодом (540) Міжнародних кодів для ідентифікації бібліографічних даних, що належать до знаків для товарів і послуг, та переліком товарів і послуг, зазначених під кодом (511).

Жоден нормативний акт не містить положень про поширення обсягу правової охорони на позначення, що відрізняється від зареєстрованого хоча б одним елементом. Також чинне законодавство не містить норм, які передбачали б надання правової охорони словесному позначенню із зазначенням мови, складовою частиною якої воно є і, відповідно, визначали б правовий статус перекладу цього слова або словосполучення на іншу мову. Відповідно до наведеного положення п. 4 ст. 5 Закону, охороняється лише те зображення (знак), яке зазначено у свідоцтві України на знак для товарів і послуг, незалежно від того, що є об’єктом цього знака.

Абзац 3 ст. 36 Закону України “Про мови” від 28 жовтня 1989 р. (далі – Закон про мови)(“Мова маркування товарів”) містить положення про те, що назви товарів і послуг (якщо товари реалізуються, а послуги надаються на території України), які заявляються до реєстрації як знаки для товарів і послуг, подаються українською мовою (ч. 3 ст. 36 у редакції Закону України від 28 лютого 1995 р. № 75/95-ВР).

Тому викликає здивування, чому деякі представники іноземних товаровиробників навіть через 8 років після прийняття наведеної норми Закону про мови продовжують подавати заявки на реєстрацію в Україні як знаків для товарів і послуг торгових назв своїх довірителей лише латиною, добре знаючи, що в такому вигляді вони практично не використовуватимуться в комерційному обороті. Це є чинником, що послаблює охороноздатність знаків і створює підґрунтя для імітацій знаків та інших правопорушень.

Крім того, право на застосування попереджувального маркування до перекладів і транслітерацій словесних знаків нормативно не визначено, тому використання правовласником символу ® до позначення, що лише схоже з його знаком, не можна вважати добросовісним.

Другим за популярністю видом попереджувального маркування є символ “ТМ”.

В деяких виданнях зустрічаються поради заявникам, які лише подали до Укрпатенту заяву про реєстрацію назви товару як знака для товарів і послуг, використовувати на упаковці товару поруч із його назвою попереджувальне маркування “ТМ”.

Абревіатура “ТМ” походить від англійського слова “Trademark”, що означає “торгова марка” (в нашому законодавстві цьому поняттю відповідає термін “знак для товарів і послуг”). Використання даного позначення для незареєстрованих знаків походить від так званого принципу фактичного використання, що діє в США, Великобританії, Швейцарії, Сирії, Індії, Пакистані та деяких інших країнах. Пов’язано це з тим, що правова охорона товарних знаків у цих країнах базується не тільки на реєстрації знаків, а виникає також у результаті їх фактичного використання.

Так, федеральне законодавство США визнає права власника товарного знака із дати початку його фактичного використання. Однак слід зазначити, що суди штатів є досить незалежними в ухваленні рішень стосовно підстав для надання правової охорони. Закон про товарні знаки Великобританії передбачає можливість відмови у наданні правової охорони заявленого до реєстрації знака, якщо виявляється, що заявник не має наміру фактично використовувати його для маркування своїх товарів. При цьому закон Великобританії передбачає охорону прав на загальновідомі знаки без одержання охоронного документа. За законом про товарні знаки Франції правова охорона надається знакам лише на підставі їх реєстрації. Він не містить норм, які б дозволяли відмовляти в наданні правової охорони знаку, що не використовується. Але при розгляді спорів щодо порушення прав на знаки судові органи цієї країни роблять акцент на охорону не знака як такого, а виробничих інтересів його власника і прав споживача.

В Україні правова охорона знаків для товарів і послуг надається на підставі їх реєстрації. Лише проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності” передбачає охорону прав на загальновідомі знаки. Тому правомірність застосування позначення “ТМ” до незареєстрованих знаків залишається нормативно неврегульованою.

“Звичай ділового обороту” використовувати попереджувальний символ “ТМ” до незареєстрованих знаків на сьогоднішній день обумовлений суперечністю, що міститься в п. 1 ст. 16 Закону про товарні знаки: “Права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки”.

Ця теза Закону створює підстави для різноманітних тлумачень щодо джерел виникнення права на знак. Багато хто із заявників щиро вважають, що для одержання виключних прав на певне позначення достатньо просто подати заяву на його реєстрацію до Укрпатенту.

