Канада.
План:
Становище країни після Другої світової війни.
Проблема Квебеку.
Конституційна реформа 1982 р.
Соціально-економічний розвиток країни наприкінці ХХ – на початку
ХХІ ст..
Українці в Канаді.
Навчально-методичний комплекс:
Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. К., «Видавництво А.С.К.» 2003 р. стор. 88 – 97.
Я.М. Бердичівський, Т.В. Ладиченко, І.Я. Щупак. Всесвітня історія 11 клас. Підручник. Запоріжжя. Прем’єр. 2004 р. стор. 90 – 98.
Тип уроку: комбінований.
1. Становище країни після Другої світової війни.
У роки Другої світової війни Канада зробила вагомий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції над фашизмом. З 12 млн. населення країни в збройні сили були призвані 785 тис. чоловік (близько 15% усього населення). 42 тис. канадців віддали свої життя на фронтах Другої світової війни.
У повоєнний час Канада розвивалася досить успішно. Оскільки воєнні дії відбувалися на великій відстані від її території, ніяких економічних збитків країна не зазнала.
Ще в 1931 р. британській уряд визнав за Канадою, що мала з 1867 р. статус домініону, самостійність у внутрішній і зовнішній політиці.
Уряд лібералів узяв курс на ослаблення політичних зв’язків із Великою Британією і повів боротьбу за досягнення повного суверенітету. У 1947 р. у країні був прийнятий закон про канадське громадянство, обговорювався проект затвердження нового канадського прапора. Верховний суд Канади почав виконувати функції вищої апеляційної інстанції.
Уряди лібералів надавали великого значення американському ринку і були прихильні до ідеї вільного торгового обміну зі США. Однак зростала і економічна залежність Канади від Сполучених Штатів.
На парламентських виборах у червні 1957 р. перемогу одержала Прогресивно-консервативна партія (ПКП, утворена в 1956 р. на базі Консервативної партії, заснованої в 1854 р.).
Канадські консерватори традиційно орієнтувалися на Велику Британію, а ліберали – на США.
У зовнішньополітичній сфері уряд Канади не пішов за США і не перервав повністю торгівельні відносини з Кубою після приходу там до влади Ф. Кастро. Канада відмовилася розмістити на своїй території ракети з ядерними боєголовками. З іншого боку, глава канадського уряду схвалив угоду про створення Об’єднаного командування ППО Північної Америки (НОРАД) і розміщення американських військових баз на канадській території.
У 1960-ті рр. почала виявлятися криза двопартійної системи. Виборці відмовлялися віддавати перевагу якій-небудь із двох партій (лібералам чи консерваторам). У результаті – вони не могли сформувати уряд, який спирався на волевиявленні більшості громадян. Партії-переможниці не змогли обійтися без коаліцій з «третіми» партіями.
Під час уряду лібералів (1963-1968 рр.) було затверджено новий канадський прапор з червоним кленовим листком на білому фоні.
2. Проблема Квебеку.
Найбільш гострою для Канади в 1960-1970-ті рр.. стала національна проблема. Специфікою країни є існування трьох великих етнічних груп:
франко-канадців – 27 % населення
англо-канадці – 40 % населення
інші національні меншини – 33% (українці, німці, поляки, італійці, китайці та ін..)
Для Канади національна проблема – це, насамперед, проблема Квебеку. Провінція Квебек, 4/5 населення якої становлять франко-канадці, до 60-х рр.. відставала від інших частин країни за рівнем економічного розвитку.
У 1960-ті рр.. за рівнем економічного розвитку і за соціальною структурою Квебек зрівнявся з англо-канадськими провінціями. Разом із тим, Квебек залишався провінцією з найвищим рівнем безробіття, нижчим рівнем життя, ніж у сусідніх провінціях.
Подальше підпорядкування господарського життя Квебеку американським і британсько-канадським корпораціям загострило соціальні проблеми. На підприємствах, де переважала англійська мова, без її знання неможливо було одержати роботу. Середня зарплата франко-канадців була на 40% нижче, ніж в англо-канадців. Система освіти в провінції значно відставала від інших регіонів країни. Загострення національного питання поставило під загрозу існування Канадської федерації.
Франко-канадці Квебеку почали претендувати на зростання своєї ролі в політичному й економічному житті Канади. У провінції з’явилися сепаратистські організації, які виступали за відокремлення Квебеку від Канади.
Сепаратизм (від. лат. separation – відокремлення) – прагнення якого-небудь народу, регіону всередині країни до відокремлення, самостійних дій.
У 1968 р. була створена Квебекська партія, що обєднала навколо себе послідовних прихильників відокремлення провінції від Канади. Деякі з сепаратистських організацій діяли терористичними методами. Найяскравішим проявом сепаратистських настроїв населення Квебеку став бойкот візиту британської королеви Єлизавети ІІ у 1964 р.
Проблему Квебеку намагався вирішити лідер ліберальної партії франко-канадець П’єр Трюдо, якого 1968 р. було обрано прем’єр-міністром Канади. З його ініціативи 1969 р. парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Значно більше франко-канадців ставали державними службовцями. На потреби розвитку провінції почали виділятися додаткові кошти.
У 1997 р. федеральна влада вирішила провести референдум про надання незалежності Квебеку. З невеликою перевагою перемогли прихильники єдиної Канади.
Референдум (від. лат. referendum – те, що повинно бути повідомлено) – форма прийняття законів і вирішення найважливіших питань державного значення шляхом загального голосування.