5.4.4 Вплив шляху протікання струму на наслідки ураження

Шлях протікання струму в тілі людини відіграє суттєву роль у наслідках ураження.

Шлях струму визначається місцем прикладання струмоведучих частин до тіла людини.

Особливо небезпечним є ураження людей у тому випадку, коли людина торкається до струмоведучих частин верхньою половиною тіла, де на шляху протікання струму лежать життєво важливі органи – серце, легені, головний мозок.

Якщо струм проходить іншим шляхом, його дія на життєво важливі органи може бути лише рефлекторною, а не безпосередньою.

В електропатології шлях струму через тіло людини носить назву “ петля струму”, якою відбувається ураження. Номенклатуру цих петель розробив Г.Л. Френкель.

Найчастіше струм проходить такими шляхами:

• рука – рука;

• руки – ноги;

• нога – нога;

• голова – ноги;

• голова – руки.

Менш небезпечним є шлях від однієї ноги до іншої, який отримав назву “ нижня петля ”. Він виникає під дією на людину так званої крокової напруги.

Ураження людей кроковою напругою відбувається тоді, коли людина потрапляє в місце розтікання струму по поверхні землі. Це виникає тоді, коли на землю впав обірваний провідник, що перебуває під струмом.

Кроковою напругою називається напруга між двома точками електричного поля на відстані кроку (0,8м), на яких одночасно стоїть людина в зоні розтікання струму у землі.

Струм з обірваного провідника розтікається у землі радіально у всі сторони, з найбільшим потенціалом у точці торкання землі.

Зміна потенціалу на поверхні землі від точки замикання відбувається за гіперболічним законом і практично зменшується до нуля на відстані 20м.

При кроковій напрузі струм, проходить від однієї ноги до іншої, скорочує м’язи на ногах, біль стає нестерпною і людина падає. При падінні збільшується відстань між точками дотику до землі і змінюється шлях проходження струму через тіло (рука-нога). Падіння відбувається уже при іншій дії напруги, що призводить до більш тяжких наслідків.

Крокова напруга найбільш небезпечна в межах 4-5м від провідника, що лежить на землі під напругою 1000В, а при напрузі понад 1000В небезпечна зона становить 10м від точки стікання струму. Виходити з зони розтікання струму в землі потрібно короткими кроками.

Тема 6. Пожежна безпека

6.1 Загальні відомості про пожежі

Становлення протипожежної справи в Україні припадає на 30-40 роки ХІХ ст., коли в м. Києві було засновано постійний штат пожежної частини поліції і створено пожежну охорону.

Першу професійну пожежну команду було створено в 1840 р. в м. Львові її освятили під гаслом: «Богу хвала, народу слава, близьким на захист».

У складі пожежної частини були брандмейстер і його учень. Усі частини об’єднувалися у пожежну команду, на чолі якої стояв брандмайор, підпорядковувалися вони поліції. Озброєність пожежних частин на той час перебувала на вкрай низькому рівні, але привертала увагу розкішна збруя, що сяяла прикрасами для дорогих коней рідкісної масті. Пожежників одягали в пишні мундири й блискучі мідні каски з вигадливими гребінцями.

Основним вогнегасним засобом була вода. У 1762р. вийшов державний указ, де вимагалося: «Щоб у кожному домі колодязі в придатному стані й достатньої глибини та надлишками води були. А якщо хто з тутешніх обивателів, якого звання не був, у двох недільний строк колодязя біля дому не зробив, той має у наказаніє дєнєжний штраф понести».

Суворий порядок вимагав влітку у дворах мати не менше 2-3 діжок з водою, а у випадку пожежі на даху кожної домівки мала стояти людина готова заливати вогонь водою.

Основним засобом гасіння пожеж були заливні труби. Таку трубу обслуговувало близько 50 осіб. Понад 300 років пожежний насос ручної дії був основним інструментом для гасіння пожеж в Україні.

Перші пожежні гідранти в м. Києві були облаштовані в 1870 році.

Нині протягом однієї доби в Україні виникає біля 110-120 пожеж, на яких гине 5-7 осіб, а 5-6 отримують травмування.

На ліквідацію пожеж витрачаються колосальні кошти. Загальні витрати включають економічні, соціальні та екологічні наслідки. На ліквідацію пожеж у світі щорічно витрачається близько 300 млн. м3 води.

Щотижня за даними статистики в Україні пожежами руйнується 600-700 житлових будівель.

Кожна пожежа має негативні наслідки як для людей, що постраждали так і для суспільства в цілому. Наслідки пожеж визначаються за результатами аналізу сукупності прямих і побічних збитків.

Прямі збитки – це знищення або пошкодження вогнем, водою, димом і високою температурою основних фондів та іншого майна, якщо вони мають прямий причинний зв'язок з пожежею.

Побічні збитки – це витрати на ліквідацію пожежі, це простій виробництва за період його відновлення і т. ін.

Світова статистика свідчить, що в середньому на одного загиблого припадає 25-30 травмованих з опіками різного ступеню, які вимагають тривалого і дорогого лікування (біля 2 % від загальних збитків).

З точки зору наведених фактів актуальним стає для держави і суспільства забезпечення ефективного протипожежного захисту для населення, основних фондів та матеріальних цінностей.

Останнім часом було внесено суттєві зміни в систему управління справами пожежної охорони в державі. Вона нині підпорядковується МНС.

За останні роки розроблено ряд заходів щодо створення загальнодержавної системи забезпечення пожежної безпеки. Було прийнято закон «Про пожежну безпеку» (1994 р.) згідно з яким пожежна безпека є складовою частиною державної політики щодо охорони життя та здоров‘я людей, національного багатства та навколишнього природного середовища.