Складається парадоксальна ситуація: будь-яка особа може подати заяву на реєстрацію на своє ім’я навіть загальновідомого знака (наприклад, “Кока-Кола”), і до одержання рішення про відмову в його реєстрації, “щиро помиляючись”, використовувати цей знак разом із попереджувальним маркуванням “ТМ” на власний ризик. А в разі виникнення конфлікту зі справжнім власником знака можна просто вибачитись, посилаючись на п. 1 ст. 16 Закону про товарні знаки та пред’являючи висновок Укрпатенту про встановлення дати подання заявки.

Зрозуміло, що підприємець, який прагне ввести свій товар, маркований його власним товарним знаком, до комерційного обороту надовго, ніколи не скористається цією прогалиною Закону і перевірить позначення, яке він заявляє до реєстрації, на новизну. Однак на сьогодні це питання залишається нормативно невизначеним, має скоріше морально-етичний, ніж правовий аспект, і вимагає від середньостатистичного заявника наявності певного рівня спеціальних знань, зокрема вміння не читати Закон буквально. Зокрема, зуміти прочитати наведений вище п. 1 ст. 16 разом із п. 6 ст. 5 (умови надання правової охорони), в якому зазначено, що: “Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані”.

Для того, щоб наочно продемонструвати, що законодавчий акт не має містити таких суперечностей, достатньо навести відповідні норми Закону Російської Федерації “Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць походження товарів”, в п. 1 ст. 2 як старої так і нової редакції якого чітко визначено, що правова охорона товарного знака настає з моменту його реєстрації, а в п. 2 ст. 6 цього Закону зазначено те, що напевно хотів сказати наш законодавець у п. 1 ст. 16 Закону України про товарні знаки:

“Свидетельство на товарный знак удостоверяет приоритет товарного знака, исключительное право на товарный знак в отношении товаров, указанных в свидетельстве”.

На жаль, проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності” знову ж таки не помічає в п. 1 ст. 16 Закону про товарні знаки жодних недоліків і не передбачає їх усунення.

Припинення дії прав на знаки для товарів і послуг.

Припинення дії можливе за кількома причинами:

0. власник може подати заяву про відмову від свідоцтва;

1. у разі насплати збору за продовження строку його дії;

2. за позовом будь-якої особи на підставі того, що знак не використовується упродовж трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва.

3. за рішення суду у зв'язку з перетворенням знака у позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду, після дати подачі заявки.

Передача прав на знаки для товарів і послуг.

1.2. Передача права власності на знак здійснюється на підставі договору про передачу права власності на знак (далі - договір). Видача ліцензії на використання знака (міжнародного знака) здійснюється на підставі ліцензійного договору про використання знака (міжнародного знака) (далі — ліцензійний договір). ( Абзац другий пункту 1.2 із змінами, внесеними згідно з Наказом МОН N 48 ( z0271-02 ) від 29.01.2002 ) Передача права власності на знак та видача ліцензії на використання знака здійснюються в межах строку дії свідоцтва України на знак (далі — свідоцтво). Видача ліцензії на використання міжнародного знака здійснюється в межах строку дії міжнародної реєстрації знака. ( Пункт 1.2 доповнено абзацом згідно з Наказом МОН N 48 ( z0271-02 ) від 29.01.2002 )

Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу. Видача ліцензії на використання міжнародного знака вважається дійсною для будь-якої іншої особи з дати публікації відомостей про це в бюлетені та внесення їх до Реєстру ліцензійних договорів про використання міжнародного знака (далі — реєстр договорів), що ведеться в Держдепартаменті. ( Пункт 1.4 доповнено абзацом згідно з Наказом МОН N 48 ( z0271-02 ) від 29.01.2002 )

Захист прав на знаки для товарів і послуг.

Торговельна марка є об'єктом промислової власності, юридичний захист котрого здійснюється на основі Цивільного кодексу^[3] та закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Торговельна марка може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

Набуття права інтелектульної власності на знак засвідчується свідоцтвом. Обсяг охорони визначається наведеними у свідоцтві зображенням та переліком товарів і послуг.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років.

Не набувають правової охорони позначення, що зображують:

0. державні герби, прапори та емблеми;

1. офіційні назви держав;

2. емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

3. офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

4. нагороди та інші відзнаки.

Ці позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Також не набувають правової охорони знаки, що:

0. не мають розрізняльної здатності;

1. є загальновживаними для позначенння товарів і послуг певного виду;

2. вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

3. є оманливими, тобто такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;

4. є загальнодержавними символами або термінами;

5. відображають лише форму, що зумовлена природним станом товару, послуги або особи, що виробляє товар або надає послугу.

Ці позначення можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображені знака.

Права на зазначення походження товарів.

зазначення походження товару — термін, що охоплює (об’єднує) такі терміни:

— просте зазначення походження товару;

— кваліфіковане зазначення походження товару;

просте зазначення походження товару — будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару;

кваліфіковане зазначення походження товару — термін, що охоплює (об’єднує) такі терміни:

— назва місця походження товару;

— географічне зазначення походження товару;

назва місця походження (далі — НМП) товару — назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором;

географічне зазначення походження (далі — ГЗП) товару — назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора;

географічне місце — будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо;

Поняття та критерії охороноспроможності зазначення походження товарів.

 

Законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів складається із цього Закону, законів України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", "Про захист прав споживачів", "Про рекламу" та інших нормативно-правових актів.

 

Повноваження Установи у сфері охорони прав на зазначення походження товарів

 

1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на зазначення походження товарів, для чого:

 організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;

 видає свідоцтва, здійснює державну реєстрацію зазначень походження товарів та/або права на їх використання;

 забезпечує опублікування офіційних відомостей про зазначення походження товарів;

 здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на зазначення походження товарів у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;

 приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;

 організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

 організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

 організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності;

 доручає закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації виконувати окремі завдання, визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

 виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.

 

2. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

Зазначення прості і кваліфіковані (назва місця походження товару, географічне зазначення походження товару).

зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:

 - просте зазначення походження товару;

 - кваліфіковане зазначення походження товару;

 просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова частина такого позначення;

кваліфіковане зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:

 - назва місця походження товару;

 - географічне зазначення походження товару;

 назва місця походження (далі - НМП) товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором;

 географічне зазначення походження (далі - ГЗП) товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора;

 географічне місце - будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо;

Форми вираження зазначень походження товару (словесна, зображувальна).

зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:

 - просте зазначення походження товару;

 - кваліфіковане зазначення походження товару;

 просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова частина такого позначення;

Зазначення походження товарів, яким не надається охорона прав.

Підстави для відмови в наданні правової охорони кваліфікованому зазначенню походження товару

 1. Цим Законом не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню походження товару, що:

 а) не відповідає умовам, передбаченим статтею 7 цього Закону;

 б) суперечить публічному порядку, принципам гуманності та моралі;

в) є видовою назвою товару;

 г) правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці;

 д) є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.

 2. Цим Законом правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо права на це зазначення або інше позначення, що за своїм змістом відповідає поняттю кваліфікованого зазначення походження товарів, не охороняються у відповідній іноземній державі.

Власники прав на зазначення походження товарів.

Власник свідоцтва має право:

 а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;

 б) вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;

 в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

 5. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається:

 а) нанесення його на товар або на етикетку;

 б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

 в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

 6. Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.

 Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (НМП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстрована в Україні назва місця походження товару".

 Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (ГЗП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару".

 7. Власник свідоцтва не має права:

 а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

 б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

Зміст прав на зазначення походження товарів. Припинення дії прав на зазначення походження товарів.

Підстави для визнання недійсною та припинення правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару

 1. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення.

 2. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення.

 Стаття 20. Визнання реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання цього зазначення недійсними

 1. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони, передбаченим статтею 7 цього Закону.

 Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару або права на використання цього зазначення вважаються такими, що не набрали чинності.

 2. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтво, що посвідчує право на використання кваліфікованого зазначення походження товару, можуть бути визнані судом недійсними, якщо реєстрація була здійснена з порушенням вимог, передбачених статтями 7, 8 і 9 цього Закону.

Захист прав на зазначення походження товарів.

Способи захисту прав

 1. Захист прав на зазначення походження товару здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

 2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.

 Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

 правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару;

 встановлення факту використання кваліфікованого зазначення походження товару;

 порушення прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

 компенсації.

Інститут прав на нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності.

Інститут прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням топографій інтегральних мікросхем, сортів рослин, комерційної таємниці (ноу-хау).

Права на наукові відкриття.

Згідно законодавства України, автор наукового відкриття має право:

0. надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву

1. отримати диплом, який засвідчує належність відкриття автор

Поняття та критерії охороноспроможності наукового відкриття (завдання наукового пізнання, новизна, фундаментальність, достовірність). Власники прав на наукові відкриття.

Права авторів відкриття

Дуже важливий аспект у відношенні відкриттів, як об’єктів інтелектуальної власності, — відкриття не є об’єктом виключних прав. Ніхто не може установити монополію на використання відкриттів. Відкриття належать усьому світові.

Проте, автори відкриттів мають особисті немайнові права: право авторства — як честь вважатися першовідкривачем визначених знань; право на ім’я — як право на спеціальну назву відкриття або на визначену форму вказівки у відкритті імені автора: під своїм ім’ям, під умовним ім’ям або псевдонімом, а також анонімно.

Авторові (співавторам) відкриття в СРСР покладалася авторська винагорода до 5 тисяч радянських карбованців за одне відкриття (винагорода за використаний винахід у ті часи могла бути в межах до 20 тисяч карбованців), а також ряд інших пільг майнового порядку.

Ст.458 ЦКУ: «Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом».

Зміст та захист прав на наукові відкриття.

Відповідно до положень цього Закону правова охорона надається винаходу, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності. Це особливо стосується винаходів в медичній галузі. Об’єктом винаходу може бути:

0. продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин);

1. спосіб;

2. застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Не можуть одержати правову охорону: відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління господарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, комп’ютерні програми, результати художнього конструювання тощо.

Відповідно до Закону винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

Патентним відомством України видаються охоронні документи на винаходи, які засвідчують пріоритет, авторство і право власності на винаходи – патенти, а саме:

0. деклараційні патенти (за заявками на які проводиться експертиза за формальними ознаками та на локальну новизну);

1. 20 – річні патенти (за заявками на які проводиться експертиза на відповідність умовам патентоздатності).

За офіційними даними 87 % загальної кількості патентів на винаходи складають деклараційні патенти.

Права на комерційну таємницю. Поняття та критерії охороноспроможності комерційної таємниці (справжня комерційна цінність, відсутність вільного доступу, наявність заходів для охорони кофеденційності).

Критерії віднесення інформації до комерційної таємниці 1. До комерційної інформації власників комерційної таємниці відносяться відомості пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються власником комерційної таємниці. 2. Перелік відомостей, які не становлять комерційну таємницю, і зобов’язані надаватись власниками комерційної таємниці , на підставі письмового запиту чи усного звернення , юридичним та фізичним особам, громадським організаціям визначається Постановою Кабінету Міністрів України.

Суттю положень Концепції технічного захисту інформації в Україні є забезпечення таких властивостей інформації як конфіденційність, цілісність та доступність. Пріоритетність забезпечення цих властивостей залежить від типу, приналежності та важливості інформації, а ступінь невідповідності зазначеним вимогам визначає шкоду, нанесену власнику інформації.

Вимога доступності інформації передбачає гарантії безперешкодного, своєчасного та на належному рівні доступу до інформації користувачам та учасникам інформаційного обміну.

Вимога цілісності інформації передбачає гарантії обігу інформації тільки за тими адресами та тільки в такому вигляді і з таким змістом, які вибирають учасники інформаційного обміну.

Вимога кофіденційності інформації передбачає гарантії збереження усіх передбачених законодавством України таємниць, включаючи особисті дані та дані про особу, підприємницьку та інші таємниці. Слід зважити, що в цьому випадку мова йде в тому числі і про інформацію, яка у фрагментарному вигляді не містить таємних відомостей, але в сукупному вигляді, накопичена на території та за часом, може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Власники прав на комерційну таємницю та їхні права. Захист прав на комерційну таємницю.

”власник комерційної таємниці – юридичні та фізичні особи (резиденти та нерезиденти) , які правомірно володіють, користуються та розпоряджаються інформацією, яка складає комерційну таємницю”

Стаття 1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її

складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить,

у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її

секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за

винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну

таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної

влади

1. Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є

комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на

діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця

інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для

забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 508. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак

комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу.